Повноцінних класичних виборів у нас поки, зрозуміло, немає. Швидше, маємо «скупку зубожілих» на місцях, смачно приправлену провокативними технологіями (дві мови і хтось когось вічно годує), з обов’язковим додаванням адміністративно-силових нагоняйчиків.

Два крутих бійця

Проте, навіть статусні «феодали на місцях» змушені грати в цю дивну гру. На перший погляд малозначні вибори в «об’єднані територіальні громади», що відбулися напередодні недодекомунізованих травневих свят, насправді позначили дуже багатообіцяючі тренди.

Перший: безликий і безлідерскій компот-проект «Наш край» остаточно довів свою… перспективність. Тиха гавань для неодіозних регіоналів і місцевих «князьків» активно освоює локальні ніші і пожирає центрально-східні регіони. По суті, проект стає другою «партією влади». Попереду супердрака за місця.

Другий: В.Ковальчук, цей найхитріший апаратний демон з доброї усмішкою, знову довів свою політтехнологічну цінність і начисто переграв Ігоря Райніна, главу АП. До речі, особисто я вважаю, що Райнін куди більш стратегічно ефективний і прогресивний.

Третій: парадоксально, але всі перші місця з великим відривом забирає «минуле». Всі нові, пореволюційні партії в глибокому аутсайді. Просто гімнів електорату мало. А тому – прообраз можливої нової «ретро-коаліції»: «Наш край», Опозиційний блок, бізнесове «Відродження» Хомутинника-Кернеса, уламки БПП. Втім, цілком може статися, що нинішні результати, які «не дуже», таки підштовхнуть БПП до побудови… чогось монструозного.

До вчора БПП взагалі не проходила по розряду перспективних партій. Формально – партія. Але ніякої серйозної інфраструктурної мережі і близько не було. Ніяких великих ідей, глобальних проектів. Рідкісні засідання «клубу за інтересами» і франшиза на місцях. Зараз засади змінилися. Чому? Тому що без скрупульозної роботи, чисто на понтах, на відомому імені вже не пропітляєшь. Потрібен серйозний шум, легалізація адміністративного ресурсу та силовиків. А також масштабна робота в комісіях, щоб вийти на гостро необхідні 20% підсумкових.

Що насторожує. І це по-четверте. «Батьківщина» електорально і соціологічно виглядає непогано. Але поки мало смислів, які не доводяться до розуму. Логістика же кампаній і особливо їх операційне адміністрування разом з захистом результатів – слабкі місця партії. І не ясно, за рахунок чого Юлії Тимошенко вдасться переламати цю вбивчу тенденцію.

Ще сумніше і похмуріше виглядають так звані «пореволюційні активістські партії». Вони забійно приндяться на власних медійних майданчиках і в FB, але організувати системну роботу «в полях» і в комісіях взагалі не можуть. І вже зовсім «ніяк» у них по частині протидії класичним адмінтехнологіям. Так, у кого є шанс?

Михайло Подоляк, політтехнолог