Так ось, послідовні співгромадяни і вітряні співвітчизники, саме час відспівати раптово-достроково розбещену Верховну Раду і задуматися, а чим саме нова буде відрізнятися. І в який бік!

Тривожні перспективи країни, я б навіть сказав, парламентсько-президентської республіки, в якій до успіхів законодавчого органу доводиться відносити не те, що він зробив, а те, що зміг уникнути. Але з нашою Радою – на жаль, саме так.

Головне досягнення депутатів що йдуть – те, що вони втрималися від повної імплементації капітулянтських мінських домовленостей в законодавство України. Хоча тодішній президент тиснув по максимуму: депутатів вмовляли, залякували, підкуповували.

А причиною те, що Петро Порошенко взяв на себе зобов’язання протягти «мінськ» через Раду. Зобов’язання перед західними лідерами і, що важливіше, перед Володимиром Путіним. Але депутати вистояли, був прийнятий компромісний варіант закону «Про особливості державної політики на окупованих територіях», тобто, не повний гаплик, а такий, половинчастий. Але і цієї напівперемоги не сталося б, якщо б патріотична громадськість не тиснула на депутатів з протилежного президенту боку.

Наступний похвальний результат – саботування законопроектів, які дозволяють вільний продаж сільськогосподарських земель і приватизацію нафтогазової труби. Хоча неодноразові вкидання цих тем були і підігрівалися кампаніями в ЗМІ.

Тому що такі рішення при умові гібридної, але війни і скверної ринкової кон’юнктури привели б до втрати останнього стратегічного активу України. А нажилася би верхівка нашої влади, яка без сорому намагалася реалізувати те, що не встиг вікопомний Сашко-стоматолог.

Організовувати газотранспортний консорціум і запускати цивілізований ринок землі необхідно, але спочатку в Україні повинні повноцінно запрацювати всі антикорупційні органи, а також прозора система залучення інвестицій з хеджуванням ризиків.

Головна претензія до Верховної Ради, скликання що минає в тому, що вона виявилася найбільш несамостійною з усіх попередніх.

Апофеоз такої несамостійності – ганебне твердження на посаді Генпрокурора Юрія Луценка. Справа тут, зрозуміло, не в прізвищі, а в тому, що Рада примудрилася поміняти закон про Генпрокуратуру, провести узгодження в комітетах і фракціях і затвердити кандидатуру за один день. Політична доцільність тоді просто розтоптала правову чистоту і елементарні пристойності.

В цілому кричущі порушення регламенту, «кнопкодавство», масові пропуски пленарних засідань, хизування депутатами невстановленими (хоча і зрозумілими!) джерелами доходів стали відмінною рисою скликання що минає. Забезпечивши парламенту рекордно низький рівень довіри українців в 3%.

І закономірно, що, згідно з рішенням Конституційного Суду, три останні роки ця Рада профункціоніровала без передбаченої Конституцією коаліції, тобто, нелегітимно. І завершила свою діяльність примусовим розпуском.

Так, Рада до середини каденції знайшла в собі сили назвати Росію агресором, а потім і розірвати, точніше, не продовжити Великий договір між Україною і Росією. Але скільки ще інших договорів з країною-агресором у нас спокійнісінько продовжують діяти, не кажучи вже про постійне зростання товарообігу …

Так, Рада проголосувала за децентралізацію, а також антикорупційні закони, які відкрили дорогу до безвізу з Європою. Але ж її до цього довелося буквально примушувати. Дійшло до того, що тиском на  Україну змушений був займатися МВФ, що ще недавно було просто неможливо уявити.

А найяскравішим для мене епізодом став державний гімн під куполом у виконання дуету Ляшко-Порошенко. Незабутній символ лицемірного патріотизму як лейтмотив п’яти недавніх років.

Та й годі про сумне!

Давайте поговоримо про лякаюче. Тому що незрозуміло.

Свіжа соціологія показує те, що показувала і несвіжа, на початку виборчої кампанії: у нову Раду, швидше за все, проходить п’ять партій в наступному порядку: «Слуга народу», «Оппоплатформа «За життя» , «Батьківщина» , «Європейська солідарність», «Голос». Причому, проходження партії Святослава Вакарчука під деяким питанням, так як ботоферми «звели наклеп патріота і недооціненого безсрібника», яким вважає себе Петро Порошенко, розгорнули проти своїх ідейних однодумців з «Голосу» натуральне цькування.

Але не здивуюся, якщо як завжди у технологів ПАПи, це дасть прямо протилежний електоральний результат.

Точний відсоток отриманих голосів має значення, але скоріше – морально-психологічне. Тому що негайно після прийняття присяги фракції почнуть поповнюватися за рахунок безгоспних мажоритарників. Або ж не почнуть, бо ці самі безгоспні стануть кучковаться окремо з орієнтацією на якогось зацікавленого олігарха.

Так що важливий кінцевий розмір депутатських фракцій. Але навіть якщо «Слуга народу» збере під свій зелений прапор 226 і більше депутатів, ніякої «монокоаліціі» все одно не буде. Тому що її не може бути в принципі!

Коли я чую плани на «монокоаліцію» від симпатичних мені членів Зе-команди, то сподіваюся, що лише дефіцит часу не дозволив їм проаналізувати ту реальність, яку вони ж самі і породили розпуском Верховної Ради VIII скликання. А саме – відповідне рішення Конституційного Суду, яке свідчить, що парламентську коаліцію більшості складають не окремі депутати, а їх фракції. У множині!

Тобто, якісь конкретні законопроекти і постанови склалася в Раді мегафракція може стверджувати і сама, але ось коаліцію для формування уряду – тільки разом з партнерами. У чому є безсумнівний політичний сенс, так як це перепона на шляху «авторитаризму в законі».

Так що спікеріаді-прем’єріаді в будь-якому випадку бути.

І почнеться це захоплююче дійство з ознаками політичної корупції у вересні, коли пройдуть всі суди з приводу порушень на виборах, ЦВК оголосить результат, і депутати складуть присягу.

Поки невідомо, чи запросить Президент Зеленський в коаліцію лише одну фракцію, чия чисельність дозволить скласти стійку більшість, або ж прагматична частина Зе-команди переконає його максимально розмити відповідальність і запросити всіх, хто захоче увійти.

У будь-якому варіанті, «Батьківщина» і «Голос» (якщо пройде) виявляться в числі учасників переговорів. Юлія Тимошенко наполягатиме на своє прем’єрство, але в разі, якщо «Слуга народу» збере мегафракцію, може погодитися на пост спікера ВР з добавками у вигляді деяких міністерств або парламентських комітетів.

Ось що може запропонувати коаліції Святослав Вакарчук – загадка велика є, так як довірити йому серйозну посаду не ризикне навіть такий політичний неофіт як Володимир Зеленський. Загадка, вважаю, і для самого Вакарчука.

Не можу уявити предметних переговорів щодо коаліції між Володимиром Зеленським та «Оппоплатформою «За життя» або «Європейською солідарністю». Тому що він вважає Віктора Медведчука і Петра Порошенка ворогами як успішної України, так і своїми особистими.

Коаліційні переговори розпочнуться негайно після попередніх підсумків виборів. Так що не перемикайтеся – буде цікаво!

В якості родзинки: на перші голосування «Слуга народу» має намір винести законопроекти про кримінальну відповідальність за неперсональне голосування і штрафи за прогул засідань Ради, а також про скасування депутатської недоторканності та імпічменту президента.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»