Талант, як відомо, не проп’єш.
А Юрій Віталійович все ж талановитий кризовий менеджер. Захоплює кипуча енергія, з якою він взявся за порятунок іміджу чинної влади.
Тут тобі й боротьба з бурштинової мафією, і з незаконною вирубкою лісів на Закарпатті, і переслідування Олександра Онищенка, й віртуозне розрулювання справи Валентина Лихоліта. Тепер на розпил ідуть мери малих міст, на черзі – дорожники й комунальники, а також енергетики з їхніми нереальними апетитами…
Генеральна прокуратура неодмінно стане найшанованішою організацією, довіряти якій українці будуть більше, ніж церкві. Але лише після того, як Юрій Луценко поставить крапку в трагедії на Майдані, розбереться з президентськими офшорами, притягне до відповідальності “Укроборонпром”, половину чиновників Міноборони, Нацгвардії, СБУ і МВС, посадить “діамантових прокурорів”, Віктора Пшонку, Віктора Шокіна й Ігоря Кононенка.
Для початку. А дрібні сошки зачекають.
