Ви помітили, пам'ятливі співгромадяни і забудькуваті співвітчизники, що нормандський формат Володимира Зеленського все більше нагадує православний томос Петра Порошенка? По тому, скільки сил у цей формат вкладається, скільки надій, що успішне проведення мирних переговорів автоматично зніме проблеми, які сміттєвої горою накопичуються в Україні навколо президента?
Що, не накопичуються? Ну, значить, ви просто працюєте на президента. Або знайшли собі кумира.
Так само Порошенко вірив, що томос його обілить до ангельської чистоти і забезпечить любов і повагу українців у вигляді другого терміну. А насправді набуття томосу лише створило масу складнощів щодо його реалізації. З форматом все буде точно так само. Але масштабніше, тому що він зачіпає не тільки православних віруючих, а кожного з нас.
Всі, напевно, помітили, що пранкерні і подібні скандали посипалися на нас, як з рога поганого достатку. А чому? І чому саме зараз?
Тому, що почалося практично неминуче в постсовковій системй влади протистояння за вплив на першу особу. А зараз тому, що всі гравці переконалися, що на Володимира Зеленського впливати можна. Відповідно, потрібно.
У фракцію «Слуга народу» спустили темник щодо того, що всі їх численні запали з листуванням — це спецоперація ФСБ. Знову «Путін нападе», нічого оригінальніше порошенківськоі кричалки не придумали? Або це спадкоємність влади така?
Може, звичайно, і спецоперація. Так і ФСБ може бути. Але тільки все одно в цьому випадку росіяни діють на користь однієї з українських олігархічних груп. Так, саме в боротьбі за вплив на нашого президента.
Вибір невеликий — групування Медведчука, Порошенко (по даній темі їх можна об'єднати), Пінчука, Коломойського і залишки угруповання Фірташа (він теж намагається грати). Але я особисто не скидав би з рахунків і спроби СБУ повернутися в число тих держструктур, які не просто беруть участь, а й формують закулісні політичні розклади.
А чого, якщо американцям можна, то чим наші гірші? Наші себе гірше не вважають.
Якщо американцеві Ендрю Маку в ранзі радника президента можна відстежувати покупку «Моторсічі», точніше, не продаж її китайцям, то чому Ігорю Коломойському не можна подібним чином відстежувати потенційний повернення свого «Приватбанку»?
Але головне питання: а чому на Володимира Зеленського впливати виходить? Та тому що продовжує діяти колишня система влади, коли близькість до вуха президента є головна апаратна цінність. Хто останній зайшов з доповіддю/наушничеством по темі, той і переміг. Тому олігархічні групи діють в алгоритмі «Горця»: повинен залишитися тільки один, щоб монополізувати це, так би мовити, всевладну вухо.
Діє гранично суб'єктивна і неефективна система управління, що залишилася від попередників і заточена під незаконне збагачення будь-яким можливим чином.
Не дивно, що колишні часів Петра Порошенка, яких начебто винесла з влади хвиля народного обурення, відчувають себе спокійно. Сам Порошенко продовжує позиціонуватися політичним лідером патріотичної частини населення. Так як з ним укладають закулісні договорняки щодо того, що він не буде розгойдувати ситуацію, а його не будуть реально чіпати за те, що він здійснив при владі. І це замість того, щоб розслідувати Іловайськ та Дебальцеве, і раз і назавжди публічно поставити Порошенко на належне йому місце — жадібного лицеміра-пристосуванця, возомнившего себе великим полководцем і дипломатом.
Це ж не тільки нашому суспільству потрібно, истосковавшемуся по справедливості, адже це самому Зеленському потрібно. Тому що Петро Порошенко і Віктор Медведчук з розв'язаними руками — це гарантія біди і у країни, і в її президента.
У рядку проситься свіжий приклад того, до чого призводять пристрасть до інтриг і прагнення залишитися при владі будь-якою ціною, стільки властива ПОПу, що він навіть в американські вибори спробував влізти.
Зараз в Штатах вирують пристрасті навколо Олександра Виндмана — це підполковник з двадцятирічним військовим стажем, кавалер «Пурпурного серця», ветеран війни в Іраку. А для нас особливо цікаво, що ще в радянські часи його сім'я вивезла його в віці трьох років з України. Але він вільно володіє українською та російською мовами.
Олександр Віндман перебував у ситуаційної кімнаті, слухав пріснопам'ятний розмова президента Трампа з президентом Зеленським. І дав свідчення під присягою, що Трамп таки пропонував Зеленському угоду: ти мені розслідування за Джозефу Байдену, а я тобі — військову допомогу. І тут є особливість американської юстиції: вимагати розслідування правопорушень, які, можливо, здійснили американські громадяни, президент США має право. Має він право і пропонувати або забороняти військову та іншу допомогу. А ось одночасно — одна в обмін на інше — немає! Торгівля державними інтересами, що у нас відбувається часто-густо, в цивілізованих країнах неприпустима.
Після свідчень Виндмана розгорівся неабиякий скандал. І Білий дім натякнув, що, цілком можливо, цей високопоставлений військовий США є… не повірите — шпигуном України!
Почекайте реготати, воно не смішно зовсім!
Безглузді спроби Петра Порошенка, Артема Ситника, Юрія Луценка та ряду інших зачепитися за США в особистих інтересах створили Україні якийсь недоторканний імідж, гірше прокаженої. Навколо нас вірять в будь-яку брудну нісенітниця, що стосується України, від нас вже починають тікати на міжнародній арені. А нова влада цей прикрий імідж нітрохи не покращує, а подібні ексцеси того, що зробив Богдан Яременко, його тільки поглиблюють.
Якщо Володимир Зеленський таки має намір стати президентом України, то йому треба терміново міняти систему прийняття рішень.
Зараз він обговорює проблемні ситуації в колі некомпетентних, але зацікавлених осіб. Відповідно, обговорюються варіанти рішень, серед яких свідомо немає правильного або оптимального. Ця абсурдність злегка компенсується необов'язковістю, коли виконуються тільки ті рішення, що працюють на кишеню чиновника. Причому, покарання за невиконання відсутня. Всі вже побачили: президент Зеленський не карає, такому чиновнику, які суцільно друзі або знайомі, досить придумати відповідну відмазку. Або послатися на спецслужби Росії...
Тобто, можна діяти в своїх інтересах, прикриваючись державними. Здрастуй, система олігархічної влади, ти злегка позеленіла, але не змінилася по суті!
Щоб вижити, президенту Зеленському для початку необхідно створити справжню ситуаційну кімнату для вироблення тактичних рішень. Вона повинна працювати в два етапи. На першому нехай знають люди, яким Зеленський інстинктивно не довіряє, будуть малювати для нього дерево існуючих варіантів. А також політичні, економічні і соціальні ризики по кожному з можливих рішень. І потім нехай Президент усамітнюється зі своїми рідними квартальцами і приймає рішення — вона хоча б буде спиратися на те, що вони почують і зрозуміють.
А там, дай Бог, з часом і до стратегічної кімнати доростемо. А інакше навесні доведеться перезавантажувати не тільки Верховну Раду і Кабмін, але, того й гляди, позбавлятися неабиякої частки президентських повноважень.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Политеки»
