Вітчизняне МЗС виклало у відкритий доступ презентаційний ролик Києва в рамках підготовки до Євробачення. Після перегляду відразу ж виникає питання, що ж ми все ж таки рекламуємо: столицю або її мера Віталія Кличка?
Фільм-катастрофа
У промо-ролику до пісенного конкурсу, який у вівторок, 28 березня, з’явився у відкритому доступі, градоначальник видається переконливим. Він працює в кадрі без дублера, а для посилення ефекту кілька сцен знято з його братом Володимиром Кличком. Але Київ навіть як декорація не вражає. Можливо, тому, що вітчизняним глядачам важко позбутися ефекту присутності.
Із роботою анонсованого у відео «комфортабельного міського транспорту» знайомі – хто ж уранці не намагався в маршрутку сісти? Стан чималої кількості з «4 000 об’єктів культурної та історичної спадщини» бачили – як тут не пригадати чудові особняки зі статусом пам’яток архітектури, які ніхто ремонтувати не збирається. Безпеку на собі відчули – минулого року в столиці кількість злочинів зросла на 16% порівняно з 2015 роком. Про концепцію «місто-парк» чули в далекому дитинстві, а наприкінці березня саме подивилися на «глибоке кронування дерев». Це коли від дерева залишається один стовбур, а гілки зрізують.
З огляду на різницю між реальним станом справ і картинкою, важко зрозуміти ще й жанр ролика: байопік мера, урбаністичний фентезі, поліцейська драма, екологічна комедія? Відповідь підказують інші нещодавні «досягнення» столичного керівництва.
Наприкінці минулого тижня після ремонту відкрили вестибюль станції метро «Лівобережна», біля якої стоїть Міжнародний виставковий центр, де і пройде Євробачення. На його ремонт, за даними системи ProZorro, повинні витратити 24,7 млн грн. До понеділка кияни та гості столиці вдосталь насолодилися якістю ремонтних робіт: частково замуровані вікна, незашпакльовані стелі, недбало покладена плитка, футуристичний, м’яко кажучи, дизайн окремих елементів конструкції. Але приплюсуємо сюди вбивчі ями на дорогах і часткове руйнування Шулявського шляхопроводу – і, будь ласка, жанр презентаційного ролика визначено: багатомільйонний блокбастер. Якщо перекладати з англійської дослівно, то буде «руйнівник кварталів».
Від мера, звісно, ніхто не чекає, що він візьме відро з цементом, кельню і піде класти плитку. Його обирали для того, щоб керувати й організовувати. А воно якось не виходить. Якщо так, потрібно вчитися у прем’єр-міністра.
Головний айтішник
У середу, 29 березня, Володимир Гройсман показав, що може лише кількома словами налагодити роботу високотехнологічних ресурсів. До 1 квітня українські чиновники повинні подати електронні декларації. Та от біда – з минулого тижня реєстр на сайті Нацгентства із запобігання корупції лежав, лише зрідка подаючи ознак життя.
Стати Володимиром Гройсманом: чи розпочне прем’єр власну політичну груУкраїнський народ по-різному ставиться до представників влади різних рівнів. Часто без прихильності. Але, дивлячись на їхні страждання, здригнулася б найчерствіша душа – адже за незаповнення е-декларації деяким загрожує штраф 1,7 тис. грн., а іншим – до двох років тюремного ув’язнення. Щоб подати інформацію, їм треба було дати позачергову відпустку на тиждень. Може, тоді б встигли.
Але прем’єр-міністр вчинив простіше. На засіданні Кабміну порадив главі НАЗК Наталії Корчак подати у відставку. Її призначили за конкурсом, тож Корчак звільнити важко, незважаючи на те, що агентство підпорядковується Кабміну. Ось глава уряду і дав напутнє слово – ідіть, мовляв, самі. Ну а поки глава НАЗК відбивалася, міністр юстиції Павло Петренко взявся готувати законодавчі зміни, щоб звільнити її стало простіше.
Але в четвер реєстр запрацював. Або ж Корчак Наталія скористалася правами системного адміністратора і сама навела лад у системі. Тут однозначно спрацював ланцюжок чарівних пенделів: від прем’єра – голові НАЗК, а від неї підряднику, який розробляв сайт і далі за зменшенням. Так ланцюжок працює при вертикальній системі управління країною. Але іноді пенделі бувають міжнародного рівня.
Борг із честю
29 березня Високий суд Лондона трохи вдарив по Україні. В судовому процесі, який ініціювала Росія, британці зайняли сторону юристів Кремля.
Як росіяни самі в себе Сбербанк купуютьРФ вимагає від України повернути борг у розмірі $3 млрд. У 2013 р. за президентства Януковича Росія скупила випущені нами облігації на цю суму. Українська сторона, після Майдану, анексії Криму і війни на Донбасі, відмовилася повертати гроші. Росія подала позов. Минулої середи суд схвалив прискорений розгляд справи, як того домагалися росіяни.
Хвиля зрадофільства здійнялася серйозна. «Україна програла Росії», – писали не лише російські, а й вітчизняні ЗМІ. Рішення британців означає, що військову агресію вони не стали враховувати. Хоча Україна переважно на цьому будувала свою лінію захисту.
Але удару завдано не нищівного. Країні-боржнику дали можливість подати апеляцію. Поки справа та новий суд, борг можна не повертати. Але Україні дали зрозуміти – війна війною, а борги священні. Тепер нашим юристам наголос треба робити не на агресії, а на порушенні законодавства при випуску облігацій. Тобто чітко слідувати букві міжнародного комерційного права. Тобто віддихатися і готуватися до наступного раунду.
Ганна Гончаренко
