Ознаки переляку:

  1. Відсутність «махання шашкою» після того, як в усьому звинуватив «скажену» ФРС.
  2. Відсутність торгової війни з європейцями по вторинним санкціям щодо Ірану.
  3. Зважена і обережна позиція на переговорах з Китаєм.
  4. Відсутність анонсованої ще влітку другої хвилі антиросійських санкцій.
  5. Млява реакція на Керченську кризу.

Причини переляку:

  1. Розуміння, що мегаобвал може початися в США.
  2. Розуміння, що глибина мегаобвала гарантовано буде більше, ніж в 2008 році.
  3. Розуміння, що раціональна частина його передвиборної програми у вигляді податкової реформи, структурної реформи економіки, політики повернення в США вивезених в Китай виробництв, перетворення США на енергетичну імперію повністю провалилися.
  4. Розуміння, що вірних і впливових союзників / васалів у зовнішній політиці майже не залишилося. Союзників всередині США теж помітно поменшало.
  5. Розуміння, що науковий економічний мейнстрім мало допоможе йому як в плані точності прогнозування, так і в плані ефективності рекомендацій. Розраховувати доведеться на свій досвід і ігрове чуття.
  6. Не бажання наслідувати приклад європейських лідерів, активно втрачаючих підтримку електорату, в той час як підтримка євроскептиків і правих різко виростає.
  7. Розуміння, що в разі виникнення в США таких масових протестів, які зараз відбуваються у Франції, жертв буде на порядок більше.
  8. Розуміння, що в разі самостійного, тобто без підтримки союзників, ведення торговельних воєн і санкцій, США програють більше, ніж виграють.

Бачачи такий розвиток подій, на місці Трампа злякався б будь-хто. Тим більше що ексцентричність Дональда Трампа є показною, акторською, що маскує пропалену раціональність запеклого гравця. В умовах позиції рефлексії важливі як час, на неї витрачений, так і глибина базових стереотипів, які підлягають перегляду. Жоден сучасний політик не в змозі дійти і до середини цієї глибини, тому що занадто багато доведеться переглянути, і цим займеться ціле покоління.

У цих умовах стратегія Трампа продовжує залишатися цілком собі прогнозованою. І мені в черговий раз залишається підтвердити прогнози минулих років. При цьому слід розуміти особливості національної української пісочниці, де загальне питання: «Трамп – це друг України або як?» не має сенсу.

Дональд Трамп Петр Порошенко

Популярні новини зараз

Молода "коханка" Меладзе приголомшила знімком з закулісся: «Джанабаєва буде в люті»

Роздягнена красуня з "Квартал 95" влаштувала інтимну фотосесію в ліжку: "Ух, пані!"

Хто покинув проект "Танці з зірками": найважливіші моменти 12 випуску

Дружину Харламова можуть позбавити батьківських прав: відео з постільною сценою Асмус стало фатальним

Показати ще

Суперечності всередині України між владою, контрольованою олігархами, яка будує в країні сучасне станове суспільство і демократичною Україною, що формується знизу, не набагато менше, ніж з російським агресором.

Будь-яка зовнішня сила, що підтримує одну сторону, автоматично вступає в жорстке протиріччя з іншою.

Тому розглянемо більш конкретне запитання – що вигідніше українській демократії, яка зароджується – пом’якшення санкцій щодо Ірану і відсутність торгової війни з Китаєм або навпаки – посилення вторинних санкцій стосовно Ірану і взаємне підвищення мит США і Китаєм з 10 до 25%?

Звичайно ж, вигідніше перше. Логіка розвитку цивілізаційної кризи така, що гіпотетичне різке загострення протистояння США і Китаю малоймовірно як довгострокова перспектива. Втім, як і стратегічний союз між ними.

А ситуативний, тимчасовий союз проти когось третього цілком собі вірогідний.

Давно його прогнозую, але спробуйте визначити проти кого США і Китай можуть дружити? Дружити тимчасово, побоюючись необґрунтованого посилення, поки ще союзника, в разі загальної перемоги. Історична аналогія тут очевидна – союз Англії і Голландії проти Іспанії в першій половині XVII століття. Так-так під час Тридцятилітньої війни, точніше, Першої Тридцятилітньої війни…

Не беруся прогнозувати що цим шляхом піде саме Дональд Трамп, але те, що саме він зробить перші кроки в цьому напрямку, видається цілком ймовірним. А як не Трамп, так його наступник.

владимир путин руки

І не слід побоюватися «зради» з боку союзників. Не тому, що вони такі чесні, а тому, що їм це не вигідно. Зверніть увагу, що під час Керченської кризи Україну однозначно підтримали країни, які я давним-давно відніс до країн зі сприятливими зверхдовгостроковими перспективами. А двоїсту позицію зайняли країни або з несприятливими перспективами, або взагалі з ймовірністю власного розпаду. Їх значимість залишилася в минулому. Зараз толку від таких союзників було небагато.

Не дивно, що жорстко несприятливі країни в спробі врятуватися від неминучого розпаду / переформатування хапаються за будь-яку гіпотетичну соломинку, на кшталт примиренства з Росією. Це поки що. Поки в результаті мегаобвалу і початку смути вони не усвідомлять, що єдиний шанс пом’якшити свою смуту складається в освоєнні неосвоєного на досягнутому технологічному рівні, тобто Росії, України, Білорусі та Казахстану.

І не слід лякатися російської агресії «під шумок», коли почнеться мегаобвал і всім, тимчасово, буде не до того.

Розпад Росії не зупинити: наслідки Керченського конфлікту

Росії теж буде дуже навіть не до того – обвал цін на ресурси швидко позбавить Росію коштів на великомасштабну зовнішню агресію. Втім, падіння цін на нафту вже позбавляє. Вона, звичайно, ще може вирости разом з усіма надутими пухирями.

Але дуже ненадовго – останній сплеск перед тим, як лопнути. Те ж саме можна сказати і щодо України – падіння цін на сировину зробить нерентабельним більшу частину традиційного бізнесу українських олігархів – видобуток і експорт сировини / напівфабрикатів. Це буде означати кінець і путінського режиму, і влади українських олігархів…

Петр-порошенко-импичмент

Володимир Стус, аналітик, прогнозист, консультант зі стратегії

Нагадаємо, Дональд Трамп: Подзвонив Путін, ридає у слухавку.

Як писала Politeka, новий президент Грузії Саломе Зурабішвілі відмовилася співпрацювати з Путіним, подробиці.

Також Politeka писала, що Путіна висміяли через нову ганьбу на саміті.