Чи варто співчувати проблемам політиків, скільки грошей сподіваються залучити бюджети невизнаних республік після «націоналізації» українських підприємств та як витратили політики 161 млн грн платників податків, розповів гість Politeka Online політолог Віктор Таран.
– Чому українська політика настільки непрозора та неефективна?
– А чому тоді така недовіра до влади в людей?
– Бо політика відбувається закрито, і ми бачимо, що політики використовують владу не для створення суспільного добробуту, а переважно для того, щоб здобути економічні дивіденди для себе та оточення, а також для тих економічних сил, які їх штовхають у політику.
– Ви були помічником народного депутата, але я не знайшла інформації, хто саме цей депутат.
– Це був далекий 1998 рік і я тоді працював консультантом у фракції «Народний рух України» покійного В’ячеслава Чорновіла. Це був колосальний досвід, бо працювати з такою людиною і збагачуватися його політичним досвідом – це було однією з найкращих шкіл.
Оскільки це було між третім та четвертим курсом і важко було постійно працювати в парламенті і ще наклалася виборча кампанія, то в мене був вибір – або нормально закінчити університет і піти на вільний графік, або «забити» на диплом і залишитися у фракції. Я обрав другий варіант: пішов помічником. Був такий депутат Юрій Криворучко – він тоді працював у молодіжному комітеті, був секретарем комітету і після розколу «Народного руху» створив «Молодий народний рух», а я разом із ним створював цю молодіжну громадську організацію.
– Питання до вас, як до людини, яка зсередини розуміє політичний піар. Те, що відбувається в політичному житті: отруєння Кононенка, викрадення Гончаренка, запобігання замаху на Антона Геращенка – як це все людям сприймати: як реальність чи політичний піар?
Семен Глузман: Україна на порозі великої трагедії– Це мені нагадує казку про «вовки біжать» – на третій, на четвертий рази в людей відбувається інтоксикація. Ба більше, у нас відбувається спрощення суспільної моралі і ми вже ділимо людей не за тим, які моральні імперативи на них накладаються, а від нашого особистого ставлення. Ті люди, які позитивно сприймають Кононенка, Гончаренка, Геращенка – вони співчувають. Якщо людське життя є імперативом, як писав Достоєвський, що «навіть щастя всього світу не варте однієї сльозинки на щоці невинної дитини», то немає різниці Геращенко, Кононенко, Гончаренко – це люди, і саме так треба міряти.
Пам’ятаєте, як у Біблії було написано: якою мірою мірятиме, такою відміряють вас. Тому коли ми радіємо, навіть заслужено, треба пам’ятати, що настане час, і ти опинишся на його місці.
– Кого б ви назвали популістом останнього року?
– У нас три лідери: Юлія Володимирівна, яка в лютому оголосила великий хрестовий похід на Кабмін, Олег Ляшко, який оголосив не менш великий похід на Юлію Володимирівну, і, як би дивно це не звучало, – це блокадники. Я розумію, чому вони це роблять, але, з іншого боку, лозунги, які вони ставлять, не реалізовані. Наприклад, це вимоги щодо звільнення заручників.
Я вважаю, що ситуація із блокадою ОРДЛО є неоднозначною, і ті люди, які займаються блокадою разом зі Семенченком – це і Лихоліт, і Мельничук – вони піддають сумніву, чи все так доброчесно. Ба більше, якщо звернути увагу на заяви щодо цього із РФ, то складається враження, що блокадники тут, свідомо чи не свідомо, підігрують.
Що мається на увазі? Була заява Гризлова про те, що РФ не може залишити «народ Донбасу» напередодні соціальної інфраструктурної економічної кризи, і тому уряд Росії зробить усе, щоб вони не зазнавали збитків. От уявіть собі, що Путін згодом видає наказ, де вказує, що це тепер їхні співвітчизники, вводить війська і каже, що тепер це територія Росії. Так, війна, активні бойові дії припиняються, але ми розуміємо, що втрачаємо цю територію. Питання – кому був потрібен цей сценарій?
Те, що РФ на це іде, доводять кілька фактів: стаття помічника Суркова, яку було опубліковано позаминулого тижня, де він заявив, що в нас немає іншого варіанту, окрім як ці області реінтегрувати у РФ, наказ від 18 лютого про паспорти «ЛДНР» і цілковитий провал міжнародної політики щодо скасування санкцій. Тобто росіяни розуміють, що гірше вже не буде.
Навіть більше, є інформація, що на базі українських підприємств вони хочуть зробити новий енергохолдинг. Це гроші, які не які, для бюджету, це зменшить видатки РФ на утримання цього регіону, а це $7 млрд. Плюс вони постають рятувальниками, тобто РФ – у виграші, а ми – у програші.
– Вас було обрано в Громадську раду при НАЗК. Що робитимете? Які завдання перш за все стоять?
У політиці теж почався льодохід– НАЗК – цікавий орган і він займається трьома основними напрямками. Перше – це електронні декларації, друге – фінансові звіти політичних партій, третє – слідкування за конфліктом інтересів. Тому, зрозуміло, що громадськість має за цим спостерігати, тим паче, що з боку НАЗК було багато неоднозначних рішень.
Законом про протидію корупції передбачені унікальні повноваження для ради. Наприклад, вона дає рекомендації та затверджує річні звіти НАЗК. Ми впливаємо на розроблення підзаконних актів щодо протидії корупції, ми навіть можемо вносити свої правки. Отже, очевидно, що цей інструмент у руках громадськості може бути ефективним.
– Як вам робота системи е-декларування? Ми всі були свідками того цирку, коли її запуск відкладали, потім система не працювала. Це був глобальний саботаж чи бездіяльність окремих людей, можливо, тієї ж Наталі Корчак?
– Там було кілька факторів, і я не готовий сказати, які були визначальними. Перше – це супротив системи, яка не хотіла цього впровадження, це очевидно. Друге – це система, яку було розроблено фірмою «Міранда», та вона мала певні проблеми у програмному коді і не була готова до приймання понад ста тисяч декларацій. Нам розказували дві позиції: «Міранда» – одну, влада – іншу.
Немає третейського судді, який міг би зайти і на цілком реальних повноваженнях подивитися, що було в середині, бо це інформація з обмеженим доступом. А от у Громадської ради будуть повноваження прийти, подивитися і чесно сказати, що відбувається. Якщо ж НАЗК устромлятиме нам палиці в колеса, то ми знайдемо способи тиску, перш за все, публічного, щоб ця інформація була максимально доступна для членів Громадської ради. Це наші прямі обов’язки.
– Ви оприлюднили рейтинг доброчесності політичних сил у питаннях освоєння коштів бюджетного фінансування. Розберімося, хто і скільки грошей отримує з наших партій.
Партійне золото: на що політики витратили мільйони платників податків– Торік було надано 195 млн грн, а використали реально 161 млн. «Опозиційний блок» відмовився, а «Батьківщина», «Самопоміч» та «Народний фронт» через певні обставини не змогли впоратися з цими бюджетними коштами.
Щодо рейтингу відкритості та прозорості, то ми повинні розуміти, що для нас було найважливіше показати, що необхідне запровадження безпрецедентної підзвітності політичних партій. Цього раніше не було. Раніше звіти політичних партій – це був один папірець А-4, який публікувався в «Голосі України», де писали доходи, видатки. А зараз звіт однієї партії складає близько 250 сторінок без звітів регіональних осередків.
Проблема закону – партії подають це не в електронному вигляді, а в паперовому. Я думаю, що вже восени партії зареєструють законопроект про подання звітів в електронному вигляді.
– На що переважно витрачають партії державні кошти?
– Це заробітна плата працівників. Друге: реклама у ЗМІ, друкування своїх газет тощо. До речі, на грудневих виборах більшість партій використали ці гроші на приховану політичну рекламу, що прямо заборонено законом. Третє: оренда і утримання офісів. Були й унікальні купівлі, наприклад, одна партія купила тисячу вил.
– Ми навіть розуміємо яка саме. У нас одна партія, яка за вила постійно виступає.
– Так. Інша партія орендувала своєму лідеру, а точніше лідерці, броньований Mercedes S-класу.
– А чи правильно, що кошти людей ідуть на такі забаганки політичних партій? Доцільно було б спитати.
– Немає нічого дорожчого, ніж дешева політика. Тому або гроші платяться з держбюджету, як це відбувається в 53% країн світу, або за це платять громадяни, як це відбувається у США, де люди фінансують партії напряму. Або є третій варіант – приходить дядя з чемоданами, заносить у партію, а потім ця партія бере від дяді людей у список і віддає іншими дивідендами з державного бюджету.
