В України залишилося менше місяця, щоб ухвалити епохальне рішення щодо долі Великого Договору з Росією. І зробити це треба чітко відповідно до власного національного законодавства, яким регулюються питання укладення міжнародних договорів та припинення їхньої дії, та міжнародного права.
Іще донедавна Президент України вважав, що мову треба вести винятково про припинення дії окремих положень цього договору. І лише після літніх канікул, із початком нового політичного сезону і наближенням президентських виборів, українці почули з вуст глави держави іншу позицію. Її суть зводиться до того, що Великий договір із країною-агресором автоматично продовжуватися не буде.
Здавалося б, перемога – Петро Порошенко нарешті усвідомив, на п’ятому році війни за незалежність, що жодної дружби, жодного співробітництва і тим паче партнерства з Росією, яка є державою-агресором щодо України, давно вже немає в помині й бути не може найближчим часом a priori.
Проте диявол, як і завжди, в деталях
Президент і різного роду спікери, які публічно висловлюються від його імені, вживають чотири різні терміни: денонсація, припинення дії, відмова від пролонгації та зупинення дії. При цьому слово денонсація з незрозумілих причин сором’язливо дезавуюється. Мовляв, «це ніяка не денонсація», «ми просто зупиняємо дію Договору», або «ми не будемо пролонгувати Договір», або «термін дії добіг свого завершення» тощо.
Проте реалії інші. Насправді терміни «денонсація», «припинення дії» та «відмова від пролонгації» мають абсолютно ідентичне юридичне та, до речі, політичне також значення.
А крім того, не існує в природі можливості часткового припинення міжнародного договору.
Існують лише дві опції: або договір може втрачати чинність у повному обсязі, або одна зі сторін може «зупинити дію» окремих його положень у зв’язку з порушенням іншою стороною його істотних положень.
Отже, первісна позиція Президента та його радників щодо втрати чинності (припинення дії) окремих положень Великого Договору була хибною з погляду міжнародного права.
Тепер про процедуру
Згідно зі статтею 40 самого Договору, його дія автоматично продовжується на наступні десятирічні періоди, якщо однією зі сторін не буде заявлено про її бажання припинити дію договору.
Президент України 3-го вересня заявив, що він готовий особисто підписати повідомлення про таке бажання і що для цього не потрібно жодних рішень Верховної Ради України.
Проте, відповідно до статті 24 Закону України про міжнародні договори, для ухвалення рішення про припинення міжнародного договору, ратифікованого парламентом, слід ухвалити Верховною Радою відповідний Закон.
Будь-яка інша процедура – це пряме порушення Закону і вихід Президента за рамки наданих йому Конституцією повноважень.
Які наслідки порушення Закону?
З одного боку, незважаючи на практику повідомлення про припинення дії міжнародних договорів дипломатичними каналами вербальною нотою МЗС чи Посольства, яка є усталеною для всіх цивілізованих держав світу, повідомлення за підписом Президента України теж може вважатися достатнім для розірвання Великого Договору з Росією.
Водночас порушення встановленої Законом про міжнародні договори України процедури може й призвести до подання будь-ким позову з вимогою визнання рішення глави української держави недійсним. А таких охочих громадян, як відомо, в Україні достатньо, не говорячи вже про іноземців.
До речі, історія зі скасуванням Указу Президента Ющенка про присвоєння звання Героя України Степану Бандері Донецьким окружним судом 2 квітня 2010 року за позовом адвоката Володимира Оленцевича – промовистий приклад.
У результаті Великий Договір буде вважатися таким, чинність якого автоматично продовжено на наступний 10-ти річний період, і Україна змушена буде виконувати його у повному обсязі.
І що в сухому залишку?
Наразі маємо чітко виражену політизацію питання щодо вирішення долі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Імовірно, бажаючи здобути симпатії певної частини виборців, які налаштовані на радикальні рішення і дії щодо Росії, а також будучи не впевненим у тому, чи набереться достатньо голосів у парламенті для ухвалення відповідного Закону, Президент Порошенко наражає всю країну на небезпеку бути зобов’язаною виконувати ще як мінімум десять років міжнародний договір, істотні положення якого грубо порушуються однією з його сторін – Росією – вже п’ятий рік.
При цьому він ризикує виставити всю країну на посміховисько.
Чи варто було так діяти, покаже час. Проте дивує те, що в оточенні глави держави та в Уряді України не знайшлося жодного юриста-міжнародника, який би насмілився розтлумачити йому, що його рішення не дасть країні нічого доброго, окрім шкоди репутації і сорому.
І на завершення. До 1 жовтня, дедлайну для надсилки дипломатичними каналами повідомлення про припинення дії Великого Договору, час ще є. У випадках, коли Президент Порошенко щиро хотів забезпечити ухвалення того чи іншого рішення Верховною Радою України, відповідні аргументи для народних депутатів завжди знаходились. Навіть у таких сумнівних ситуаціях, з погляду права, як призначення на посаду Генерального прокурора особи, яка не мала юридичної освіти.
Великий Договір із Росією – це особливий випадок. І доля його має вирішуватися з дотриманням процедур, передбачених Законом, а не в спосіб, придуманий політтехнологами, хай і талановитими у своїй справі, проте дилетантами в міжнародному праві. При цьому народні депутати навряд чи насміляться піти на чергову зраду, адже результати їхнього голосування залишаться назавжди в історії України. Та й відповідний законопроект зареєстровано вже декілька років тому.
Нові санкції США проти Росії: постріл дуплетомТому політику і хворобливі ідеї деяких політтехнологів треба рішуче, і то негайно, відкинути. Має діяти право і працювати повинні юристи-міжнародники – профі. Часу катастрофічно мало, проте зробити все згідно з Законом іще встигнути можна. А виборці та нащадки оцінять.
Вадим Трюхан, дипломат, голова правління ГО «Європейський рух України», спеціально для «Політеки»
