– Цього року в Туреччині сталося вже кілька терактів. Кому вигідна така активізація бойовиків в цьому регіоні?
– Безумовно, це вигідно Росії. Події в Стамбулі – це реалізація кремлівського сценарію напередодні переговорів, які повинні пройти між Володимиром Путіним і президентом Туреччини Реджепом Ердоганом (про відновлення торгово-економічного співробітництва між двома країнами – ред).
Тероризм завжди був зброєю КДБ. Не слід забувати, що Путін походить саме з цього середовища. Як тільки він став прем’єром в 1999 році, в Росії почали відбуватися вибухи житлових будинків (серія вибухів в Буйнакську, Москві, Волгодонську. 307 людей загинули – ред.).
Ми пам’ятаємо, як в будинках, які ще не встигли вибухнути, знаходили вибухівку. На місце «знахідок» швидко приїжджали спецслужби. Пояснювали, що все це – вчення, ніякої вибухівки немає. Мовляв, в мішках – виключно біле борошно. Звичайно, це була неправда. Для Путіна не є жертвами навіть громадяни його країни. Що вже говорити про загиблих турків. Вони – всього лише інструмент в його політичній війні.
– Багато експертів вважають, що теракт в Стамбульському аеропорту – справа ІДІЛ.
– Якби це зробила ІДІЛ, її лідери в цю ж хвилину заявили б про свої подвиги. Люблять похвалитися. Скоріш за все, тут простежується слід ФСБ, яка, в свою чергу, зробила все можливе, щоб відповідальність за теракт взяла на себе ІДІЛ.
– Яка мета подібних «гібридних» дій?
– Путін завдав сильного удару Туреччині. Москва показує цим свої рішучі погляди на важливі для неї напрямки – Сирію та Україну. Тобто – ніяких поступок не чекайте.
До того ж Росії вигідна ситуація, яка зараз склалася в Туреччині і найближчих до неї країнах. Ця частина світу – ще один ідеальний полігон для війни. І Перша, і Друга світова починалися на Балканах. Ймовірно, Третя вже почалася в регіоні, де змішані докупи релігії, де демократичні сили протистоять диктаторському режиму. Так, фактор страшної загрози в особі тероризму повинен пояснити світовим лідерам, зокрема керівництву Туреччини, що з Росією не потрібно говорити, підвищивщи тон.
– Світ ще не так давно співчував французам після пережитих ними терактів. Тепер – черга Туреччини. Чи є тут зв’язок?
– Є. Сенат Франції напередодні Євро 2016 ухвалив рішення про скасування санкцій проти Росії. Не без підстав. Французи зробили цей крок для того, щоб попередити терористичні акти під час футбольного чемпіонату. Теракти у Франції і Туреччині пов’язані єдиною російської лінією.
Для РФ не є проблемою бути в зв’язці з ІДІЛ. Москва свого часу співпрацювала з різними диктаторськими режимами. Зокрема, режимом Саддама Хусейна (президент Іраку з 1979 по 2003 рр.- ред), через провину якого загинули сотні тисяч невинних людей. Як то кажуть, мета виправдовує засоби. Ті, хто сидять в Кремлі, вірять, що їхній «русскій мір» веде у світле майбутнє. Для них мільйони жертв – просто тріски, що летять в сторони при вирубці лісу.
– Складно повірити, що західні спецслужби не володіють необхідною інформацією про діяльність Кремля. Чому Європа так легко «ковтає» нові злочини Росії?
– Європа ж проковтнула трагедію під Смоленськом (велика авіаційна катастрофа, яка сталася 10 квітня 2010 року поблизу Смоленська – ред). Тоді загинули перші особи держави, вся еліта польської нації.
Європейський чиновник розуміє, що він маленький мураха, якого спецслужби Росії можуть запросто розчавити. Тому вважають, що краще вичікувати. Їм буде спокійніше, якщо, наприклад, відповідальність за теракт в Стамбулі бере на себе ІГІЛ. Не хочуть, щоб на Росію впала тінь. Адже це може призвести не до гібридної війні (яку сьогодні маємо), а до збройного протистояння між великими країнами.
На жаль, Україна також є полігоном гібридної світової війни. І сто років тому у нас відбувалося щось схоже. Правда, тоді були дивізії, армії. Зараз же проводять терористичні акти і килимові бомбардування за допомогою авіації. Задіяні інші методи, але війна за світове лідерство триває всюди.
– Росія хоче набути статусу наддержави-тирана?
– Звичайно, вона мріє бути другою наддержавою у світі, а там, дивись, – і першою. У 1990-х, ще за президентства Бориса Єльцина, країна стояла на глиняних ногах. Путін все привести до ладу. Модернізував армію.
Зараз силовики жадають крові. Хочуть відчувати себе, наче колись за часів КДБ. Так би мовити, «чути брязкіт гусениці танків». Російські генерали, такі як Сергій Шойгу, хочуть усім нагадати, що вони страшні, великі і мають право володіти половиною світу.
– Які у них шанси втілити свої амбітні задуми?
– Це радше мрії, ніж імовірна реальність. Хоча загроза з боку Росії велика. Так само, як і загроза повномасштабної Третьої світової війни. Йдеться про розширення кола бойових дій.
Бачимо, що Туреччина вже потрапила в це поле. Під загрозою – країни Прибалтики, де легко підняти прапор вигаданої автономії. Також нікуди не поділися загрози тероризму в Європі. За всім цим буде відчуватися спонсор – РФ. Цей спонсор хоче дестабілізувати світ. Адже кінцева мета – опинитися за великим столом, де засідають наддержави – Німеччина, Великобританія, США, Китай.
– НАТО може приборкати імперські амбіції Кремля?
– Саме НАТО і є стримуючим фактором. До того ж є подібний досвід з СРСР. У Пентагоні добре розуміють, що собою являє Росія.
Розуміють також, що перемога Дональда Трампа на президентських виборах в США загрожує кризою. Адже він – неадекватний політик. Сьогодні Україні залишається сподіватися на перемогу Хіларі Клінтон. У неї, як у жінки, більш правильний підхід до факту російської загрози.
– Крім Трампа, є і в Європі люди, які заграють з Москвою. Наприклад, лідер радикальної французької партії «Національний фронт» Марін Ле Пен.
– Французи – розумні люди. Навряд чи проголосують за Ле Пен. Адже вона поділяє людей за расами, релігіями. Це може зле скінчитися. Ніхто не захоче жити в країні, де вночі горять машини і гвалтують жінок.
Марін Ле Пен, скоріш за все, посяде друге місце на майбутніх президентських виборах. Чи зможе створити сильну опозицію в парламенті. Думаю, що переможуть центристські сили. Все ж Франція – це не Угорщина або Австрія, де місцеві націоналісти грають для Москви.
– Путіну вдалося все ж пристойно розхитати європейський корабель. Чого вартий один вихід Великобританії з ЄС.
– Розпад ЄС, безумовно, вигідний Росії. На його уламках легше шукати союзників. Цього дозволити не можна. Будемо сподіватися, що все зміниться, – і Англія все ж таки не вийде з ЄС.
До того ж існує велика ймовірність того, що в Росії з’являться внутрішні проблеми. Це призведе до кривавих суперечок. РФ перестане існувати в найближчі кілька років, десь період з 2017 по 2010 рік.
Путін не вічний. Його змінить неадекватна людина, що кине Росію в жах війни. В результаті все закінчиться відходом Сибіру, Татарстану і Кавказу.
– Але наразі Путін при доброму здоров’ї і продовжує тупцювати на міжнародній безпеці. Що має статися, щоб ЄС однією колоною виступив проти агресивної політики Кремля?
– Це може бути серйозний прокол з боку російської дипломатії. Також сьогодні триває експертиза знищеного польського літака під Смоленськом. Результати покажуть, хто був винен у загибелі польського керівництва на чолі з Качинським.
Подивимося, як відреагує світ. Об’єднати європейське суспільство можуть і різкі заяви Путіна про те, що він буде вирішувати долю Криму або курдського населення. Це все призведе до посилення санкцій, ще більшого падіння ціни на нафту. Росія у відповідь покаже свої ікла.
До того ж США намагається створити в Європі антиросійський щит. Тож можливості консолідації у Заходу є.
– Путіна і Ердогана часто порівнюють. Обох називають авторитарними лідерами. Хто зубатіший?
– Колись в Туреччині існувала організація «Сірі вовки» (молодіжна організація ультраправих націоналістів. Бойовиків організації звинувачували в низці вбивств і терористичних актів – ред). У Росії ж культивується образ злого ведмедя з зубами.
Висновок простий – не можуть обидва таких агресора, як Путін і Ердоган, жити в світі. Вони можуть один одного боятися, поважати, стримувати.
Їхнє спілкування по телефону – це дипломатія. Відповідь на удар. Ердоган удар зрозумів і сприйняв. Прощупав ґрунт. Наступний удар належить йому. Слабкості не допустить. Спробує знайти партнерів, зможе гарантувати підтримку США.
А ще він розуміє, що поразка України може привести до того, що Росія полізе в інші регіони. Наприклад, Болгарію, Румунію або Придністров’я. Може створювати проблеми на кількох фронтах одночасно.
Ердоган зробить все можливе, щоб подібні проблеми не виникали на його території.
– Цинічно запитаю: Україні вигідне протистояння Туреччини з РФ?
– Так. В такому разі ми отримуємо ще одного союзника. Потрібно також налагоджувати відносини з Азербайджаном. Там не вирішений Карабахський конфлікт. Не потрібно забувати також про наших друзів – грузинів, поляків. Неспроста зараз в Польщі активно обговорюють питання «Волинської різанини». Це роблять проросійські сили. Намагаються посіяти розбрат між нашими народами. Прибалти – також наші союзники. Нам слід об’єднатися від Балтійського моря до Каспійського. Створити пояс протистояння Кремлю.
– Чи зможемо ми за допомогою союзників вирішити конфлікт на Донбасі і повернути Крим?
– Росія на поступки не піде. Вона не віддасть контроль над кордоном. Ще Бісмарк говорив: папір, на якій підписалася Росія, менше коштує, ніж чистий аркуш. Відома фраза.
Тиск на Україну зменшиться тільки в тому разі, якщо в Росії почнуться внутрішні проблеми. Тільки тоді зможемо повернути Крим, Донбас. Також допомогти антиросійським силам Придністров’я прийти до влади, щоб на наших кордонах не було цієї киплячої точки.
Романія Горбач
