Ні для кого не секрет, що Голова Верховного Суду має безпосереднє відношення до результатів виборів
Президентські або парламентські, позачергові або за графіком – повноваження Верховного Судді дозволяють здійснювати будь-які тактичні маневри – від продавлювання рішень через суди до зняття кандидатів з реєстрації та скасування результатів голосування на місцях, пише Знай. З огляду на те, що напружена суспільно-політична обстановка в ході передвиборчих кампаній стала для України традицією, визначення результату виборчих перегонів через Суд цілком ймовірно.
Тож не дивно, що всі політичні важковаговики країни бажають побачити на посаді Голови Верховного Суду “свою” людину. Для більшості політсил таким є екс-голова Верховного Суду України Василь Онопенко, який займав топові посади в Кабміні і Верховному Суді при кожному керівництві країни з часів Незалежності.
Василь Васильович має багатий досвід махінацій у ході виборчого процесу. Політсила, яка поверне його на посаду, очікує, що Онопенко повторить на її користь те, що зробив в 2004 р. для президентства Ющенка на замовлення Юлії Тимошенко. Крім того, для старих еліт Онопенко цікавий тим, що зміг вибудувати і зміцнити на верхівці судової влади кланову структуру, включаючи впливову політичну силу, що професійно представляє клієнтів у судах найбільшу юридичну фірму та високоприбуткові підприємства.
Кар’єрний шлях Онопенко показує, що на шляху до грошей і посад він не зупиняється ні перед чим. Так, в жовтні 2002 р. пішов у відставку глава Верховного Суду України Віталій Бойко. На його місце було два претенденти – багаторічний заступник голови ВСУ Василь Маляренко і недавно обраний суддя Василь Онопенко. Здавалося б, вибір очевидний, але в ході голосування Онопенко несподівано отримує перемогу над більш досвідченим суперником.
Напередодні виборів Глави Верховного Суду журналіст В’ячеслав Піховшек опублікував розслідування, в ході якого повідомив: про те, що за Онопенко проголосує 63 члена Пленуму, було відомо ще за день до голосування. Члени пленуму ВС отримали за це по 500 000 грн, які Юлія Тимошенко зібрала з олігархів, щоб посадити Василя Онопенка в суддівське крісло.
Крім корупційної складової, є й інші свідчення нелегітимності призначення Онопенка. У листі заступника Генерального прокурора України Рената Кузьміна на ім’я Голови Верховної Ради України Володимира Литвина значилося: “За інформацією, яка є у слідчого, Василь Онопенко з листопада 1991 року до жовтня 2002 року не працював суддею, значить, його призначенням на посаду судді Верховного Суду України мав передувати кваліфікаційний іспит. У той же час, згідно з отриманими даними, Василь Онопенко такий іспит в 2002 році не здавав, як і не приймав присягу судді”.
Крім того, після призначення суддею Верховного Суду України Онопенко ще чотири роки залишався народним депутатом України, “що прямо заборонено законом “Про статус суддів” та законом “Про боротьбу з корупцією”. Онопенко – єдина людина за всю історію України, що дозволила собі поєднувати дві посади та отримувати одночасно зарплату депутата й судді.
До 2005 року значна частина судової влади сконцентрувалася в руках Василя Онопенка і все так само реалізовувалася строго відповідно з партійною лінією БЮТ. Тим самим він гарантував: у 2010 році рішення ЦВК про перемогу будь-якого іншого кандидата в Президенти, крім Юлії Тимошенко, буде скасовано судом – і навпаки, будь-яке, навіть незаконне рішення про її перемогу буде залишено в силі.
Головою підконтрольної Української соціал-демократичної партії Онопенко зробив свого зятя Євгена Корнійчука, власника юридичної компанії “Магістр і партнери”. Раніше посередні в своїх успіхах, юристи зятя раптом стали вигравати всі судові справи, а фінансові показники компанії вивели її на світовий рівень.
Крім того, Корнійчук очолив парламентський комітет з правової політики, який регулярно надсилав негативні висновки на неугодний Онопенко законопроект про судоустрій і статус суддів. Тим часом, рідний брат Онопенко – Петро, зайняв посаду заступника голови Держмитслужби, де під заступництвом брата, вирішував “грошові” питання видачі дозвільних документів на ввезення-вивезення товарів суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності.
Голова Верховного Суду не соромиться безповоротно позичати гроші у бізнесу. Так, в травні 2008 року дочка Онопенко Ірина зайняла у власника Банку Регіонального Розвитку Валерія Ксьонзенко 300 тис. доларів, згадавши, що вказана позика може стати в нагоді Ксьонзенко, так як її батько – дуже впливова людина. Борг так і не надійшов, а Гепрокуратура відкрила проти Ірини Онопенко досудове слідство. “…в діях Онопенко І. В. вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК ( ‘шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах’)”, – йдеться в документах слідства.
Сприяла злочинам Онопенко і його дружина Лариса, що заснувала ТОВ “Верлен”, “Егрегор” і “Егрегор ЛГ 7” для будівництва 14-поверхового елітного будинку №6 в провулку Костя Гордієнка у Печерському районі. Проти будівництва багатоповерхівки кілька років протестувала вся київська інтелігенція. Однак “законність” забудови в історичному центрі була підтверджена рішеннями судів всіх інстанцій. З огляду на те, що вартість квартир в центрі столиці на той момент стартувала від 1 млн доларів, прибуток від незаконної забудови сім’ї Онопенка порахувати нескладно.
У червні 2009-го Василь Онопенко став фігурантом справи, по якому проходив його друг – нардеп Віктор Лозинський. Його засудили до 15 років ув’язнення за вбивство сільського жителя Валерія Олійника під час полювання на Кіровоградщині. За даними ЗМІ, у той день йому складали компанію Онопенко з зятем. Тож не дивно, що відповідь за те, що сталося став тримати саме Лозинський – самий “звичайний” бютівець з наявних.
У тому ж місяці на розгляд Парламенту було внесено проект постанови про створення тимчасової слідчої комісії з розслідування злочинної діяльності голови Верховного Суду України. Так само народні дупутати звернулися до Генпрокурора з офіційним запитом щодо розслідування злочинної діяльності голови Верховного суду України. Запит був проігнорований, а заступника генпрокурора Миколу Голомшу, який розслідував справу Онопенко, несподівано відсторонили від слідства
