Більша частина з його президентського терміну позаду, тож Politeka вирішила пригадати, що обіцяв кандидат у президенти Петро Порошенко три роки тому в своїй програмі, чисельних інтерв’ю та інавгураційній промові, й підбити підсумки, що з обіцяного виконав, а що так і залишилися лише словами.
Хоча в Україні й прийнято вважати, що президент керує всім, до пріоритетних повноважень глави держави за Конституцією відносяться зовнішня політика та національна безпека.
Найбільше досягнень Петру Олексійовичу приписують саме на міжнародній арені. Ще у своїй інавгураційній промові власні політичні погляди він окреслив словами Михайла Драгоманова: «Стояти ногами й серцем в Україні, свої голови держати в Європі». З цим можна сказати, що впорався. Україна ратифікувала Угоду про асоціацію з Євросоюзом, а з 11 червня має запрацювати довгоочікуваний безвізовий режим з ЄС.
Щодо національної безпеки, завершити Антитерористичну операцію на сході України за лічені години Порошенку не вдалося. Однак експерти відзначають деескалацію у війні з Росією. Також слід відмінити, що за три роки в України з’явилася армія. За даними Міністерства оборони, чисельність українського війська у 2013 році складала 130 тис. осіб. Нині зросла до 250 тисяч. Значно збільшилося й фінансування Збройних сил. Заробітні плати військовослужбовців зросли у два-три рази. Наразі мінімальна зарплата становить 7 тис. грн.
– Якщо пройтися по всіх пунктах виборчої програми Петра Порошенка, виникає враження, що він має вибудуваний на п’ятирічний період план, у якому розписано що, де й коли має відбутися. Усе більш-менш йде за цим планом. За три роки зроблено десь 60% роботи. Можливо на п’ятий рік зможе відзвітувати і про 100%.
Є обіцянки, які найчастіше згадують, а є виборча програма. Це абсолютно різні речі.
Багато речей Порошенко наобіцяв на емоціях, навіть тих, які б не мав робити, тому це виявилося повним безглуздям. Наприклад, продати бізнес. У Конституції та законах не прописано, що має це зробити. Ніхто не зобов’язаний втрачати бізнес через те, що здобув перемогу на виборах. Він просто зобов’язаний був передати його в управління. І передав. Запустив сліпий траст. Правда виник великий скандал, бо справа пішла через офшорну систему.
Проблеми б не було, якби він наперед зробив заяву про плани. В Україні таких можливостей немає. Ротшильди з українським законодавством не працюють. Тому потрібно було провести таку схему. Та й офшорних акцій там не було. Жодну акцію в офшор не перенесли. Через нього відбувалося тільки оформлення системи управління. Обіцянка продати була, але не продав. За це усі й вхопилися. Насправді, сказав дурницю.
Ще одна безглузда обіцянка – завершити Антитерористичну операцію за лічені години. Навіть на підготовку короткочасної АТО в Харкові, коли там розкручувалася «народна республіка» за схожим сценарієм що й в Донецьку та Луганську, пішло близько доби. Тому такі емоційні заяви не варто серйозно розглядати.
У виборчій програмі Порошенка теж йшлося про завершення АТО, але вже в реальний термін. У промові під час інавгурації, він говорив про мирний план врегулювання конфлікту. Після першого робочого візиту на Донбас, Петро Олексійович оголосив перемир’я. Його критикували. Але до цього дня Україна майже щотижня втрачала один адміністративний район. Після перемир’я, навпаки, почали відновлювати під контроль України один-два адміністративні райони в тиждень. До моменту масштабного вторгнення російських військ, Луганськ і Донецьк майже повністю були оточені. Українська армія контролювала більшу частину периметру цих територій. Заходили вже всередину міст.
Де-юре війну з Росією і досі доводиться називати Антитерористичною операцією. Де-факто, АТО закінчилася в кінці липня – на початку серпня 2014 року. Після цього почалася україно-російська війна.
Порошенко виконав зобов’язання щодо відновлення української армії. У 2014-2015 роках військо трималося на волонтерах. Нині українська армія одна з найсильніших у Європі. Україна вийшла на «натівський» рівень забезпечення та озброєння. За три роки президентства, у цьому напрямку вже виконано те, що можливо планувалося на п’ять років.
До речей, які були закладені у виборчу програму, але реалізовані лише частково, варто віднести децентралізацію. Фінансова децентралізація відбулася. На черзі – інституційна. Тобто президент має втратити контроль за регіональними органами влади. Місцеві адміністрації повинні ліквідувати і створити систему виконкомів, які будуть підзвітні місцевим радам. Але завершення децентралізації заблокували. Багато людей вчинили ґвалт через пункт щодо особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей. Насправді, про особливий статус там не йшлося. Було про особливості місцевого самоврядування. Децентралізація на перехідний період не поширювалася на ті території. Було виписано, що там і далі діятимуть військово-цивільні адміністрації, а не виконкоми місцевих сепаратистських рад. Розуміли, кого б там обрали. Але чомусь це все перекрутили.
Не завершена обіцянка щодо деофшоризації. Маємо тут проміжний період. Уже прийнято важливе рішення, що офшорні компанії, які мають анонімних власників, відлучені від системи державних закупівель і не можуть прямо впливати на бізнес-клімат в Україні. Але як система виведення коштів з країни, вони поки що функціонують. Недоопрацюванням є й те, що офшорні компанії, у яких чітко засвідчений кінцевий власник, ще мають можливість брати участь у розподілі державних ресурсів. З цим потрібно боротися попри колосальний спротив. Адже усі хто кричать про злочинні офшори були їх творцями.
Прямої заборони офшорів зробити не можна, вони є в усьому світі. Потрібна система контролю, щоб сплата відповідних платежів відбувалася в Україні та ввести додаткові обмеження.
Деолігархизація також не завершена, але через середину вже перейшли. Щоб оцінити наскільки нині олігархічна Україна, потрібно поглянути на 2014-2015 роки. Уже не говорячи про період президентства Віктора Януковича, коли «сім’я» керувала всією країною, створивши внутрішню кланову мафіозну державу. Олігархи мали повний контроль над економікою України. Контролювали три чверті основних державних ресурсів і на тому здобували хороший куш. Сьогодні їх контроль за державними підприємствами різко впав. Як і за державною політикою. Він частково зберігається, але у рамках окремих депутатських груп, фракцій, які серйозно на щось впливати не можуть. Тому олігархи сьогодні не такі сильні, як три роки тому.
Критикують Порошенка за антикорупційну діяльність. Нібито хоче все контролювати і заважає роботі антикорупційних органів. Тільки забуваються, що ідеї й основні антикорупційні законопроекти вносив, відстоював і дотискав президент. Усі цим законопроектам був колосальний спротив у Верховній Раді. Тому боротьба з корупцією, яка була однією з обіцянок у виборчій програмі у законодавчому плані реалізована.
У Румунії, яку ставлять у приклад з антикорупційної діяльності, серйозний результат, який задовільнив суспільство, відповідні органи дали через п’ять років після формування. В Україні вже починає ворушитися. Тому ситуація не найгірша.
Ольга Головка
