Тема «цифрової демократії» занесла мене сьогодні аж до Генеральної прокуратури.
Раніше мене туди викликали для допитів, а тепер ось сам заблукав.
На власні очі побачив персональну генпрокурорському перукарню (нині не функціонує, інструменти винесені), зал для масажу (пустує, обладнання винесене), тренажерний зал (переобладнаний на кімнату відпочинку для охорони), зал для караоке та інших розваг (не функціонує, але загадка, під що його можна пристосувати, крім музею чиновницької деградації) та інші пам’ятки часів царственого Віктора Пшонки, які його послідовники чомусь зберігали в первозданному вигляді (а Віктор Шокін користувався).
Особливо вразила бронекапсула ліфта. Це ж унікальне рішення, на рівні Білого дому: ліфт, що витримує постріл з гранатомета, який веде від автостоянки в генпрокурорському кабінет, а потім на дах до вертолітного майданчика.
Але ось навіщо в усьому цьому комплексі за окремими дверима є вихід до могутнього вентиляційного короба – для розуму незбагненно. Для чого?! Ну, хіба що заготівля під баблопровод, як жартує Юрій Луценко.
ГПУ очолив не прокурор, а менеджерУ колі силовиків існує вислів: менти хитрі, прокурори розумні, а податківців зневажають і ті, й інші. Як з’ясувалося, розумні прокурори припасли «на чорний день» достатню кількість резонансних розслідувань. Щоб пустити їх у хід, раніше бракувало не те що політичної волі, а бажання і часу: чергові призначенці на Різницьку відразу по вуха занурювалися в схеми попередників. І в реальність вже не виринали.
Співати дифірамби Юрію Луценку не стану – очевидно, що рано. Але констатую, що він цілком розуміє складність ситуації як у Генпрокуратурі, так і по країні. І головне, тимчасові лімітияк для себе в ролі генпрокурора, так і для нинішньої влади загалом. Що підштовхує його до результативності.
Весна буде гарячою. Осінь і зима, втім, теж.
