Телетайп був на вимушених канікулах у зв’язку з Днем Конституції України. І це природним чином збігається з темою нашої оповіді. Бо хочу говорити про новий Суспільний Договір (НСД), нову Конституцію на його основі і про те, які розгалуження може отримати траєкторія розвитку України.
Між іншим, про необхідність НСД пишу вже роки чотири. Тема отримала певну популярність у вузькому колі просунутих персонажів — філософів, конституалістів, футурологів і просто мрійників. Але один форум на цю тему, проведений Юлією Тимошенко, вивів її в розряд активно обговорюваних. Із будь-якої — захопленої або жорстко критичної, з прив’язкою до неоднозначного політика Тимошенко або без прив’язки, однак НСД стали перетирати не лише експерти, а і політики, і громадяни.
Міхеїл Саакашвілі, Сергій Тарута, Роман Безсмертний, Арсеній Яценюк, Юлія Мостова (читай Анатолій Гриценко) і навіть сам Петро Порошенко зараз говорять про зміни в системі влади, тобто необхідність нової Конституції України або серйозних змін у чинну – як про умову для виходу країни з інституційної кризи. Хоча саме втручання політиків у суспільний процес здатне все опошлити і занапастити.
Справді, країна після президентських виборів гарантовано себе не впізнає. Бо або остаточно перейде у фазу згасання і розпаду, або таки проскочить розвилку на чергову Руїну.
Як вчить нас один вилоносний демагог, Україна схожа на корову. Яку не пасуть, не годують, але доять безперервно. Тож вона неабияк засумувала і взагалі при смерті. У лікарняній палаті для важких, якщо для корів такі палати десь існують, в Індії, наприклад. І тут уже кисневою подушкою від МВФ не врятуватися.
Треба реально реанімувати економіку. А це можливо тільки завдяки творчому вибуху продуктивних сил суспільства, дрібного і середнього бізнесу насамперед. А такий вибух можливий лише в тому разі, якщо з бізнесу знімуть податкові пута, й активна частина суспільства повірить, що це справді й надовго. І можна бути ковалем своєї долі тут, а не коником-пригунцем там.
А для цього влада після виборів має на повному серйозі запустити очищення й оновлення країни, зміну системи влади, включно з її устроєм і виборчим законодавством. І лише після таких необоротних дій суспільство прокинеться і почне діяти ефективно і творчо, як це було в період добровольців і волонтерів.
Саме новий Суспільний Договір, за умови залученості громадян до його обговорення і підписання (в електронному або письмовому вигляді), й забезпечує масштабність і цілеспрямованість трансформації держави, а також цю саму незворотність.
Від моменту форуму з не найоригінальнішою назвою «Новий курс» відбулося вже дві пленарних наради з теми «Суспільний Договір» та одне засідання концептуальної групи, де мають виробити основні принципи спільного буття українців, сенс і мету їхнього спільного існування.
У роботі беруть участь близько п’ятдесяти відомих експертів. Зокрема, два колишніх і один чинниц (!) член Конституційного суду України.
Основні висновки, яких ми встигли дійти. Причому висновки не декларативні, а з належним юридичним обґрунтуванням.
Перший: чинної Конституції України не дотримують ні влада, ні громадяни тому, що виконати її фізично неможливо. Неможливість виконання окремих положень відкриває дорогу для невиконання усіх інших, передовсім невигідних владі. А суспільство не заперечує проти такого ігнорування Конституції, бо не вважає її своїм Основним Законом. Ні основним, ні, що ще страшніше, своїм.
Або ще приклад. Країна на чолі з Президентом Порошенком радіє закону про Антикорупційний суд. Але ж у нашій Конституції прямо заборонено створення будь-яких судів, окрім описаних у ній. Жодного Антикорупційного там, зрозуміло, немає. Тож будемо судити корупціонерів чи дотримуватися Конституції, давно відсталої від реальності?
Другий висновок: Україні необхідна цілковито нова Конституція, а не зміни до чинної. Тільки нова Конституція забезпечить органічне поєднання мети і принципів нашого спільного існування з механізмом такого співіснування. Як сформулював один з учасників роботи, Суспільний Договір — це правила дорожнього руху, а Конституція — це автомобіль, за допомогою якого ми хочемо дістатися до наміченої мети.
Третій: ухвалити нову Конституцію, в якій буде вибудувано справді збалансовану й ефективну модель самоврядування від територіальних громад до центру, можна лише на всенародному референдумі як вищій формі народовладдя. Практична легітимність, нехай пробачать мене юристи за формулювання, цього процесу буде визначатися масовістю участі громадян в обговоренні та долученні до Суспільного Договору.
Так-так, якщо це договір, який укладається між громадянами України, то він має підтверджуватися підписами учасників Договору — особистими або електронними.
Підготовка СД і Конституції на його основі, їхнє всенародне обговорення повинні пройти до президентських виборів.
А референдум із затвердження має стартувати вже після виборів. І на сьогодні є всі шанси, що події розвиватимуться саме за таким сценарієм, незалежно від прізвища переможця. Бо майбутній Президент України гарантовано отримає напіврозідрану брудними виборами країну, яку треба буде зшивати і переорієнтовувати з політичної нестабільності на цивілізаційне творення.
І мені відверто складно уявити, що в новій системі влади збережеться така контроверсійна і мегакорупційна інституція, як посада Президента України.
Чи чинить влада опір усім цим планованим суспільним змінам? Ще як! З усіх своїх цинічних сил! Але ще нікому на світі не вдалося скасувати прихід майбутнього.
P. S. Перепрошую, що цей «Телетайп» вийшов таким серйозним, майже без жартогумору — дуже тема значуща. Зобов’язуюсь виправитися!
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, учасник проектування НСД, спеціально для «Політеки»
