Чи зможе Україна вкотре вразити світ?

Троє поросят будували собі собачу будку, щоб вовк Порошенко не таврував їх ганьбою.

Загалом, в основі світу лежить гегелівська тріада. Це до того, що шляхів перед Україною, як правило, три: назад, городами-городами, але теж назад, ну, і таки вперед.

Про нинішню ситуацію. Не обтяжуватиму кількістю економічних показників — українська статистика завжди була спірною. А зусиллями безпардонно брехливої ​​влади вона взагалі перетворилася на декоративне мистецтво на кшталт оригамі. Для нашого аналізу важливіші тенденції — їх може розгледіти кожен мислездатний.

В Україні досі нема стратегії інтеграції у світову/європейську економіку. Відповідно, немає плану переходу із ринків Росії і СНД, що втрачаються, на нові. Частка агресора в нашому експорті-імпорті все ще достатня для дестабілізації України.

Немає концепції розвитку проривних галузей, чиї продукти будуть запитані в найближчі десятиліття. Україна ризикує так і залишитися неконкурентною, тобто сировинним придатком інноваційних економік Європи і Азії.

Бюджет України неможливо збалансувати без зовнішніх запозичень. Ситуація нагадує фінансову піраміду, коли для покриття кредиту беруть новий кредит на гірших умовах. Усі фінансові піраміди, на відміну від єгипетських, руйнуються швидко.

Єдиним стратегічним активом України залишається земля. До того ж влада не приховує намірів спалити у фінансовій піраміді і цей останній актив.

Індекс інвестиційної привабливості України коливається біля нуля. Відтік капіталу, переважно в офшори, за останні два роки обчислюється сумою від $5 до $7 млрд, що можна порівняти зі сумами зовнішніх запозичень.

Про захист інвестицій і бізнесу в умовах нашої судової системи якось і говорити ніяково.

За різними оцінками від 50% до 60% економіки перебуває в тіні.

Частка держбанків у банківському секторі країни становить понад 60%. Ефективно в нашому державному секторі, як відомо, уміють лише красти.

Наявна податкова і правова система не стимулюють розвиток малого і середнього бізнесу, швидше навпаки, сприяють його згортанню.

Трудова міграція в Україні становить не менш як 5% працездатного населення. Що страшніше, наростає «витік мізків», тобто еміграція висококваліфікованих фахівців і молоді.

Перелік проблемних питань, які зобов’язана, але не вирішує влада, кожен може продовжити сам. Важливо наголосити: це проблеми саме влади, а не громадянського суспільства.

Якщо в організмі майже не діє печінка, нирки, легені, паралізовані кінцівки і — найголовніше — не функціонує мозок, то організм приречений. З країною — те ж саме.

Так ось, повертаючись до дерева варіантів: перший можливий шлях для України — залишити все, як є. Гібридна війна на Донбасі продовжиться без шансів припинитися. Клептократично-олігархічна влада продовжить мародерствувати. Соціально-економічний рівень населення — падати. Долар, ціни і тарифи — рости. Громадянська активність згасне, витіснена потребою виживання, одинаків-революціонерів грамотно нейтралізує влада, суспільством опанує апатія і безвихідь. Зрозуміло, усе це під бравурні рапорти президента, Кабміну, Верховної Ради, що ось прямісінько завтра буде кожному безхатьку по «Мерседесу» і мінімальна зарплата як у Швейцарії. Долар по десять, та ви пам’ятаєте…

Зрозуміло, що економіка згасатиме. Західні партнери втомляться тягти нас на плечі в цивілізоване майбутнє. І врешті-решт погодяться, що Україна повинна повернутися під протекторат Росії.

Нікому, крім Росії, що страждає імперською ломкою, неефективна Україна не цікава. Ніхто, крім Росії, не почне дотувати нас ціною на енергоносії і не відкриє ринки в обмін на дотримання в кільватері агресивної політики Кремля.

Загалом, хай живе «тайговий союз». До того ж ненадовго.

Бо на хвилі ейфорії і реваншистських настроїв психозу значно сильніших, ніж «кримнаш», недоімперія здатна таки перетнути червону межу. Ось лише Україна вже виявиться на одній лінії фронту з поборниками неосередньовіччя.

Можливість такого сценарію, назвемо його «Совок», на мій погляд, оцінюється в 50%. Це багато.

Другий сценарій — «Розпад» — відрізняється тим, що внутрішньополітична ситуація не загниває, а вибухає.

Владі не вдасться, як зараз, заливати протестні акції пропагандистським лайном. Позначиться внутрішня конкуренція у правлячій верхівці, або президент Порошенко дістане соратників так, що його захочуть скинути, або спрацює загальна деградація владної системи. Але станеться щось на кшталт пріснопам’ятного розгону студентів у грудні 2013 року.

Якщо невмотивовано застосувати силу проти ветеранів війни, то «відповідь» прилетить негайно. Цілком можливо, що таку провокацію може організувати агресор. Так би мовити, ще раз «спустити курок війни», як у Слов’янську.

Тоді країна спалахне, немов «Будинок профспілок». І гасити буде нікому.

Влада драпане за кордон у спробі вивезти награбоване. Зрозуміло, вдасться далеко не всім. Тому рятуватися олігархат почне, організовуючи (наймаючи) добре озброєні формування, власне, банди, які контролюють певну територію. Ці банди ворогуватимуть між собою в боротьбі за зникаючі ресурси життєзабезпечення, а також щодо культурних, мовних та інших наявних розломів. Албанія це вже проходила, кому цікаво — загляньте в Інтернет. Або читайте пророчий роман Яна Валєтова «Нічия земля», написаний десять років тому.

І всі це сомалійське піратство посеред Європи, де п’ять атомних станцій і сотні інших шкідливих підприємств. Зрозуміло, перед загрозою «суперчернобиля» світові лідери охоче підуть на вихідний кремлівський план знищення України.

План давно презентовано близьким Росії європейським політикам і передбачає розділ «України, що не відбулася»: Південь та Південний Схід йдуть до Росії, Бессарабія — до Румунії, Закарпаття — до Угорщини, Галичина — до Польщі. А сім сільгоспобластей навколо Києва формально залишаться з вивіскою «Україна». Але, зрозуміло, економічно і політично залежатимуть від недоімперії, тобто в Києві гарантовано буде проросійська влада. Причому цілком може залишитися нинішній президент — заспокійлива легітимність для світових обивателів (ні слова про Мальчиша-Плохиша!)

Ось тому цей сценарій і анонсовано вище як «городами, але все одно під Росію». Його ймовірність становить 40%.

Решта 10% — сценарій «Розквіт» — означають, що протести будуть. Але експертна спільнота зможе запропонувати протестним лідерам детальний план перезаснування і очищення країни. І лідери цей план почують, зрозуміють і приймуть до виконання, в ім’я України відкинувши амбіції, але усвідомивши місію.

Тоді громадяни України зможуть виробити нові правила життя — Суспільний договір, якщо по-вченому, закріплений у новій Конституції України, прийнятій на референдумі. В основі Суспільного договору повинні бути розуміння національної ідеї як цивілізації Фронтіра і держави як корпорації громадян.

У центрі такої держави перебувають права, свободи і обов’язки громадян, потім — права і обов’язки територіальної громади, і лише останнім пунктом — функції центральної влади, обмежені стратегією розвитку і геополітичного позиціювання.

Ключовими інститутами України повинні стати відповідальне громадянство і цифрова демократія. Відповідальне громадянство страхує від некваліфікованих, охлократичних виборів, до того ж відповідальні громадяни приймають обов’язок зі зброєю в руках захищати суверенітет України і мають частку загальнонаціонального надбання. Цифрова демократія забезпечує онлайн-контроль можливих зловживань як влади, так і громадян.

Описувана модель держави ще з Революції гідності розробляється декількома експертними групами, детально розглянута в низці публікацій і має підтримку багатьох провідних українських політиків.

Десять відсотків надії на творчу силу громадянського суспільства — це настільки мало, що навряд чи солідне букмекерське агентство прийме на нього ставку. Але це більше за нуль. І якщо такий варіант все ж спрацює, то Україна зможе знову по-дорослому здивувати світову спільноту. І, як наслідок, серйозно поборотися за цивілізаційне лідерство в ХХІ столітті.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, для Politeka