За екологію в Україні відповідає не міністерство, а “братія”

– Як позначиться на екологічній ситуації в Україні тимчасова втрата частини Донецької, Луганської областей і Криму? Їхні “уряди” навряд чи заточені на будь-які довготривалі екологічні програми.

– При втраті Донецька, Луганська і Криму Україна втратила не лише частину території. Вона, в першу чергу, втратила частину економіки й енергетики. Зараз ми повинні думати про майбутнє, в якому є прекрасні альтернативні варіанти видобутку як електроенергії, так і газу.

Нам необхідна кардинально нова екологічна політика, в основу якої ляже розуміння постійного і стабільного розвитку.

Ось, наприклад Крим. Що це для нас? Півострів? Ні. Це, ще більшою мірою, вода. Точніше – доступ неї. А проблема доступу до води дуже позначиться на Україні. В екологічному сенсі Крим був одним з найважливіших регіонів для нашої країни.

Той самий Буг сьогодні майже повністю забудований. Порушені всі можливі норми. А він, на секундочку, є найкращим в світі у відтворенні питної води!

Але міністерство екології для вирішення цього питання нічого не робить. Тож про яку політику ми взагалі можемо говорити? Єдиний позитивний сигнал в роботі Мінекології я поки що бачу лише в тому, що міністр Остап Семерак не прийняв програму розвитку гідроенергетики в країні. І це добре, оскільки написана вона була ще в 60-х роках минулого століття і безнадійно застаріла.

– У нас гостро стоїть проблема води?

– Звичайно! Якщо це питання не вирішити – це призведе до катастрофічних наслідків. Рівень води підвищиться, що спричинить затоплення величезної кількості історичних пам’яток і електростанцій. Люди, які живуть там, більше не зможуть випасати тварин, наприклад.

Для розуміння всієї суті цієї проблеми на неї потрібно дивитися стратегічно. Адже це потребує вміння управляти цілими водними басейнами. Але навіть і цього не відбувається. І про що ми тоді можемо говорити? Про те, що відбулося суттєве зниження якості влади в сфері екології і управлінні природними ресурсами.

З іншого боку, подивіться на те, як міністерство здійснює свої повноваження. На перший погляд, рішення ухвалюються в одному центрі. А на ділі – за кожну сферу відповідають свої «братії». А це неприпустимо в питанні екології. Адже будь-які дії, які здійснюються з порушенням тих чи інших норм, несуть каліцтво Україні.

– Чому владі не вдається покінчити з вирубкою лісів? Адже зараз Карпати вирубуються ще активніше, ніж за часів Віктора Януковича.

– Щоби вирішити питання вирубки лісів, для початку необхідно провести їх абсолютну інвентаризацію. Благо, сучасні технології сьогодні дозволяють це зробити – хоч би за допомогою знімків з космосу. Але тут ми зустрічаємося з іншою проблемою: неправильне розуміння того, що таке «вирубка»? У нас саме розуміння цього явища застаріло. Для нас головне тільки «скільки рубати?». А в сучасному світі є також питання «де рубати?» і «як рубати?».

В Україні зараз, як правило, всі масові вирубки лісу відбуваються під девізом «санітарної вирубки», під час якої зноситься все підряд. Це загрожує серйозною небезпекою для людей, оскільки згодом призводить до зміщення ґрунтів.

– Як побороти «бурштинову гангрену», яка завдає непоправної шкоди екології України?

– На мою думку, причин появи «бурштинової гангрени» є дві. Перша – це елементарна людська бідність. Це зрозуміло, оскільки кожній людині потрібно якось заробляти собі на життя і утримувати сім’ю. Друга – це питання криміналу, який отримує від цього бізнесу надприбутки. Безглуздий видобуток бурштину знищує ліси, поля, ґрунти та інші екологічні чинники.

Вирішення цієї проблеми також  має бути комплексним. Це насамперед правильна соціальна політика. Саме завдяки їй незаконні старателі можуть нарешті вирішити «легалізувати» свої доходи. Так само, як і працівники МАФів, з якими просто воюють вже не перший рік. А зрозуміти, що це робочі місця для людей – не можуть.

– Хто «кришує» незаконний видобуток бурштину?

– Як правило, цим займаються чиновники і представники правоохоронних органів. Причому, це можуть бути навіть не вищі чини, а так, «середня рука». Місцева “еліта”.

Інший аспект проблеми я бачу в тому, що ми відірвалися від дуже серйозної і важливої ​​традиції – природоохоронної. Саме вона вибудовувалася у нас десятиліттями, варто хоча би почитати на твори Шевченка, Українки та Франка.

Що ж ми бачимо сьогодні? Ця традиція в умах українців «просіла». В результаті русифікації ми перестали шанувати її, поставивши на перше місце інтерес бізнесу.

На жаль, екологічна освіта наразі є малоефективною. Вона дає знання, але ніяк не виховує правильного ставлення людини до природи.

– Багато міст і цілі регіони – такі, наприклад, як курортні Карпати – в прямому сенсі слова “засипані” сміттям. Що з цим робити?

– Питання «що робити зі сміттям?» стоїть вже дуже давно. Скільки разів ми його піднімали, стільки разів не могли вирішити. А зараз воно стало ще гострішим, особливо після того, як на звалищах почалися загоряння.

Думаєте, звалище у Львівській області – єдине, що загорілося? Це все «кампанійщина». Недруги Андрія Садового просто це питання розкрутили. Насправді таких “проблемних” звалищ в Україні не одне і не два.

Наступний важливий момент – поділ відходів. Звичайних відходів, як це роблять цивілізовані європейські країни. І це я ще мовчу про те, що нам також потрібно буде думати про відходи ядерні та хімічні, котрі в рази небезпечніші.

– Дайте три найважливіших ради міністру Остапу Семераку.

Перше. Необхідно в терміновому порядку впровадити політику сталого розвитку, інакше ми будемо і далі топтатися на місці.

Друге. Чиновники Мінекології повинні навчитися проявляти політичну волю. Саме так вони зможуть знайти підтримку в суспільства. А воно у нас в цьому плані досить прогресивне, хочу вам сказати. І почався цей процес (розвитку, – ред.) ще в 90-х роках минулого століття.

Третє. Переробіть сферу екологічної освіти, та й освіти в цілому. Нам необхідно повернути в нього предмет «природоохорона».

Андрій Сухраков