Український письменник та літературознавець, редактор, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус розповів про обмеження та нерівні умови для радянських громадян під час будівництва «розвиненого соціалізму».
Про це він розповів у програмі Андреаса Умланда «Політична україністика».
«Можу сказати, що літературу 60-х років знаю непогано. Для мене важлива смислова частина, а не мовна. Можна сказати, що я більше космополіт, аніж видавці книги «Українські дисиденти». Ідея цієї книги була – дати слово людям доби. Там були дуже добрі тексти. Але епоха була жорсткою до багатьох людей. У чомусь темна, у чомусь світла. Я не люблю малювати світ одними барвами. Якось у суспільстві прийнято писати один на одного: той зробив те, той зробив це. А в тому суспільстві цього соромилися, і мені це близько досі», - каже він.
Стус зауважує: якщо є система, є людина – елемент примусу буде присутнім завжди.
«Або візьмемо молодіжне покоління. Сьогодні це називають булінг, а в нас це було просто, хтось когось труїв, і з цим треба було якось жити. Ти потрапляв в Україні під прес: ти носій української мови, а в місті розмовляють російською; у тебе батько сидить, і тобі якісь сфери закриті. Це мій досвід. Чи ти, наприклад, єврей – ти не можеш вступити до КПІ, тоді євреям дорога до Київського політеху була закрита. Я маю багато друзів-євреїв, і я цю проблему знаю. Тоді виїжджали з Києва та вступали до російських вишів, щоб здобути освіту. Це те, що я називаю актуальністю. Для мене ця психологічна актуальність є дуже важливою», - зазначає син Василя Стуса.
Politeka повідомляла, що Максим Волошин назвав умови, які допоможуть сприймати українське мистецтво як бренд.
Також Politeka повідомляла, що Леонід Фінберг розповів про дисидентство як явище в суспільно-політичному житті України.
