– Хочу почати розмову з того, хто зараз є міністром інформаційної політики? Юрій Стець написав заяву ще наприкінці травня, зараз в. о. Еміне Джапарова, але при цьому пан Стець присутній на прес-конференціях вашого міністерства. Хто керує процесами?
– Доти, доки Верховна Рада не ухвалить його відставку, Юрій Стець, як я розумію, є міністром. Ба більше – усі важливі рішення ухвалюють разом із ним.
– Юрій Стець ходить на роботу і керує процесами щодня?
– Я є його радником, але не помічником і секретарем. Я не знаю, чи ходить він на роботу і наскільки часто.
Річ у тім, що у нас досить вільні стосунки, як радника і міністра. Після того як він написав заяву, основну роботу сконцентровано на його заступниках – тобто на Еміне Джапаровій та Артемі Біденку.
– Кому ви радите, з ким ви більше спілкуєтеся?
– З Еміне та Артем Біденком я безпосередньо спілкуюся практично щодня.
– Як ви думаєте, Верховна Рада проголосує за відставку Стеця?
– Я не оракул. Можливо, ні.
– Чи обговорюють у Міністерстві нові кандидатури на посаду міністра?
Тарас Чорновіл про страх перед реформами і громадянство Саакашвілі (відео)– Наскільки я знаю, є зважене рішення щодо Еміне Джапарової. Якщо відставку ухвалять, розглядатимуть саме її.
– Чи може Юрій Стець знову претендувати на посаду міністра?
– Верховна Рада може не ухвалити його відставку. Відповідно, він може залишитися міністром інформаційної політики.
– А його бажання залишилося тим самим – піти у відставку? Нічого не змінилося?
– Не знаю. Якщо чесно, я доволі давно його не бачив.
– 22 серпня було відкрито третю вишку в Луганській області. Там були президент і міністр. Ви займаєтеся питанням Донбасу. На цьому заході ви не бачилися з Юрієм Стецем?
– 22-го я не був на Донбасі. Буквально завтра туди їду. На цьому заході мене не було.
Ми повинні розуміти, що Юрій Ярославович – досить сильний менеджер у галузі інформаційної політики, який працює в полі цілої країни. Відповідно, такі точки – вперше в Україні було зведено вежу з нуля, яка закриє білі плями на півночі Луганської області та навіть частково покриє мовлення в Луганську – важливе рішення. Де ж йому бути, якщо не там.
– В яких обсягах зараз представлені українські канали на підконтрольних і підконтрольних територіях?
– Якщо ми говоримо про підконтрольні території, то у нас є проблеми з покриттям білих плям аналоговим сигналом. Ми повинні розуміти, що більшість людей у Донецькій і Луганській областях дивляться кабельне телебачення. «Аналог» дивляться меншість. Але у нас є проблеми з покриттям, особливо в Донецькій області. Оскільки вишку в Покровську (колишньому Красноармійську) ще не побудовано. Вона повинна покрити білу пляму між Авдіївкою та Мар’їнкою, яка сусідить із Донецьком. Сподіваюся, що цього року ми якщо не закінчимо, то хоча б почнемо її будівництво. Луганська область демонструє впевнені темпи.
Якщо ми говоримо про непідконтрольні території, то наш вплив, на жаль, надзвичайно малий. Є монополія на правду з боку колабораціоністських режимів «ЛДНР». Туди частково заходять наші FM та AM сигнали. Подекуди можна побачити «5 канал». Але це глушать. І наш сигнал не дістає до глибини. А наше завдання – хоча б закрити основні агломерації: Донецьк, Макіївка, Горлівка, Єнакієве, Луганськ. Поки що цього немає.
Але більшість людей дивляться кабельне ТБ. Тож якщо навіть завтра у нас буде «аналог», його все одно дивитиметься меншість. Це серйозні нюанси щодо Донецької та Луганської областей.
– А ми якось протидіємо там російській пропаганді?
– Нещодавно Олександр Турчинов заявив, що буде розгорнута система (наскільки я знаю, на це виділять 50 млн) глушіння сигналу на окупованій території. Але це затратна і не дуже ефективна система.
Є одне базове рішення, яке має ухвалити держава, але цього не роблять уже три роки. Ми, як громадянський опір Донецька, ще в травні 2014 року говорили, що донецька телевишка повинна впасти.
Вони за допомогою донецької телевежі, за допомогою впевненого сигналу добивають в «аналогу» до Покровська і до Костянтинівки. А в режимі Т2 – до сходу Запорізької, Дніпропетровської областей, мало не до Харківської області. Тобто вони вільно мовлять на наших територіях. Це джерело вірусу, який постійно діє.
Установлюючи машини, які повинні глушити сигнал, ми боремося з наслідками. Але джерело вірусу – 360,5 м вишка в Донецьку. Це друга за висотою вежа після київської.
– Як її нейтралізувати?
Денис Казанський про клани на Донбасі, заморожену війну та амністію бойовиків (відео)– Це можуть бути партизани, українська артилерія. Але якщо це українська артилерія, то ми відразу порушуємо Мінські угоди.
– Можливо, у вас є план дій?
– Усі спецслужби вже розробили близько трьох десятків планів дій. А вишка і нині там. Відповідно, є політичні причини цього не робити.
– У кого є політичні причини так не робити? Давайте розберемося. Ви говорили, що зверталися до президента.
– Я неодноразово говорив про це з міністром. Я знаю, що про це говорили з президентом. І не раз. Я думаю, що рішення на найвищому рівні. Бо стільки було проговорено, але нічого не зроблено. Це свідчить про те, що це, мабуть, якийсь важливий, можливо, секретний пункт домовленостей.
Вишка вільно мовить, підтримує умовний «рускій мір» на звільнених територіях.
– Скільки людей це дивляться?
– Станом на 2014 рік у Донецькій області було 4,5 млн осіб. Зараз менше. Це мільйони людей, які мають можливість дивитися ці канали.
– А скільки людей дивляться українське телебачення?
– На окупованих територіях? Надзвичайно мало. Рівень довіри до українських ЗМІ на окупованих територіях досить низький через російську пропаганду.
У кремлівському підході немає неважливих каналів комунікацій. Усі канали і газети жорстко контролюють. Рівень фейків, мови ворожнечі, антиукраїнської риторики зашкалює. Навіть їхні внутрішні дослідження свідчать, що люди втомилися.
– Як ми протидіємо цій пропаганді? Що ми пропонуємо глядачам на окупованих територіях?
– Уже є перші ластівки. Хочу сказати, що не лише держава, а й такі організації, як «Фабрика думки «Донбас», пропонують рішення. Ми минулого року випустили цикл «Новий герой Донбасу». Це історії людей – вихідців із цього регіону. Це волонтери, добровольці, партизани, журналісти, громадські активісти, які є вихідцями з Донецька, Луганська, Горлівки, Маріуполя, Слов’янська. Вони описують, що ж сталося в 2014 році. Вони пояснюють, чому вони обрали Україну, чому вони завжди обирали Україну, чому вони 2014 року народилися як українські громадяни.
Юрій Міндюк про концепцію «Міжмор’я» та оборонний майданчик Заходу (відео)Ми поширили ці історії на українських телеканалах, зараз у нас є в планах із міністерством інформаційної політики запустити їх в інтернет на окупованих територіях. Це приклад того, що робить громадянське суспільство.
Але у нас є радісна новина. Нарешті в Україні з’явилися гроші на реалізацію державної інформаційної політики. Це близько 30 млн грн. Це трохи більше за 1 млн дол. на країну, що воює. Але це означає, що 5-6 млн буде виділено на продукти про Донбас. Це документальні фільми, телепередачі, відеоролики, бордові кампанії, книги, виставки. Споживачами будуть і мешканці окупованих територій. Зараз ми запускаємо відразу 5-6 лінійок медіа-продуктів, щоб поширити це на окупованій території.
– Як слід пояснити, показати мешканцям окупованих територій щось позитивне, щоб вони самі захотіли жити в державі Україна, дивитися українські телеканали?
– Інакше кажучи, як нам підвищити рівень лояльності або сформувати проукраїнський ментальний простір.
Аби інформаційна політика була ефективною, вона має бути заснованою на комплексній політиці реінтеграції. Так-от, цієї комплексної політики реінтеграції не існує.
Є міністерство з питань тимчасово окупованих територій і ВПО, з яким ми співпрацюємо і яке робить досить багато. Але на всіх рівнях єдиної системи не існує. Що ми маємо в соціальній політиці? Люди на окупованих територіях, наші з вами співвітчизники, можуть бути агресивно налаштованими до України. Наші дослідження показують, що минулого року 18% респондентів на окупованій території Донецької області сказали, що вони вважають себе передовсім громадянами «ДНР». Те, що три роки тому було фейком, у 2016 році стало реальністю. Але вони наші співвітчизники. Пенсії – це їхня власність. Мінсоцполітики вважає інакше. Дуже багато труднощів. Звичайно ж, люди не вірять, що вони потрібні державі Україна.
Коли у нас буде цілісна політика реінтеграції Донбасу і Криму, тоді інформполітика ґрунтуватиметься на сильному фундаменті.
У стратегії інформаційної реінтеграції Донбасу виділено вісім завдань. Передовсім це розширення телерадіомовлення. Бо той, хто контролює телевізор, контролює реальність. Люди повинні розуміти, що впевнене майбутнє – це Україна. Що жодна квазідержава не зможе їм цього забезпечити. Наприклад, якщо в 2014 році на окупованій території Донецької області було 70 шахт, то сьогодні це 18 або 22, я ще з’ясовую. Тобто вони закривають нерентабельні шахти. Це призводить до підняття ґрунтових вод, вони цю воду не відкачують – немає грошей. Через 5-10 років ми можемо отримати на цих територіях просто місячний ландшафт. Ну, через 20 років. Навіть екологи не знають, до чого це може призвести.
Завдання Росії не нагодувати цих людей. Її завдання – максимально ускладнити життя України. Тому 2,7 млн донеччан і луганчан на окупованих територіях їх мало турбують. Відповідно, ми повинні показати, що Україна – це плюс 50 нових заводів і фабрик за останній рік, а «ДНР» – це мінус 50 шахт за останній рік. Там – убите виробництво, яке й надалі деградуватиме, тут – майбутнє, розвиток.
Ми повинні говорити про те, що триває не громадянська війна, у що там свято вірять. Це перша гібридна війна, яка має елементи громадянської війни, оскільки незначна частина населення взяла зброю і повелася на пропаганду.