”Жодних проблем із сусідами”: чому Ердоган помирився з Путіним

– Москва і Анкара стрімко налагодили відносини. Наче за Оруеллом: «Океанія завжди дружила з Євразією». Для України це погано?

– Це залежить від української дипломатії. Наші дипломати непогано скористалися періодом охолодження відносин між Ердоганом і Путіним. Україна повністю відновила співпрацю з Туреччиною, яка похитнулася після Революції Гідності. Варто лише поглянути на кількість взаємних поїздок громадян України та Туреччини. Те ж і з військовою співпрацею – я не думаю, що її згорнуть.

Нинішня нормалізація відносин між Анкарою та РФ – це реалізація турецької зовнішньополітичної концепції «жодних проблем з сусідами».

– Але ця концепція належала екс-прем’єру Ахмету Давутоглу, який зараз в опалі?

– Так, але її повністю сприймає й Ердоганом. Турки (переважно) точно не хочуть конфліктувати з Москвою. Побоюючись більш масштабного конфлікту, вони з очевидним полегшенням зустріли новину про нормалізацію відносин. До того ж Туреччина зовсім не поступається своїми інтересами. Навпаки, це дозволяє місцевим підприємцям заробляти буквально всюди – в сгалузітуризму, поставок сільгосппродукції, перевезень, будівництва.

– Як ви думаєте, до терактів у Стамбулі причетні російські спецслужби?

– Такий погляд має право на життя. Тим більше, що є кілька моментів, які вказують на причетність організатора терактів в стамбульському аеропорту до РФ. Та й Саакашвілі говорив, що раніше, коли терориста арештували в Грузії, його теж звинувачували зв’язках з ФСБ. Втім ми не можемо знати, чи це так.

– Після зміни влади в ІДІЛ Халіфат стрімко активізувався – контрнаступ на Пальміру в Сирії, вибух в Багдаді. Асадовске військо зможе утримати фронт?

– Асадовців підтримують росіяни. Тож, я думаю, вони утримають фронт. Крім того, позиції ісламістів почали бомбардувати турки.

– Чи не спробує Туреччина втрутитися в Північну Сирію?

– Не думаю, що Анкара готова зануритися в вируючий сирійський казан – адже там доведеться битися і з ісламістами, і з курдами. Тим більше, що економіка Туреччини зараз не в кращій формі. Та й режим президента Ердогана не так стійкий, як здається.

– Чи можуть помірні ісламісти в Туреччині відійти від влади, поступившись місцем світським націоналістам-кемалістам?

– Для світських сили зараз там не найкращі часи. Вони роз’єднані і дискредитовані. У них немає лідера, немає єдиної привабливої ідеології.

– А армія не стане консолідуючою силою?

– Ну, Ердоган все зробив для того, щоб армія не змогла нею стати. Чистки вищого командного складу не минули дарма.

– Анкара готова використовувати боротьбу з ІД як привід до нейтралізації курдських формувань в Сирії?

– Турецькій владі ніколи не потрібен був офіційний привід для обстрілу курдських анклавів в Сирії або Іраку – били без всякого приводу. Думаю, зараз реальною метою є все ж Даіш (арабська назва ІДІЛ – ред.).

– Чи є ймовірним створення незалежного Курдистану від Середземного моря до Мосула? Адже курди зараз союзники США в боротьбі з Халіфатом, тому можуть розраховувати на підтримку Вашингтона.

– Все можливо. Хоча це і не питання недалекого майбутнього. Рано чи пізно після всіх пертурбацій на Близькому Сході все ж настане мир. І тоді глобальним і регіональним гравцям доведеться визнати факт існування курдської держави.

Величезним мінусом курдів є відсутність досвіду з розбудови держави, роз’єднаність народу і конкуренція кланів. І все ж зараз шанси курдів знайти свою національну державу – найвищі з моменту закінчення Першої світової війни.

– Події останніх років призвели до того, що деякі держави – як-от Ірак, Лівія, Ємен, Сирія – фактично перестали існувати. Зараз – різке зростання терористичної активності в Єгипті, Саудівській Аравії, Туреччині. Чи зможуть терористи посіяти хаос, який спричинить падіння урядів цих країн?

– Політичний клас там вибудовує власну, далеко не завжди успішну, тактику виживання. Довгострокової стратегії, здається, немає ні у кого. Зараз ісламісти пропонують відкинути столітню арабську культурну традицію, усталену систему стримувань і противаг, культуру ненасильницького вирішення питань. Словом, звести нанівець все і повернутися до витоків. До фундаменталізму.

На жаль, цей заклик знаходить відгук серед широких верств населення, які вважають чинні порядки соціально несправедливими. По суті, мова йде про таке собі «повстання мас» проти традиції і еліт – процес, подібний до більшовицької революції в Росії. Так само проходила ісламська революція в Ірані 1978-79 років, коли спроби переосмислити соціальну справедливість через іслам відкинули висококультурний Іран, де стрімко відбувалася модернізація, в середньовіччя і варварство.

Зараз регіон перебуває в стані «креативного хаосу», з якого може постати новий порядок. А може і не постати нічого.

– З 1 січня Іран почав продавати нафту в Європу і США. Це призведе знову до перетворення країни на регіональну наддержаву? Або там можлива лібералізація режиму?

– Протягом трьх десятиліть Іран змінився настільки, що повернення ситуації «до 1978 року» апріорі неможливе – не можна двічі увійти в одну і ту ж річку. Загалом, пом’якшення режиму відбулося вже давно. Вдома чи в колі друзів іранці ведуть себе, як хочуть. Надворі і в публічних місцях – зобов’язані демонструвати лояльність і поводитися згідно з запропонованими нормами.

Думаю, ситуація не зміниться, просто грошей стане більше. І не у представників приватного бізнесу, а в руках уряду і Корпусу вартових ісламської революції.

Або будуть спроби дестабілізації Саудівської Аравії.  Питання відкрите. Сподіваюся, цього не станеться. Хоча влада в Ер-Ріяді і схильна вбачати в будь-яких рухах внутрішньої опозиції «руку Тегерана».

– Останнім часом мало чутно про Ізраїль. На чийому боці сьогодні офіційний Тель-Авів з питання російсько-української війни?

– У 2015 році більшість ізраїльських експертів стверджували, що це «не їхня війна». Подіями на Сході України в Ізраїлі цікавляться відсотків 10 вихідців з пострадянського простору, не більше. Водночас близько 60% з них підтримують Україну. Російськомовне телебачення цієї країни здебільшого на нашому боці. Окремі ізраїльтяни брали участь в українській революції, а пізніше – воювали в АТО.

Офіційний Тель-Авів – потроху, дуже обережно – схиляється на бік України. Це видно завдяки щміні риторики, в якій російської позиції вже точно немає.

– На Варшавському саміті НАТО 8-9 липня, очевидно, ухвалять доленосні рішення з приводу розвороту Альянсу на схід? Або їх заблокують країни Старої Європи?

– З одного боку, очікування поглиблення співпраці України з НАТО сильні, як ніколи. Таке прагнення є як з нашого боку, так і з боку керівництва Альянсу. Але всі рішення будуть прийматися на рівні національних держав. Ми вже спостерігали, як в 2008 році французи і німці заблокували євроатлантичні перспективи України. Де гарантія, що цього не станеться знову?

– Після прийдешніх виборів в США, Німеччині, Франції – Захід більш стримано підтримуватиме Україну?

– На Заході є певна послідовність зовнішньої політики. Тож зміни, безумовно, можливі. Але навряд чи це буде поворот на 180 градусів. Водночас ми повинні готуватися до того, що зовнішньополітична ситуація виявиться менш сприятливою, ніж зараз.

– У Польщі останнім часом стрімко наростає антиукраїнська істерія. Хто її підігріває? Що робити нам?

– Насамперед у Польщі критичної точки досягло протистояння між польською правлячою партією «Право і Справедливість» і опонентами. Опозиція в Польщі більш дружня до України, ніж офіційна Варшава. Це видно хоча б з огляду на відкритий лист польських політиків і інтелектуалів до українців – серед підписантів немає жодного представника «ПіС».

Але ми ні в якому разі не повинні встрявати у внутрішньопольське протистояння. Навпаки, саме українці, адже ми маємо досвід миротворчої діяльності на Донбасі, зможуть допомогти полякам в їхньому діалозі.

Максим Вікулов