Курс на Захід: чому ГПУ хоче дружити з Євроюстом

От взяти хоча б бажання найвищого керівництва країни боротись із тероризмом та організованою злочинністю. Адже саме у цьому напрямку Україна вирішила посилити свою співпрацю з європейськими колегами.

Зокрема, президент України Петро Порошенко підписав Закон “Про ратифікацію Угоди про співробітництво між Україною та Європейською організацією з питань юстиції”, ухвалений Верховною Радою 8 лютого 2017 року.

Варто нагадати, що відповідна Угода підписана ще 27 червня 2016 року в Брюсселі. Однак лише нині починається процес її ратифікації.

Як повідомляє прес-служба глави держави, ключова мета цього документа – посилення співпраці між Україною та Європейською організацією з питань юстиції в боротьбі з тяжкими злочинами, організованою злочинністю й тероризмом.

Politeka з’ясовувала, чи допоможе Євроюст притягнути до відповідальності українських злочинців-утікачів та чого бракує вітчизняному Кримінально-процесуальному кодексу (КПК).

Європейські бонуси для ГПУ?

Очікується, що набуття чинності Угоди з Євроюстом сприятиме координації розслідувань, які проводять на території України та держав-членів ЄС.

Компетентним органом для виконання положень цієї угоди в Україні стане Генпрокуратура.

Варто зауважити, що компетенція Євроюсту визначена рішенням Ради Європейського Союзу за 2001 рік. Україна, як суб’єкт міжнародного права, зобов’язана дотримуватись цього документу, хоча й його не підписувала. І це, за словами експертів, є певним нонсенсом із правового погляду. На їхнє переконання, угода – звичайний галузевий проект, від якого користі більше для самого Євроюсту. Адже саме він отримуватиме потрібну інформацію.

Чи зменшиться від такої співпраці злочинність в Україні – питання дискусійне.

За словами юриста й екс-заступника прокурора Чернігівської області Олега Підгайного, “нові” угоди з Євроюстом, Європолом та Інтерполом не мають жодного стосунку до екстрадиції Колобових, Арбузових та Клименків, не кажучи вже про розшук та арешт “активів”.

“Щоб повернути тих, “хто переховується в Європі”, цілком достатньо дотримуватись трьох речей. Перше – якісно здійснити досудове розслідування злочину, який інкримінують розшукуваній особі, – розповідає експерт – Другий важливий чинник – добре знати Європейські конвенції (про правову допомогу та про видачу правопорушників) та вміти застосовувати їх на практиці. Третє – не дурити закордонних колег, чим наразі “успішно” займаються як ГПУ, так і Мін’юст, впарюючи запити про видачу за “моральні проступки” . Адже це нівелює всі напрацювання минулого”.

Підгайний переконаний, що є ще четвертий чинник – політична воля. Але, на його переконання, з цим наразі взагалі все складно.

“Генпрокурор Луценко кричить, що всіх “посадить”. З європейцями так не можна. Якщо генпрокурор сказав, що хтось заслуговує на покарання, то в Європі це сприймають як факт, – переконаний юрист, – тут словами не можна розкидатися. Є лише якісно розслідуване кримінальне провадження і компетентні органи, які всім цим займаються. Все інше, зокрема гучні коментарі, лише створюють перешкоди поверненню конкретних осіб на батьківщину. Тому й маємо випадки, що адвокати, відштовхуючись від гучних заяв про “покарання”, одразу ж пишуть запит про надання своєму підозрюваному статусу «біженця”.

Правові механізми в дії

За словами Підгайного, в українському КПК є всі механізми, які потрібні для розслідування тих чи інших злочинів.

Один із ключових механізмів, яким користуються як українські, так і міжнародні колеги – це багатосторонні та двосторонні договори. КПК України підлаштований під норми міжнародного права.

“Усі інші угоди – це додаткові речі, без яких можна обійтись. Найімовірніше, у такий спосіб показують ініціацію бурхливої діяльності, – розповідає експерт. – Також маємо Конвенцію про боротьбу з корупцією, про розшук активів тощо. Всі ці інструментарії напрацьовували справжні фахівці, які, на жаль, в ГПУ з напрямку міжнародної співпраці уже не працюють. Нині там практично немає людей, які розуміли б, що варто робити.

Варто розуміти, що для повернення закордонних активів першочергово має бути вирок, а не бажання певних депутатів чи громадських активістів повернути активи в Україну. Тобто особу мають спершу визнати винною в установленому законом порядку. Цей вирок має набути чинності, й лише потім можна говорити про повернення активів. В Україні ж досі не засудили жодної людини з того переліку «топів», які цікавлять суспільство, отож про повернення активів не доводиться говорити”.

Романія Горбач