Степан Хмара про осінні протести та земельну реформу

– Пане Степане, зараз багато говорять про протестні настрої восени. На Вашу думку, наскільки ці настрої посилились у суспільстві?

– Багатьох людей довели до, я сказав би, жалюгідного стану – виживання. Це ганебно. Ситуація не покращується, а погіршується, людей душать комунальними послугами, які неадекватно і необґрунтовано зростають. А оскільки люди відповідно не реагують, влада і надалі збільшує здирство.

Тому причини для протестів є. А як відбуватимуться, у нас прогнозувати дуже важко. Українці часом реагують так несподівано, як ми це бачили наприкінці 2013 року. Відчувалося, що є причини, люди можуть протестувати, але те, що станеться такий вибух, ніхто не прогнозував, важко це було зрозуміти. Взагалі українці більше реагують на особливі політичні загрози, ніж соціальний стан. Таке буває. Я думаю, що влада повинна це зрозуміти, якщо спробує вирішити проблему Донбасу за планом Москви та  наших так званих західноєвропейських союзників, які хотіли би розв’язати це питання за рахунок України. Тут люди можуть послати владу на смітник.

– До речі, раніше Ви казали, що Мінські домовленості – це також план Путіна і Москви?

– Безперечно, Порошенко йде стежкою, яку для нього протоптав Путін, починаючи з першої їхньої зустрічі у 2014 році в Нормандії. Я нагадаю, хто забув, що відразу після цієї зустрічі та після інаугурації Порошенко лицемірно оголосив про так званий мирний план. Що це означало? Припинення будь-яких бойових дій, а Росія тоді через кордон відверто заводила на територію України колони танків.

Наші військові, а я розмовляв з багатьма офіцерами, просили: «Ми готові». У нас була артилерія, аби, як то кажуть, змести ці колони танків із лиця землі. Команда була зверху, від Генерального штабу, який, звичайно, узгоджує свої дії з верховним головнокомандувачем, тобто з Порошенком. «Поводитися спокійно, спостерігати, не діяти», – такою була команда. Після того завезли артилерію, танки. Кажуть, що на Донбасі стільки-то танків, та ніхто при цьому не говорить, звідки вони з’явилися.

Пам’ятаєте, спочатку було оголошено припинення вогню на один тиждень, потім продовжено на другий. Росія завезла масу озброєння плюс своїх військових інструкторів, спецназ. І потім всі ці речі… Ніхто ж не каже, що Слов’янськ звільнявся по домовленості з Путіним, з Москвою. Випустили з Слов’янська бандитів, Гіркіна-Стрілкова, дали їм зайти в Донбас і чотири години йшла колона, яку можна було зрівняти з землею. Але їм дали спокійно зайти і зайняти Донецьк. Знаєте, зрада багато де вилазить, проглядає крізь щілини. Я думаю, що колись це буде розкрито і комусь прийдеться за це відповідати.

– Але все ж таки війна на Донбасі триває. Яким чином ми маємо цю війну зупинити?

– Насамперед, треба визначитися. Є різні шляхи: дипломатичні, юридичні, політичні, економічні, військові. Юридично Росія не визнана агресором.

Я не можу погодитись, коли журналісти називають їх бойовиками, сепаратистами. Немає ніяких бойовиків, сепаратистів. Є російські військові підрозділи чи просто військові, та українські колаборанти. Ті, хто разом з ними проводить бойові дії на Донбасі. Це ж треба назвати юридично, но ніхто так не робить. Це раз.

Другий крок – дипломатичний. Якщо визнати Росію агресором, а воно так і є, обов’язково треба насамперед розривати дипломатичні відносини і всі інші відносини. Не було в світі прикладу, щоб країна-жертва агресії здійснювала дипломатичні стосунки з державою агресором. Ну не було такого.

Але Порошенко категорично не хоче цього, і не робить. Це називається злочинна бездіяльність, за яку рано чи пізно прийдеться відповідати. Думаю не тільки політично, но й юридично.

Дипломатично треба вживати заходів на міжнародній арені, створювати антиімперський, антитерористичний блок. Але для цього треба виконати домашнє завдання: визнати, що Росія агресор, що йде війна, яка фактично підтримувана Росією на Донбасі. Виконати домашнє завдання. Тоді, якщо визнати, що Україна є жертва російської агресії, є підстави звернутися з проханням до країн-учасників Будапештського Меморандуму виконати свої гарантії, які вони давали, підписуючи цей документ в 1994 році.

– Чому Будапештський Меморандум досі не згадується, ніхто не виконує обов’язків, які були підписані. Три роки війна триває…

– Про Росію ми зараз не говоримо, бо РФ – агресор. Але не згадуватимуть це ні Сполучені Штати Америки, ні Великобританія, ні Франція, ні Китай, тому що Україна визнає, що це конфлікт внутрішній. Назва «Антитерористична операція» – це визнання того, що це внутрішній конфлікт. І тому Росія – учасниця Мінського процесу і Мінських домовленостей або «договірняка», яка виступає не як сторона конфлікту, а як миротворець. Розумієте?

Тому, поки ми не виконаємо домашнього завдання, нічого не буде, бо в документі не зазначено, що учасники Будапештського Меморандуму втручаються у внутрішні проблеми, заколоти, терористичні акції і таке інше. А тільки – стосовно зовнішньої агресії.

– Степане Ільковичу, але не зрозуміло, які тоді мотиви у Порошенка, у нашої сьогоднішньої влади? Чому вони не визнають Росію агресором, чому вони не можуть назвати речі своїми іменами?

– Думаю, тут все дуже просто. Для Порошенка Україна нічого не значить. У нього є одна мета – збагачення, збагачення і збагачення. Знаєте, це такий ненаситний жлоб, для якого тільки гроші – це найбільша цінність. Все. Тому у нього і бізнес в Росії. У нас називають тільки Липецьку фабрику, а у нього там насправді є декілька підприємств. Співпраця з російським бізнесом, який є в Україні, і працює. Оцей клубок переплетений: Порошенко і його мафіозне оточення разом з бізнесом в Україні.

Ви ж дивіться, процвітає і бізнес Новинського, який є тут «смотрящим» за п’ятою колоною в Україні Російської Православної Церкви, і, до речі, отримав громадянство на прохання Порошенка.

Позбавити громадянства легко. Але ж Порошенко цього не робить, бо вони співпрацюють. Розумієте, це одна мафіозна кліка російсько-малоросійська. Я не хочу навіть називати українська, язик не повертається.

– Якщо ви вже заговорили про позбавлення громадянства, тема позбавлення Саакашвілі громадянства, вона дуже резонансна, всі її обговорюють. Ваше бачення цієї ситуації?

– Це брутальна помста за критичні виступи Саакашвілі проти дій Порошенка. От і все. Причому ганебна, підла помста. Я вже не кажу, що громадянство, як виняток, давалося певним іноземцям. Але цих винятків дуже багато.

Скажімо, як виняток, можна було надати громадянство Саакашвілі. Але це не значить, що всім цим консультантам, які сьогодні працюють і допомагають нищити країну, а не робити реформи, треба було надавати громадянство. Але бачите, Порошенко ховається, він навіть не висловив позиції щодо до цих дій. Навіть не смішно, а бридко виглядає, коли шукають, що там нібито хтось припустив помилки, чи надав неправдиві дані біографії Саакашвілі в міграційній анкеті. Звичайно, це брехня, причому така примітивна брехня.

– Ми не бачили цієї анкети, буде експертиза. Зараз у ЗМІ з’явилася інформація, що Саакашвілі вже в Польщі. Цікаво, от як ви гадаєте, Саакашвілі міг потрапити до Польщі? Адже у нього вже не дійсний паспорт?

– Знаєте, є таке дипломатичне правило: він вчорашній президент Грузії, який увійшов в історію країни з позитивним знаком. І вона цього ніколи не забуде. Режими міняються, але те, що зробив для Грузії Саакашвілі – це вже в історії. В таких випадках, безперечно, є певний, неписаний імунітет.

Я гадаю, що коли він захоче приїхати до будь-якої європейської країни, може не всі, але більшість країн його пустять. От Литва відразу заявила, що вона готова надати йому політичний притулок. Це ще раз говорить проо те, як ці країни відносяться до поступку Порошенко.

Це ганебний вчинок, я вже не говорю про майбутне Порошенка, мені це не цікаво. Як на нього це вплине? Звичайно, негативно. На його так звані рейтинги. Але не про рейтинги треба говорити, а думати, як він шкуру свою спасатиме. Йому треба думати або негайно каятись, виходити з того стану, що він накоїв, а не думати про вибори. Вибачитися і йти добровільно, бо він показав повну неспроможність виконувати функції президента України. Повністю. Як голова держави, як гарант Конституції, як верховний головнокомандуючий. Він не справляється з цим. Причому його вчинки тягнуть на статті Кримінального кодексу, принаймні злочинна бездіяльність або недбалість. Я вже не кажу, що при розслідуванні відповідних статей, ще колись вилізе и стаття 111(згідно із статтею 111. – президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину – ред.).

Ми ж не знаємо, про що він домовлявся з Путіним в Нормандії. Про так званий мирний план Порошенка. Насправді це план Путіна, написаний в Москві, потім Мінські домовленості. Це ж зрозуміло, що колись це ж вилізе наверх. При таких зустрічах повинна вестися стенограма і він мав подумати, що, наприклад, ми подумаємо про нього. Він мав би показати стенограму. Ось, послухайте, як я себе поводив. Чи є до мене якісь претензії? Але б там мав бути ще один сторонній учасник. Тому зустріч один на один з керівником держави-агресора, це дуже небезпечна річ, яка дуже погано пахне.

Якщо Порошенко не схаменеться, він рано чи пізно сяде на лаву підсудних. Я гадаю, що його доля більш незавидна, ніж Януковича. Мені так здається. Але мене не його доля цікавить, а те, що він творить проти України.

– Наскільки ця ситуація з Саакашвілі може стати драйвером для протестів вже восени?

– Спеціально за цю ситуацію навряд чи. Вона може бути домінуючим фактом, але це один, безперечно, підсилюючий фактор, який може свою частку відіграти.

– Ваше бачення, чого нам чекати восени? Вже 5 вересня народні депутати повертаються із відпусток. У Верховній Раді багато не проголосованих важливих законів, які не прийняті. Це і медична реформа, і пенсійна реформа, і земельна реформа. Чого нам чекати від парламентської осені?

– Знаєте, прогнозувати, що чекати від нашого парламенту, який повністю є безвідповідальним, який під час війни, і коли країна має таку велику заборгованість, дозволяє собі відпочивати такий великий термін, я не знаю.

Нагадаю вам такий випадок. В 1990 році депутати нового скликання Верховної Ради, тоді ще УССР, почали роботу 15 травня, і перша сесія без перерви тривала до 3 вересня. Без перерви. А 2 жовтня зібралися на пленарне засідання наступної чергової сесії. Я вже не кажу, в яких умовах працювали день і ніч. Але це були, не кажу, що всі, нас там була меншість, але ця меншість були люди надзвичайно відповідальні. Вони знали для чого вони туди прийшли. Тому ми ухвалили декларацію, а згодом оголосили незалежність і цілу низку законодавчих актів, які були необхідні для побудови української держави. Причому, долаючи колосальний опір комуністичної більшості, в тому числі обраного президента, спочатку Кравчука, а потім Кучми.Втім, це окрема тема, як ці події розвивались.

Але як можна йти під час війни у відпустку, не визначивши за три роки, принаймні статус відібраних у України територій. Ну як так можно?

– Будемо дивитися восени. Може після відпочинку вони будуть готові до складної роботи в ВР.

– Ні, тільки якщо 50 тисяч людей з кулаком збереться перед Верховною Радою, то у них можуть затремтіти ноги і вони можуть почати щось робити. Їм треба продиктувати, що робити.

Принаймні цей закон про тимчасово окуповані території , закон про імпічмент президента, про слідчі парламентські комісії, там багато чого є. Закон про мову, закон про релігію.

Земельна реформа, там цілий пакет, там не на одну сесію роботи. Тому що земельна реформа, запам’ятайте це всі, люди добрі, що коли говорять продавати землю – це не земельна реформа. Це спроба викрадення української землі. Земельна реформа – це комплекс законів, які мають проводитися в аграрному секторі української держави, починаючи від кадастру, від скрупульозного закону про охорону земель і так далі.

Просто людьми маніпулюють, дурять, брешуть їм. Реклама скрізь: артисти, журналісти за гроші рекламують, яке це добро – продавати землю.