–  Ми ж чудово знаємо, чим жило наше літературне «болото» до війни. Зараз багато хто швиденько поставали патріотами і освоюють привійськові ґранти. У контексті війни світ зацікавився Україною, в тому числі й літературою, є маса культурних проектів.

А ще 2012-го року на мене показували пальцем, коли, до прикладу, бойкотував проект «Римовані міста». Бо довідався, що він фінансований Фондом Ахметова. Я написав на ФБ пост, яким офіційно оголосив: мої вірші ніколи не звучатимуть за гроші катів українського народу. За дві години було десь до трьохсот перепостів по ЗМІ ближніх країн. Навіть «Биржевые ведомости» писали, мовляв, поет бойкотував олігарха.

Почалися дзвінки знайомих – чи не боюся, що відкрутять голову? Я кажу – чого мені боятися? Тусовка моментально звинуватила: «Всьо, Короташ піариться!» Громадянську позицію вони сприйняли за піар.

– Не було ніяких «наїздів»?

– Голову відкручують, коли дерибанять серйозний бізнес. Можливо, люди з імперії Ахметова щось таке й відстежили. Але вони зрозуміли: справа стосується не якогось там заводу, а моєї особистої позиції. Мільярдери з поетами не воюють, на відміну від політиків. Але люди в нас перелякані.

До речі, митці і зараз сидять в кишені Ахметова, а другою рукою виходять на Майдан і кричать про сепаратистів. Дуже себе комфортно в цьому почуваючи. Хоча, коли почалися події на Сході, то для них трохи «невдобняк» вийшов.

Популярні новини зараз

Українську зірку підкосив рак, відверте зізнання: "Ми тільки одружилися і..."

Дженніфер Лопес "задала жару" в крихітному бікіні на пляжі: "Це взагалі можливо в 51?"

Змучений Тарзан зробив різку заяву про зради Корольовій, спливли нові деталі: "На той момент я був..."

Найпотужніша магнітна буря готує удар по українцям, одним днем не обійдеться: названо дати

Показати ще

– Ще в довоєнному інтерв’ю, згадуючи про деяких митців, ви вжили термін  «сукупна антисовість нації». Що малося на увазі?

– Це мова йшла за Андруховича й Шкляра. У контексті їхніх цих висловів –  віддати Донбас і Крим. Тоді я попереджав, що не можна ось так патякати язиком. І це, що відбулося зараз (я не претендую на пророка), – це проста аналітика. Або здоровий глузд. Тобто, вони наговорили на це.

Зламати козацьку вольницю: Крим заселяють сім’ями російських військових

Хоча зараз я вже не маю такого гострого відторгнення цих постатей. Мабуть філософом стаю, чи що… Зі Шклярем вперше і востаннє перетинався на одному з патріотичних літературних фестивалів «Останньої барикади» ще до війни. На відміну від Юрія Андруховича, з яким знайомий років зо двадцять. Бачилися нещодавно у Львові, випадково, у «Дзизі».

– Війна розвела українських митців чи, навпаки, згуртувала в чомусь ще більш тісно?

– У політичному сенсі? На жаль, роз’єднала, бо є ситуація з письменниками зі Сходу. З Донбасу. Хтось виявився біженцем, як Олег Соловей, Дмитро Білий, Василь Голобородько. Я би дуже хотів на цю тему порозмовляти з Голобородьком. Через це інтерв’ю ось пропоную: десь посидіти за пивом і обговорити об’єднання чи роз’єднання мистецького середовища. Бо це направду важливо. Частина письменників Донбасу підтримала сепаратистів. Когось я знаю особисто.

– Стривайте, але чи були вони колись українськими письменниками?

– Ми за когось знаємо, за когось не знаємо. Але це факт. Скажу більше – ми можемо вважати когось письменником, чи не вважати. Але для якоїсь іншої частини людей вони є письменниками. Це також треба прийняти. Мова ж не про наші оціночні судження.

– Безумовно. Але назвіть мені хоча б одного українського письменника зі Сходу, що лишився там і підтримує «ОРДІЛО»?

– А Гоголь – український письменник у такому контексті?

– Причім тут Гоголь? Мова за нинішню ситуацію.

– Він би в ній просто не вижив. Бо український письменник, який лишився там, буде вбитий.

– Ну так і я про те…

– Тоді окей. У грудні 2015-го в Харкові відбулися «Дебати про Європу», куди Сергій Жадан запросив Олену Заславську, поетесу з Луганська, яка підримує «ЛНР». Із Оленою ми навіть в якійсь соціальній антології «про підтримку хворих раком» були ще до війни. Зрештою, Сергій там також є.

Вважаю, що ми дуже пізно почали про це говорити. Дуже пізно культурне середовище почало реагувати. Півроку війни у 2014-му митці робили вигляд, що нічого не відбувається. Або вони нічого не розуміли й не бачили.  Нам треба говорити. Я не кажу – домовлятися. Говорити.

Уздовж кордону – рів з кислотою і спеціально навчені крокодили

Бо хтось каже – ні, треба їх (сепаратисток) взяти і пристрелити. Ну, це не позиція, насправді. Тому, що таким є світ людей… Більше того, переконаний, що ті, хто вимагає крові, не знають, що це таке. Та й кому ще провадити розмову, як не письменнику? Усі в нас дуже толерантні, дуже цнотливі, ніхто нікого не хотів образити. Бо не дай Боже за тебе не проголосують на премію, гранти, чи не запросять до антології.

Але від того, що письменники мовчать про гострі соціальні проблеми, в результаті, за цю державу говорять Кучма з Медведчуком.

Соціальні проблеми – це одне. Але чи є сенс говорити з людьми, які апріорі не визнають існування України, української нації, як окремої ідентичності? Багато хто не сприйняв ініціативу Жадана ще й через те, що він запросив відверту графоманку. Я приєднуюся до закиду, що таких «поетів» можна знайти під будь-якою пивною. Це факт.

– Я вас можу підловити і запитати: а якби це була сепаратистка, але класна письменниця? Не так би було? Як поет і християнин, я не буду публічно закликати вбивати. Але, але… Коли чую, що хтось каже, що немає української нації, я готовий публічно обізвати цю людину бовдуром. Але розмовляти все одно потрібно, хоча би для того, аби розуміти ситуацію.

– Дехто з письменників не лише говорить, а пішов воювати, як ось ви, Борис Гуменюк, Олесь Бик, інші. Це правильно?

– Про мене це надто гучно сказано! У порівнянні з хлопцями у Донецькому аеропорту… Мені язик не повертається щодо себе називати словом «воював».

До речі, можна зроблю заяву через інтерв’ю? Маю принципову позицію: моя біографія – це ім’я, прізвище і назви моїх книжок. Все! Інші моменти я дуже прошу або викидати, або робити так, щоб було зрозуміло, що про них згадується не з моєї ініціативи.

У моєму випадку це був банальний чоловічий посил. Мовляв: книжки і без мене є кому писати. Тепер вважаю це помилкою. І це не розчарування. Але ті події зробили для мене війну смішною і незрозумілою. Відбулося у свідомості якесь відторгнення війни. Я перестав її взагалі сприймати.

Ну, на хріна вам війни, люди? Подивіться на природу, ідіть в ліс, приберіть там, медитуйте на океан, напишіть хорошу книжку. Походіть по храмах Азії, поїдьте в Австралію, на Великі озера в Канаду.

Короташ++++

Олег КОРОТАШ, народився 8 березня 1976 р. у  Івано-Франківську. Поет, перекладач, представник покоління дев’ятдесятників в сучасній літературі, зараховує себе до «метафізичної школи». Член Краківського братства поетів та Національної спілки письменників України. Активний учасник Майдану, з перших днів україно-російської війни перебував у зоні «АТО», був заступником командира ДУК із тилового забезпечення. Нині живе цивільним життям, готує до друку нову поетичну книжку, мріє про подорожі світом.

– Більше на війну не підете?

– Ну, я маю зброю, якщо що. Вона законна, легальна. Людина, яка хоч трохи розуміється на специфіці формування націй і держав розуміє, що війна – це добре. І для України війна – добре. Війна виковує націю, викує воїнів.

Але давайте припиняти цілими містами падати на коліна, коли несуть вбитого воїна. За ним потрібно палити вогнища і бити в барабани! Я розумію, що мамі, в якої загинув син, це дуже важко сприйняти. Але якщо ми хочемо, щоб синів гинуло менше (і це жодної мірою не цинізм, бо ця війна і моя персональна драма), то діти мають виховуватися на героїці. Малеча має бачити не людей на колінах, – а вогнища, барабани і танець-аркан, до прикладу!..

Це одна сторона.

З іншого боку – я людина культурного, іманентного, метафізичного світу. І розумію масштаб оголеності нервів планети, коли довкола вбивають. Я виріс у християнському середовищі і проти того, щоб поети закликали вбивати. Поет має перейматися хмарами над Фудзіямою, грубо кажучи, а не кількістю розкиданих кишок на полях Донбасу. Маю сильний внутрішній конфлікт – бо «людина гуманітарна» в мені зіштовхнулася з «людиною державною». І на якомусь етапі розумієш: бляха, з цим треба розбиратися, бо зійдеш з розуму.

– Як виходите із подібних стресових станів?

– Кинув палити. У мене все, не як у людей. Палив 25 років, але кинув одразу і дуже легко. Зараз обдумую, чи потрібен мені алкоголь.

– Ідеологія найбільш дієвих учасників революційного Майдану і подальших подій на Сході часто протилежна поглядам багатьох людей, котрі уособлюють «мейнстрім» української культури. Чи немає в цьому протиріччя?  

– Скажу наступне: якщо потрібно робити АТО, то це в середовищі культурному. Насправді мова про серйозні речі. Коли ти одинаком бойкотуєш брудні гроші, на тебе показують пальцем. Але коли б мене підтримав увесь літературний пласт, коли би «вписалися» і шевченківські лавреати, і молодь, то це би стало явищем.

Я покладаюся лише на себе і на свій автомат Калашникова – Ківа

А воно – нічого. І нічого не змінилося. Вони й далі сидять на отих «награбованих» фондах. І беруть звідти гроші, криво кивають, посміхаються і виголошують на ефір правильні речі, зрозумілі народу. А в мені самому змінилося багато – загалом про письменницькі взаємовідносини більш не хочу думати. Мене цікавить якість того, що я пишу. Теми, які піднімаю. Але от рефлексії у віршах щодо війни намагаюся свідомо відкидати.

– Амбіцій не маєте політичних?

– Ну, був 18-м номером у списках Правого сектору на виборах-2014… Я тоді якось сказав Ярошу, що не хочу у Верховну Раду. І взагалі, хочу закінчення війни і на рибалку. Ярош засміявся і відповів, мовляв, нічого – попрацюєш, а потім складеш мандат і підеш рибалити. Якби ми зайшли до парламенту, то могли би трошки його розбурхати. Тільки не на рівні тієї клоунади, що там є. По-іншому.

– Як із жінками на фронті? Ви одружені?

– Ні, не одружений. Справді повчальних епізодів, мабуть не багато, окрім захмарного дівчачого героїзму. А ось таке, із чим сам зіштовхнувся: в Україні зросла кількість дівчат, які хочуть дитину. Від кіборгів, скажімо. Без жодних зобов’язань. Українським жінкам хочеться здорового гена. І вони його бачать, скажімо, у воїнах. Пацани навіть не уявляють, яка величезна кількість жінок бажає мати від них дітей. Жінки, вони ж, як лакмусовий папірець природи. Вони підсвідомо хочуть мати здорове потомство.

– Ви член якихось творчих спілок?

– Із 1997-го року член Національної спілки письменників України.

– Ви вірите у необхідність існування спілки в теперішніх умовах?

– Знаю, що зробити, щоб вона стала потрібною. Спілка має потенціал, аби допомагати письменникам у багатьох питаннях. Тобто, стати творчою профспілкою. Якщо туди зайде нормальний Мольфар (Мольфар – позивний Олега Короташа в АТО, – ред) то за рік він зробить кути прямими, а людей – рівними.

Я кажу про здоровий і нормальний менеджмент. Піде до року на запуск інфраструктури. А вже після цього можна братися за все інше. У Києві бізнес робиться легко. Спілка має потенціал, але там або хтось дуже прокрався, або є просто бараном і не на своєму місці.

У нас стріляють, а ви про гей-парад і хресну ходу

– Війна, революція, подальші процеси можуть породити якусь нову літературу?

– Війна багатьох зробить поетами, багатьох навчить писати вірші. Хтось буде розчарований. Письменник і війна – це вже дискусія рівня конфлікту культур. Бо якась частина запалювалася війною, як Гемінґвей чи Толкін, вони хотіли бути в гущі подій. А когось війна робила переконаними пацифістами.

У моєму випадку – якийсь третій варіант. Я навіть свідомий того, що мною сказане сьогодні – багатьом не сподобається. Бо як так – тут убивають, а ти говориш про рівень світового океану і про Фудзіяму. Для мене самого це також певний феномен. Мало би бути навпаки.

От скажімо, чудовий поет Юрій Кучерявий зі Львова. У його віршах нової книжки «Релігія культури» відбулося якесь зростання патріотичного градусу. От і з Бориса Гуменюка (заступник командира батальйону ОУН, – ред) війна поета робить. У нього пішла метафора на екзистенційному рівні. Тканина віршів пішла.

Знаю кількох письменників, які шалено комплексують, що зараз не сидять в окопі з автоматом. Знаю письменників із гуманітарними проектами, волонтеркою. Це теж потрібно. Війна розбурхала письменницьку народну республіку.

Розмовляв Павло ВОЛЬВАЧ