Коли займаєшся якоюсь справою доволі довго, як я політикою, то виникає відчуття, що докопався до глибин, і все відомо заздалегідь. І тут раптом — стук у голову витверезне розуміння, що нічого не розумієш!
Так-так, самостійні співгромадяни та стадні співвітчизники, я, схоже, випав із контексту і не доганяю, що творять наші потенційні президенти країни.
Для початку, а чому їх так аномально багато? Ні, не всім відомих електоральних лідерів, а інших, завідомо непрохідних?
Зрозуміло, що кожна кухарка здатна керувати державою, а кулінарія завжди була сильною стороною української нації. Але мимоволі починаєш погоджуватися з порохолюбами, які співають, що ми не бідуємо, якщо є стільки меценатів, готових подарувати бюджету два з половиною лями гривень.
Причому відвертих нарцисів, готових витратитися винятково на рядок в автобіографії: «В 2019 році балотувався(лась) у президенти України», серед нинішніх кандидатів не так і багато.
А тоді навіщо?
Усе прозоро з Ігорем Смешком, Валентином Наливайченком, Миколою Маломужем – їм необхідно політично засвітитися, щоб підвищити шанси в перспективі увійти в команду кандидата-переможця.
Не викликає питань і балотування Руслана Кошулинського, Віталія Скоцика та інших партійних вождів — вони вже ведуть свою парламентську кампанію.
Ще можна пояснити наявність суто технічних кандидатів на кшталт повного однопрізвищника Юлії Тимошенко. Але інших метеликів чому на цей вогонь понесло?!
Виходить, що смутні часи збільшують кількість не лише юродивих, екстрасенсів і месій, а і безнадійних претендентів на «покерувати країною наостанок». Яких на цих виборах очікується рекордна кількість. Що, на відміну від очікуваної рекордної явки, не сприяє якості виборів.
А ще перестав розуміти Петра Порошенка. Начебто передвиборна логіка диктувала провести висунення ПОПа в президенти на гребені томос-туру – на багатолюдній площі перед якимось собором. Перед Успенським у Києво-Печерській Лаврі, наприклад. Під передзвін.
Це, до речі, музейна територія, у церковників дозволу питати не треба. А деякі виборці порадіють, що Лавра вже перейшла в помісну церкву.
Але Петро Олексійович навіщось поїхав до Ізраїлю. З Патріархом Єрусалимським не зустрівся, зате побув туристичним юдеєм біля Стіни Плачу. А звідти майже транзитом відправився в Давос.
Ось що зараз можна вирішувати в Давосі – ніяк не зметикую. Захід пригальмував відносини з Україною до завершення президентських виборів. А то й до парламентських. Якогось резонансного інформаційного приводу звідти не привезти. Чергові обіцянки чергових інвестицій? За відсутності реального законодавства про хеджування ризиків? Надійніше вже розраховувати на золото Полуботка.
Напевно, президент зберігає інтригу. Але яку, дозвольте запитати?!
Не можу повірити, що він підгадує своє висунення під бій під Крутами. Бо ця подія в історії України безумовно яскрава, але трагічна і пораженська. А Порошенко став неабияким містиком і символістом. Як, утім, багато монархів напередодні втрати влади.
Коротше, загадка п’ятиріччя…
Але ще більше мене спантеличує Святослав Вакарчук. Це просто позамежжя якесь. Лютий політичний трешак.
Спочатку він довго стажується на президента в америках, потім робить кілька резонансних заяв, потім їздить по країні, зустрічається з молоддю і веде екзистенційні бесіди в стилі раннього Ющенка.
А потім раптом переходить у режим «стенд-бай» та на всі натяки і питання щодо балотування відмовчується ще невиразніше, ніж говорить.
І ось коли минули всі розумні терміни, і шанувальники музичного таланту Вакарчука, до яких зараховую і себе, з полегшенням видихнули: «Слава богу, Слава не піддався і не став псувати свій імідж громадянина і морального авторитету», він каже: «Я в справі»! І знову – пауза, лампочки моргають, звуку немає: самі, мовляв, додумуйте за великими, про яку справу йдеться…
Ну не про ту ж, про яку Володимир Висоцький співав.
А тут іще й плітки, що Вакарчук може підтримати Порошенка. Якщо так трапиться, то за що технологам в АП платять зарплату? Бо електорат Вакарчука — патріотичний, молодіжний і головне — спраглий до нових облич, практично не перетече до Порошенка. Зате різко посилить Володимира Зеленського за вихід у другий тур.
Але як буде обтікати Святослав Вакарчук із такою підтримкою влади після того, як він тлумачив нам, що у владі повинні бути винятково порядні люди? Незалежно від того, чим його зацікавлять або налякають.
Загалом, краще б цю чашу з вином і медом пронесли повз.
А може, це в чудовому Львові якась чортівня коїться? Або сміттєвою екологією навіяло? Тому Андрій Садовий викликає навіть не здивування, а реальні побоювання.
Сьогодні він на повному серйозі пропонує лідеру рейтингів Юлії Тимошенко знятися з виборів на його користь, завтра вимагатиме від спікера Парубія звільнити для нього свій кабінет, а післязавтра оголосить себе мером Всесвіту.
Одна надія, що політична партія львівського мера таки виправдає свою назву і сама собі допоможе. Якщо, звичайно, гамівні сорочки ще не скоротили в реформах Уляни Супрун.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
Нагадаємо, Росія не зможе вплинути на вибори в Україні.
Раніше Politeka повідомляла, що політтехнологи будують мережу для підкупу виборців.
Також Politeka писала, що Гриценко повідомив про нову людину в команді.
