Синхронний збій і тісні черевики

Загалом, імідж у Володимира Путіна – щось середнє між Усамою бін Ладеном і Доктором Зло.

Версія, що Кремль для зміцнення влади пішов второваним шляхом Волгодонська і Беслана, лежить на поверхні. Але, як аналітика, мене бентежить низка обставин.

Якби кривава акція планувалася на вищому рівні і була приурочена до візиту Путіна до Пітера, то слід було б очікувати іншого сценарію пропагандистського обігравання ситуації. Недоімператор із тим же суворим ликом, з яким він ганяв стерхів, мав безстрашно вирушити прямо в пекло метро, і якщо не власноруч розрядити другу бомбу, що не розірвалися, то вимовити щось історичне і цитоване, на кшталт «у нужнику вже мочили, тепер закопаємо під ескалатором».

Замість цього була метушня, президентська охорона відмовлялася пустити Путіна до місця події і щебетала про упущені каналізаційні люки, тим самим збиваючи героїчний пафос. І нічого епохального в ефір сказано так і не було. Бо вся іскрометність ВВП – це набір і домашньої консервації гумору. А його чомусь не виявилося.

І не був недоімператор грізний і невідворотний, швидше, задумливий. Тобто неабияк спантеличений. Але зустріч з Олександром Лукашенком чомусь не скасував, хоча заготовлений сценарій, якби він був, як раз вимагав би саме такої картинки: «вождь відкинув усі справи і рятує Росію».

Знову ж таки, для теракту, який узгодженого із ВВП, Пітер міг бути обраний в останню чергу.

Путін сентиментальний, і з віком це посилюється. Адже він і Союз намагається відновити, багато в чому, зі своїх сентиментальних спогадів про світлу чекістську молодість. Для нього Ленінград – майже святе. Зауважте: у найлихіші роки там нічого не траплялося. Хоча рівень підтримки Путіна в «Північній Венеції» завжди був нижчим за середній у палаті.

Для антитерористичної істерії і згуртування навколо влади дуже підійшов би підірваний Сімферополь або, на худий кінець, Ростов. Або вже звична Москва. Але не батьківщина нового «батька народів».

З іншого боку, є речі, які чітко натякають на те, що російські спецслужби знали про теракти. Це вихідний викид інформації про те, що було два вибухи. А також сміливе до нерозсудливості знешкодження бомби, що не розірвалася, прямо на місці – так зазвичай чинять лише в голлівудських фільмах, але не в житті. Або треба точно знати її пристрій. І теракт саме в безлюдний час у метро теж викликає певні сумніви.

За сукупністю, схиляюся до думки, що теракт у Пітері виконали російські спецслужби, але це була якась самодіяльність опричників у боротьбі за близькість до царського тіла.

Річ у тім, що навколо Путіна ця боротьба загострилася до межі. Про це свідчить і активність Олексія Навального, і деяке відсунення Владислава Суркова, і повернення до свити Путіна Сергія Іванова, засланого на екологію. Причина загострення – невизначеність схеми пролонгації путінської влади в умовах безперервного зовнішнього пресингу.

Ті, хто почнуть реалізовувати таку схему пролонгації, не просто збережуть або підвищать свої позиції в російській владній піраміді, вони озолотяться на самому процесі. Так що ставки більш, ніж високі. Знову ж непримиренна війна між «кремлівськими баштами» за вибір стратегічного алгоритму – показна лібералізація або демонстративне закручування гайок – розпочала вирішальну стадію.

Так що не виключено, що спецслужбістська «вежа» ризикнула зробити ініціативний хід, щоб гарантовано пустити недоімперський паровоз своїми рейками.

Що характерно, в Україні спостерігаються синхронні хаотичні процеси з тієї ж причини – складності у збереженні чинної влади. Що говорить про те, що якщо ми з росіянами – давно не один народ, то ось «постсовкові» моделі влади в нас багато в чому схожі.

Перший факт, звичайно ж, «віртуальне самоспалення» керівника Нацкомісії з регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг Дмитра Вовка. Заявивши про додатковий тариф на підключення до газової мережі, він, звичайно ж, спалився начисто. Причому досить було відразу чітко заявити, що йдеться про перерозподіл оплати всередині тарифу, і такого резонансу рішення НКРЕКП не викликало б. Хоча в сумлінність намірів влади в Україні вірить лише сама влада.

Треба наголосити, що для таких «зіц-голів», як Вовк, є налагоджена система контролю. До офіційної зарплати їм зазвичай добряче доплачують у конверті, а так само виділяють якісь «страхувальні засоби за ризик» на офшорний рахунок або у вигляді ліквідних акцій. З урахуванням попередньої роботи Вовка цим повинні займатися структури, близькі до голови Нацбанку Валерії Гонтаревої.

Тобто прояви Дмитро Вовк хоч натяк на незалежність від президента Порошенка, він негайно виявиться жебраком і нещасним на узбіччі життя. А то і повторить пірует Романа Насірова, у сенсі, потрапить під слідство.

Тому в цих заходах мені бачиться якась політтехнологічна перевірка українців на «ефект тісного взуття». Ось натягнули на людину черевики на два розміри менше, вона ходить і плаче. А потім їй дозволяють їх скинути – і ось воно, щастя!

Відповідно, злий Вовк нас затискає, а добрий Порошенко нас рятує. А соціологи при АП заміряють коливання електорального рейтингу. Переконаний, що, в разі опору продавлювання в Україні дострокових виборів, подібні технології активно використовуватимуться. За всієї їхньої цинічності.

А безглуздість полягає в тому, що Володимир Гройсман устиг обуритися черговим тарифним свавіллям раніше за Петра Порошенка. Тим самим спробувавши привласнити собі його електоральні бонуси. Ось вже точно, що між президентом і прем’єр-міністром пробігла не просто чорна кішка, а цілий прайд березневих очманілих пантер.

Друга історія пов’язана з явною турбулентністю навколо Національного банку України.

Оцініть: представник президента у ВР на прізвище Луценко щосили хвалить Валерію Гонтареву за її успіхи в керуванні банківською системою країни. У цей час Генпрокуратура під керівництвом одного президента на прізвище Луценко веде слідство за підозрою керівництва Нацбанку в розкраданнях в особливо великих розмірах. І двоє цих Луценко – аж ніяк не тезки… До того ж у медійному просторі то виникає, то розчиняється заява Гонтаревої про відставку, про яку вона мріє з початку року. Ну прямо, як зниклий лист Януковича про введення російських військ в Україну.

А тут ще неупокоєний політичний зомбі Віктор Шокін, якого навіть тепловізор не бере, вирішив самовикопатись із відставки і поблукати в бік своєї нещодавньої оселі на Різницькій. А за ним і Олег Махницький оживає… Свят-свят-свят, не дай Боже, Дракула-Піскун вкотре повстане з пороху!

Щось явно лихоманить нашу владу, щось навсправжки її турбує, якщо вже починається адміністративний тремор кінцівок.

Найближча контрольна точка – це рішення проблеми відверто неефективного уряду Гройсмана, термін імунітету якого спливає днями. А значить, качатиме уявну парламентську більшість. А значить, неабияк сколихне всю нашу лицемірну злодійкувато систему влади.

Тому стежимо за новинами, читаємо експертів, але думаємо виключно власною головою. Фінальна гра ще не зіграна, і можливо все.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka

P.S.: АНОНС, ОДНАК! Найближчим періодом щопонеділка планую випускати «Хроніки олігархії», до речі, з’явилася думка додати дві подачі: яким вітром олігархів нам надуло і що з цим лихом можна зробити. А щочетверга будуть огляди поточних подій і тем, що схвилювали.