Лише цинічна гібридність, що триває, і дає недоімперії якісь надії, що вдасться досягти початкової мети: розхитати світовий лад настільки, щоб закривавлена Україна на цьому тлі стала чимось несуттєвим, немов роздавлені бульдозером санкційні гуси.

Больові точки: жива вода або небіжчикові пластир?

І в цьому сенсі мусування «єдиного народу» є елементом кремлівської стратегії. Бо тоді вчинене Росією проти України — справа постсовкова, майже сімейна. У сім’ї як – старші напоумляють молодих і гарячих.

На роль старшого чомусь претендує Кремль. Хоча навіть там відчувають, що однаково іржаві ядерна зброя та газова труба не підтверджують багатовікової мудрості, тому й перейшли до анексії української історії. Володимир Путін узагалі на нервах, ховається в чекістській реальності, де правда є наслідком провалу і зізнань, тому оперує винятково дезою.

Однак і заперечення нашої з Росією спільності – як мінімум географічний кретинізм, свідченням чого є «велика каркасна стіна» пам’яті Арсенія Яценюка на кордоні.

Тож точка є, і не лише больова, а й біфуркації заодно.

Популярні новини зараз

Якою Ані Лорак була до пластики й розлучення, в мережі спливло несподіване фото: "Де її родимки?"

Маша Єфросиніна, яка уколола Фреймут, вибухнула емоціями після "Танців з зірками": "Ніхто з вас не розуміє…"

Спокуслива Асмус в топі з глибоким декольте показала, чим підкорює чоловіків: "Невже свої?"

П'яна Корольова вийшла в ефір після зради Тарзана й зірвалася на мат: "Не можу пережити..."

Показати ще

Найвідвертіше про ситуацію на Донбасі говорить Ігор Стрєлков зі своєю бандою садистів-реконструкторів: він визнає, що спусковий гачок війни натиснули саме вони. Виправдовуючись тим, що для відновлення імперії все одно довелося б, тож, мовляв, лише наблизили неминуче.

Ну, хворий, якого треба лікувати електрикою. За американськими рецептами, напругою 380 вольт. Що характерно, Стрєлков, яий задирає лапку на Путіна, чомусь почуття кадировців не ображає і живим ходить по мостах.

кадыров

А помірковані адепти «єдиного народу» з правом Росії (за замовчуванням) імперствувати і душогубити вибудовують систему аргументації і резонів. Яка, якщо розібратися, продовжує практику «конструювання минулого», що почалася ще за царських часів, із М. Карамзіна з його казковим Іпатіївським літописом.

У цей потік імперської підсвідомості не варто заглиблюватися без досвіду психіатра зі спеціалізацією «маніакальний синдром». Тому лише намітимо симптоми.

Отже, спільні слов’янські корені. Начебто незаперечно, але в цьому сенсі Київ значно ближчий до Новгорода, а не до Москви. І навіть із Новгородом після його васальної і кровної залежності від Орди етнічні шляхи Києва розійшлися. А Москва просто вчинила з історією Новгорода, як із краденим авто: перебила номери і оформила документи/літописи на себе.

Єдина державність. Тут іще простіше: київська держава ініційована скандинавськими варягами. Вже писав, що під час розкопок на київському Подолі археологи виявили плавильну майстерню ІХ століття. А ремінні бляхи, виготовлені в цій майстерні, знайдено аж у Швеції, їх зараз зберігають там в одному з музеїв.

Тобто пряму взаємодію між стародавнім Києвом та скандинавськими містами підтверджують артефакти, а не фейки. І перші елементи київської держави пов’язують із князем Аскольдом. Московія ж навпаки – відштовхуючись від скандинавів, долучилася до ординського строю.

У нашому випадку – держава воїнів, рівних своєму вождю, якого обирають під конкретний похід. В іншому — богорівний хан із необмеженою владою і чернь, нижча за пил на ханських чоботях.


З єдиною мовою взагалі шизофренія. Як можна захищати російську мову від української, якщо, за імперською вигадкою, це діалекти однієї мови? А якщо все ж таки треба захищати, то ці мови конкурують, тобто різні. Загалом, Москва забрехалася будь-якою мовою.


Що у нас іще? Нещодавнє щастя животіння у великій комуні робітників і селян? Так там усе вже сепаровано і не нами: наприклад, перемога над німецьким фашизмом, за версією Кремля, відбулася без українців, зате їх масово зробили поліцаями і вертухаями в таборах. І таке інше.

Телетайп: про первородство, суб’єктність і тихий саботаж

Культура, мистецтво, література, на якій вчилися, кіно, яким задивлялися? Це все далеко в минулому – доля народжених за часів «совка» повністю витіснена з сучасності «попаданцями із спецназу, які мочили бандерівців за вказівкою Сталіна».

Список подібних спільностей, що дозволяють здіймати пропагандистське скиглення про «єдиний народ — повернися назад, я все пробачу», можна тягнути довше, ніж рогозинський політ росіян на Марс.

Головне, що, як з’ясувалося за три військових роки, Україна розходиться з Росією в аксіоматиці. Тобто в тому, що нібито очевидне й навіть не потребує обговорення.

Скажімо, культова російська теза «Зате нас боїться весь світ!» І що з того, запитують українці, що культурні люди бояться забруднитися об смердючого п’яного бомжа? Для нас «бояться» не означає «поважають». А ми хочемо саме поваги.

А з яким непідробним жахом «нормальний» росіянин говорить про проспекти імені Бандери та Шухевича! Для нього це абсолютно ірреальний факт, аж вставні щелепи потіють. Це ж «публічне пособництво коричневій чумі»… А у нас, зрозуміло, немає і не повинно бути одностайності в цьому питанні, але ми переконані в своєму праві зносити і зводити пам’ятники без узгодження з Москвою. І міст імені Кадирова в Пітері, який убивав не дідів, а російських сучасників, сприймаємо з більшим подивом. Але з визнанням, що це не наша справа.

І навпаки. Українці не вважають, що зобов’язані поголовно і затято відстоювати будь-яке діяння своєї держави. На відміну від росіян. У нас батьківщина, країна, держава — три різних поняття. Тому й влада змінювана тоді й так, як це відчуває суспільство.

Тому й Майдани, які стихійно зароджуються всередині суспільства і лише потім знаходять всіляку підтримку олігархату і зовнішніх сил, чого в Росії, як внизу, так на кремлівській верхівці, зрозуміти та прийняти не в змозі.

Для нас право помилятися, втрачати, страждати, але йти власним шляхом незмірно важливіше за стабільність, даровану богом.

Тому ми переконані у своїй не просто історичній, а духовній європейськості, сприймаємо безвіз як природний, але лише проміжний етап відновлення цивілізованості.

Ми не були і не будемо «єдиним народом» не тому, що у нас уже різний список героїв, ворогів, перемог і втрат, зокрема зовсім недавніх. У нас взаємовиключний перелік сакральних понять.

Свобода особистості як заперечення богообраності влади — на титульній сторінці цього шорт-листу. Влади будь-якої – від президента до «беркутівця».

І тут ми в діалектичний спосіб перетікаємо в те, що нас зашморгом продовжує пов’язувати з недоімперією.

Квінтесенція такої обкрученої навколо горла пуповини — кремлівське православ’я. Звісно, більшість релігійних доктрин, не лише християнських, наполягають на повазі до влади та чинного світового ладу. Але тільки московська церква в тій версії, в якій її відродив в період війни Сталін, слугує одним з інструментів ідеологічної агресії.

Михайло Самусь: Будь-який удар по Росії – це допомога для України

Саме в московській церкві по-фарисейськи вміло просувають теми «єдиного слов’янського народу», «громадянської війни на Донбасі», «війни як покарання за відмову від «руского міра» та іншого імперсько-поневолювального контенту.

Не про віру йдеться. І навіть не про помісну церкву. А про один із напрямків гібридної війни. І свій церковний блок-пост Кремль захищатиме відчайдушно й до останнього, що лише підкреслює його значимість.

Друга наша кричуща спільність — це ціннісна система керівного стану.

Ми говоримо про збагачення за будь-яку ціну при лицемірній патріотичній риториці. Про демонстративну підміну законів і демократичних процедур на непублічні «договорняки». Про ставлення до співвітчизників як до субстанції, якою управляють за фізичними параметрами — податковим тиском, соціальною температурою, межею втоми, а не за соціальними — переконанням, взаємною відповідальністю, справедливістю тощо.

Був час, коли Путін мав в Україні понад 30% електорального рейтингу, тобто міг запросто правити і тут. Наш колишній МінСтець діє за образом і подобою російських пропагандистських відомств, лише з меншими ресурсами.


У наших та російських керівних кіл точно не війна, а ускладнений період партнерства. Який має як мінуси, так і безперечні плюси у вигляді «нових бізнес-сфер».


До речі, тактика Кремля давно ґрунтується не на військовій силі, а на співпраці. На тому, що спільними зусиллями вдасться примусити президента Порошенка імплементувати «мінськ» і спробувати повернути назад Донбас, що ненавидить Україну. Це може викликати розпад України зсередини, ніби й без участі Росії.

путин_порошенко

Розумієте, при владі та біля кормушки у нас і у них — справді «одинарод». Не ідентичні, але подібні. Одна група крові, однаковий резус-фактор, спільні офшори, лише рахунки різні. Та й то не завжди. Загальна мораль, а точніше – її відсутність.

Ну а поперечиною для шибениці україно-російської єдності слугує мовчазна конформістська маса, зроду підлегла, не здатна на вчинок. Так, тут її помітно менше, але все одно більшість.

Її не можна просвітити, прищепити їй свідомість та інше. Можна лише впровадити такі загальнонаціональні правила життя, щоб вплив цього пасивного прошарку на долю країни було мінімізовано.

До речі: в статті ані слова, що Україна приречена на військове протистояння з Росією. Бо це кривавий шлях до єдиного кінця. Ми зможемо з часом мирно співіснувати.

Але спочатку треба повністю розмежуватися, вийти на цілковите самозабезпечення, відкинути як безплідне навіть теоретизування про спільне майбутнє. І мати військові контраргументи будь-яким намірам. А після обнулення можна вибудовувати відносини на основі обопільного патріотичного прагматизму. Не за нашого життя, але можна.

Якщо підсумувати викладене, то у нас вітчизняна війна проти «єдиного народу» з Росією. Війна, яку веде громадянське суспільство за фактичного потурання противнику з боку олігархічної влади.

І треба пам’ятати, що визнання війни війною не лише мобілізує населення. Це принципово розв’яже руки патріотичним силам, готовим битися за Україну. Не лише проти зовнішніх ворогів

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka