Після неоднозначного саміту Росія – США, який відбувся у Гельсинки 16 липня ц.р., світ раптово опинився в ситуації цугцвангу.
Частина лідерів демократичних держав і міжнародних оглядачів готові були бити в набат, побоючись непрогнозованого альянсу Путін-Трамп, який міг остаточно зруйнувати існуючу систему міжнародних відносин, що ось вже одинадцятий рік, з дня виголошення Владіміром Путіним відомої Мюнхенської промови, тріщить по швам. Інші навпаки закликали до спокою, переконуючи, що то мол було тимчасове відхилення в сторону, яке Трамп неодмінно виправить своїми наступними жорсткими рішеннями щодо Росії, адже йому треба вигравати проміжні вибори до Конгресу восени, а на фоні розслідування Мюллера це не так то й просто.
Після саміту, мабуть за інерцією, ще якийсь час лунали прогнозовані, хоча й доволі одіозні, ініціативи з обох боків Атлантичного океану. То Президент США через свого радника з питань національної безпеки Болтона 19 липня запросить свого візаві у Вашингтон, то Президент Росії 27 липня, під час саміту БРІКС з далекої ПАР, публічно погодиться на візит за океан і одночасно запросить Трампа в білокам’яну, правда після того, як запрошення йому через того ж Болтона було вже скасоване до «кращих часів».
Проте з першого дня після зустрічі «у верхах» у повітрі відчувалася якась наелектризованість, стійке відчуття війни, хай ще й не гарячої.
Зважаючи на те, під який шалений шквал критики потрапив Дональд Трамп, як в себе вдома, так і за кордоном, зміни поведінки щодо Росії уникнути йому було практично неможливо. І хай там яка бравурна риторика за інерцією не використовувалася ним у Твітері і в чисельних промовах та інтервью, типу «історичний саміт», «дружити з Росією добре» і тому подібне – положення і амбіції, як кажуть, зобов’язували.
Каталізатором для різкого повороту від ймовірного «Перезавантаження – II» з Путінською Росією до закручування гайок у відносинах з нею став зареєстрований низкою конгресменів на чолі з сенатором Гремом законопроект про нові санкції проти Росії у зв’язку з агресією Кремля. Ще до публікації його тексту в російському політикумі і особливо у фінансовому секторі з’явилися тривожні нотки. І хоча штатні пропагандисти на чисельних російських телешоу переконували публику в тому, що це все незаконно, і що Росії від того ні холодно, ні жарко, ринок мляво, але відреагував.
Кращий захист – це напад
Адміністрація Трампа постала перед неприємною дилемою. Вчергове виступати в ролі слабкого, захищаючись від нападок Конгресу і марно намагаючись пом’якшити законопроект у вересні, під час його розгляду одразу після повернення конгресменів з відпусток – чи перейти у наступ.
Обрано було другий варіант. Причому без зволікань і доволі неординарно. Як грім серед ясного неба в середу 8-го серпня провідні ЗМІ повідомили про намір Адміністрації ввести жорсткі санкції проти Росії на підставі Закону ще 1991 року, згідно з яким раніше запроваджувалися санкції лише проти Північної Кореї – за вбивство брата Кім Чен Ина в Малазійському аеропорту, і проти Сирії – за застосування хімічної зброї проти власних громадян.
Ухвалення Трампом рішення про запровадження «драконівських», як їх вже назвало Посольство РФ у Вашингтоні, санкцій стало відповіддю на упередження. Причому відповіддю в першу чергу власному Конгресу, який, за словами сенатора Грема, націлився на запровадження «адських санкцій» проти Росії у вересні.
Пішовши на такий крок Глава Білого Дому по суті повернувся у велику політичну гру у себе в країні, після провального самміту, хто б що не говорив з фанатів Трампа, у Гельсинки.
6 листопада 2018 року для нього стане моментом істини. Вдасться зберегти республіканську більшість бодай у верхній палаті Конгресу, хоча краще у обох – можна спокійно готуватися до переобрання на посаду вдруге. Не вдасться – імпічмент стає реальністю. Адже отримавши більшість, демократи довго роздумувати не будуть. Аж занадто багато серйозних і чисельних образ натерпілися вони від Трампа за півтора роки його президентства.
А що ж Росія?
Сказати, що в керівництві Росії роздратування – не сказати нічого. Відзначити, що в навколо політичних, навіть у так званих ліберальних, і фінансово-бізнесових колах Росії проста розгубленість – покривити душою.
Аналіз наслідків, у перші два-три дні, які спостерігаються в Росії після жорсткого санкційного удару під дих дуплетом, показує, що ніхто там по великому рахунку такого не очікував. Після Гельсинки панувала ейфорія і надія на так звану Велику Угоду (Big Deal) з Трампом. Ніхто й не подумав про те, що на самміті Путін, м’яко кажучи, перестарався. Ну не можна було вже аж так принижувати Главу Білого Дому, адже в результаті ображеними відчули себе більшість американців.
Як результат, рубль обвалився до найнижчої позначки за останні роки, а всі штатні пропагандисти один поперед одного завзято доводять, і так вже зубожілому за останні чотири роки, з моменту введення перших санкцій і падіння цін на нафту, населенню, що мол нічого страшного не сталося, Росія встоїть. А для виправдання чергової потреби в затягуванні пасків звично звинувачуються злі капіталісти з Заходу та бандерівці і нацисти з України.
Заради справедливості, слід зробити застереження. Рішення Адміністрації жодного відношення до України не має. Формальний привід, який був використаний американцями – отруєння родини Скрипалів у Солсбері «Новічком», який, як вважається, був вироблений в Росії.
І то ж наразі нові санкції ще не запроваджено, а зроблено лише анонс ймовірного їх введення. Наступна репертна точка – 22 серпня – день, в який, за словами речниці Держдепу Хізер Ноуерт, ймовірно набуде чинності рішення Адміністрації Трампа.
Нові санкції – чи такий страшний чорт?
Протягом останніх чотирьох років, з моменту введення перших санкцій проти Росії за спробу незаконної анексії Криму, в Москві не втомлюються повторювати, що жодні санкції суттєвого ефекту на Росію не матимуть.
І дійсно, у чомусь вони праві, адже, за розрахунками економістів, вплив санкцій на економіку Росії досі був доволі незначним – на рівні 0,5% ВВП.
Тим не менше, наразі йдеться про надзвичайно болючі для амбіцій Кремля речі.
На першому етапі – це продукція подвійного призначення зі США, в тому числі, але не обмежуючись, електроніка.
На другому ж етапі мова піде вже і про заборону авіарейсів «Аерофлоту», і про пониження рівня дипломатичних відносин тощо. При цьому він неодмінно наступить за 90 днів, адже ні про які гарантії незастосування біологічної і хімічної зброї, як того вимагають американці, і тим більше про доступ перевіряючих на об’єкти, де вона потенційно може виготовлятися, Кремль не буде навіть і думати. Для росіян це a priori не прийнятно.
В Адміністрації Трампа, скоріш за все, це чітко розуміють. Тому встановлення таких завідомо не реалістичних передумов, свідчить про підняття ставок у великій геополітичній грі і небажання про щось домовлятися з Владіміром Путіним. Принаймні до осінніх проміжних виборів.
Законопроект Грема – це вже важка артилерія. У разі його ухвалення в редакції, яка буде наближена до тієї, яка подана зараз, Росія матиме справу з безпрецедентними для себе проблемами.
Адже про інвестиції в енергетику, без яких вона фактично не може розвиватися, треба буде забути, в тому числі й про проект сторіччя – «Північний потік – II». Більше того, виникнуть проблеми з зовнішніми запозиченнями і обслуговуванням державного боргу.
Санкції є. Що далі?
Прийнято вважати, що є лише два ефективних способа перемогти агресора. Перший – війна в класичному розумінні цього терміну. Другий – санкційна війна.
Навряд чи хто при здоровому глузді буде заперечувати того очевидного факту, що Росія стала типовою державою агресором. І справа не лише в тому, що вона окупувала біля 7,2 % території України, 20% території Грузії і відмовляється вивести свою 14-ту армію з Придністров’я. Росія втручається у внутрішні справи десятків держав, веде інформаційні кібервійни по всьому світу, вбиває у різний спосіб або тримає по тюрмах неугодних їй людей різних національностей тощо.
Проте навряд чи й знайдеться притомний лідер чи впливовий політик у будь-якій державі світу, який всерйоз розглядатиме варіант примушення до миру агресора військовими засобами, як це мало місце по відношенню до Іраку Саддама Хусейна чи Югославії Слободана Мілошевича. Причина відома – ядерна зброя, яка є у розпорядженні Путінської Росії.
Таким чином варіант залишається один – санкції. Лише позбавивши режим Путіна фінансових можливостей вести війни по всьому світу, інвестувати у всіляких оловяних солдатиків «русскага міра» і підтримувати прийнятний рівень соціально-економічного становища у власній країні, можна досягти результату.
Кримська декларація США: «Балтійський сценарій» для УкраїниБез докорінної зміни державної політики, без демократизації Росії, безпечнішим не стане ні Україна, ні Європа, ані світ.
Велика Британія і Австралія, як найближчі союзники США, вже привітали рішення Адміністрації Трампа щодо запровадження нових санкцій. Залишається лиш сподіватися, що й Україна, ЄС та інші партнери і союзники Вашингтону зроблять те саме. І то невідкладно. Адже перемогти агресора можна лише через синергію спільних дій.
А принцип, який взяли на озброєння росіяни – «розділяй і володарюй» – у цивілізованій частині світу має піти в минуле.
Вадим Трюхан, дипломат, голова правління ГО «Європейський Рух України», спеціально для «Політеки»
