Те, що наша збірна в Ріо виступає надто невдало, уже помітили навіть люди, до спорту байдужі. Раніше багаж із медалей усіх ґатунків у нас був досить важким, а зараз золота поки немає. Хоча, зрозуміло, ще не вечір.
Але пригнічує, що саме спортсмени, на яких ми розраховували як на медалістів, виступають нижче своїх можливостей. А новачки нічим особливо не дивують. Стосується це і фехтувальників, і стрільців, і боксерів, і гімнастів – загалом, усіх.
Дехто починає розмірковувати, що українські спортсмени якось не перейнялися, ставляться безвідповідально і дарма проїдають народні гроші.
Інші в усьому звинувачують Мінмолодьспорт – так, ніби урядовці своїм розпорядженням спроможні забезпечити медальний урожай. Ми, слава Богу, не в Росії.
Щодо профільного міністерства, то до нього якщо і є питання, то переважно щодо виховної роботи – кому давати інтерв’ю і з ким фотографуватися. Тим паче, що міністр Жданов якраз у близькополітичній тематиці розбирається професійно.
А ось щодо результатів…
А що ви хочете від громадян країни, в якій третій рік триває війна, підло звана АТО? В якій економіка увійшла у плоский штопор, а влада втратила будь-яку довіру, бо здатна лише красти, але не витягувати країну із кризи, яка загрожує її державності?
Сльози Ріо: як спортсмени оплакують поразки (фото)Причім для переможного настрою довіра до влади – найголовніше.
Якщо хтось думав, що все це пригнічує лише обивателів, а спортсменів, які тренуються цілодобово, не стосується – то якраз навпаки. Вони наче дуже тонкий складний механізм, що працює на межі. Боюся, що спортсмени якраз найуразливіший прошарок громаян, які відчувають психологічну нестабільність в Україні.
