Больові точки: виграв чи програв Євромайдан?

Стали бляшаним шаблоном завивання з недоімперії та місцевих «колишніх»: «Ну що, доскакалися? Тепер долар у вас утричі дорожчий, а при владі ті самі олігархи!». (До речі, у них також долар не в сюрплясі). І такою ж типовою видається наша відповідь: «Зате ми показали, хто в країні влада, і нам під силу кишнути будь-яку зухвалу сволоту».

Наполягаю на тому, що дуже по-різному, але не мають рації обидві сторони.

Не доскакалися. І не показали.

От українська армія, яка відродилася не з попелу навіть, а з іржі, сміття і лютої казенщини  — так, показала.

Небачений у світі за розмахом волонтерський рух у злиденній країні — ще як показав.

Готовність громадян самовіддано захищати країну, яка так часто їм була мачухою, а не рідною, захищати, відкинувши майновий, соціальний, мовний статус — ось це те, про що з придихом згадуватимуть сиві ветерани і з завмиранням слухатимуть безвусі нащадки.

Думаєте, чому Владислав Сурков ліз, як щур до каналізації, спочатку в Крим, потім на Донбас, влаштовуючи адміністративні оргії колаборантів? Просто йому життєво необхідно хоч якось відмитися від своїх «аналітичних» полюцій, що, мовляв, Україна мріє про Путіна, вся аж спіниться квітами і чепчиками лише від натяку на російське вторгнення-приєднання. Ось Сурков і крутиться зараз, створюючи видимість, що не він і подібні облажалися з дутими перспективами «руского міра», а ЦРУ всіх печивом підкупило. Аж схуд від нервів…

Революцію Гідності, як і всяку революцію, не можна оцінювати лише за бухгалтерською відомістю: зарплати, пенсії і тарифи відносимо на кредиторську заборгованість, а частину територій — на дебіторську. Бо в соціальному сенсі це глибинний процес. Тектонічний, якщо хочете. З довготривалими наслідками.

Хіба не безглуздо оцінювати землетрус або цунамі за критерієм «перемогли/програли»? Магнітуду з геополітикою звіряти? І хіба не дивно пишатися зрушенням підземних пластів? Або ж їх ненавидіти, тавруючи в соцмережах із Брайтона?

Подібні могутні сплески є відбитком внутрішніх процесів у суспільстві. Їх можна намагатися передбачати, зазвичай хибно. Але не управляти. А тим паче не запобігати поліцейськими та іншими драконівськими заходами.

Я вам більше скажу: розгул стихій — завжди величезні втрати, потрясіння і трагедії. Вони неминучі, якщо вже природа збунтувалася, але їх можна і потрібно мінімізувати. В українському варіанті цього, на жаль, не сталося.

Не лише біди, а й наші сьогоднішні досягнення, ті самі європейські перспективи, безумовно пов’язані з Майданом. Але не є його прямими наслідками. І планованими підсумками теж.

Густий і багатий смак сицилійських вин походить від великої кількості мікроелементів вулканічного попелу Етни, що покриває ці землі. Але для вирощування там елітних виноградників доводиться докладати масу зусиль, умінь і завзятості. Вловлюєте генезис результатів?

Розумні люди не стануть сакралізувати землетрус. Тому досить падати навколішки перед вулканом і марити про кузню в пеклі. Прометей якщо щось і вкрав звідти, то лише гомосексуальний символ Газпрому. Бо вогник, але блакитний.

А ось проклинати наш Майдан, звісно ж, можна. Тільки це симптом теледеградації розумової діяльності, посиленої фетишизмом.

Є й інший бік Смужки Мебіуса (жарт).

До соціології можна ставитися як до політичних ескорт-послуг, тим паче вона дається нам у відчуттях. І соціологія нашіптує, що люди у будь-якому суспільстві діляться на стійкі групи.

Так-от, 6-10% консерваторів завжди відкидають рішучі зміни. Під будь-яким приводом. Вони будуть проти будь-якої революції. Проти будь-яких змін! Навіть якщо у підсумку в країні мінімальна пенсія і зарплата стануть такими, як обіцяють-заманюють безсоромні на кшталт Наталії Королевської чи Олега Ляшка.

Приблизно такий самий відсоток людей завжди несамовито схвалюватимуть зміни, навіть якщо вони призведуть до поки ще живого Захарченка з уже безсмертним «Моторолою» в руках на святкуванні перемоги над розумом, честю і совістю Донбасу. І ці ніколи не визнають, що фактично упороли косяк десятиліття. Ні, наполягатимуть, що відвоювали забране «бендерами на Майдані» споконвічне право лихословити російською.

Є ще дві групи, приблизно по 15%, одна — радше «за», інша — радше «проти», але вони здатні міркувати і сумніватися .

А іншим, яких не вистачає до 100% — по цимбалах. І революція, і війна, і жертви, і безвіз. «Ото картоплю вчора садили, так потім так посиділи, що Петро мотоциклом у ворота не втрапив, йому кермо трохи пузо не розпороло, але він дядько здоровий, ще самогону випив, а  тоді вже поїхав. Але не додому». Завіса.

То де правда? Яка група її священний носій? Жодна!

А як, на думку автора, слід ставитися до Революції Гідності?

Винятково як до різкої зміни умов і можливостей, що відкриваються. Знаєте, чого найбільше залишає після себе потужне цунамі? Воно виносить на поверхню гори сміття, які можна прибрати і радикально очистити середовище проживання!

Хто сказав, що це натяк на нинішню владу?! В жодному разі не натяк! А безпосередня аналогія.

Тобто Євромайдан провів червону (криваву!) риску під усіма варіантами олігархічно-клептократичної влади в Україні. Але цикл повинен завершитися, мертві сухі гілки згоріти разом зі всякими детеками, дф-групами і, не побоюся цього слова, рошенами.

Нам, українцям, необхідно додати до родючого вулканічного попелу Майдану своє бачення майбутнього і послідовні дії з перетворення грон перспектив на густе терпке вино реальності.

Спільно, продумано, цілеспрямовано, самовіддано, безжально. Безжально до себе і до всього того і тих, хто нас стримує.

Майдан — перемога над конкретним злодійкуватим правителем. Але в сенсі розвитку України — це якась реперна точка. Яка може стати точкою неповернення. А може і точкою повернення назад, до «совкової» системи взаємин влади і суспільства, чого посилено прагнуть наші нинішні «здійснювачі сподівань Революції Гідності», якими вони себе щиро вважають.

А хотілося, щоб стала точкою опори, за допомогою якої перевертається віджилий світ, в якому правлять брехливість, корисливість, пристосуванство, дурість і байдужість.

До речі, тут принципово важливо пам’ятати про слабку прогнозованість розглянутих соціальних процесів тектонічного масштабу.

Хто може стверджувати, що землетрус точно не повториться? Лише запеклий шахрай, який торгує нерухомістю в зоні сейсмічної активності. Ну, або політолог на зарплаті АП.

Обов’язково повториться, оскільки залишилася і навіть наростає напруга в соціальних прошарках. І «безвіз», яким влада має намір пишатися до найближчих виборів, звісно, ефектним гейзером стравлює тиск, але виверження йому не зупинити.

Лише одне можна впевнено стверджувати: наступний соціальний вибух буде значно потужнішим і більш руйнівним за попередній — така природа цього явища.

Є ще одна надважлива функція у могутніх природних катастроф. Майдан — незаперечна наука на майбутнє, яка підказує, що можна робити, а що — у жодному разі.

Фукусімське цунамі поставило хрест на концепції побудови АЕС у прибережній зоні. Євромайдан поставив хрест на хотілках, що українцями можна нехтувати вічно.

Уявіть собі світове коло можливостей, що вміщую все: від ботанічної демократії хіпі до пол-потівського людожерського соціалізму. Українці частину цього кола перекрили обгорілою шиною нашого Майдану.

До речі, найсильніше враження від катастрофічного цунамі в Малайзії — це люди на пляжі, які дивляться на близьку хвилю і не здогадуються, що на них мчить багатотонна смерть.

Подарував би хтось таку картинку ПОПа… Бо багато мрій влади назавжди перестали бути втілюваними. Але це зовсім не означає, що суверенна щаслива Україна виникне автоматично. Навіть кішки просто так на світ не народжуються.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka