Донбас Путіну не потрібен. Це ж валіза без ручки. Йому достатньо Криму – Лихоліт

– Як сталось, що з передової ви опинились на лаві підсудних?

– Це давня історія. І починається вона з екс-комбата «Айдару» Сергія Мельничука. Ще торік його звинувачували у формуванні незаконного угрупування, викраденні машин, документів і людей. Нині ці статті інкримінують уже мені. Народний депутат Мельничук (член “Радикальної партії” Олега Ляшка,- ред.) думає, як йому відбілитися. Бо є від чого. Тож і виходить, що ті хлопці, які зі мною воювали, уже не герої, вони – мародери. А я –  командир “незаконного збройного формування” під назвою «Айдар».

За помахом палички Мельничука мою команду зараз кидають до в’язниць. А його люди, навпаки, звідти виходять. Мабуть, нагорі йому сказали: подумай, на кого замість твоїх хлопців “повісити” ці статті.

Вибухи, аварії, самогубства: хто і за що воює з «Торнадо»

Виходить, що ми незаконно вмирали на полі бою. Чесно кажучи, не думав на війні про законність. Тоді просто треба було хоронити загиблих та хоч у щось одягнути солдатів. У 2014 році в Міноборони цим не переймались. Якби не волонтери – було би дуже погано.

– Розкажіть про Сергія Мельничука. Що він за людина?

– Вважаю, що в Мельничука є захланність до грошей і влади. Тут у нього Сергій Льовочкін (екс-голова Андміністрації президента Януковича, – ред.) відіграє першу роль. Мені хлопці зараз кажуть – ваш лисий “замахав”. Це вони про Мельничука. Розповідають, що їздить кругом, начебто роздає гроші. Питання – а звідки в народного депутата такі ресурси?

Чув, що він винагороджує всіх: прокуратуру, поліцію, суддів. Має навіть власний благодійний фонд. Як народний депутат може бути присутнім на допитах хлопців і змушувати їх свідчити проти мене? Мої бійці запитують: та що ж ми можемо на “Батю” написати? Мельничук їм показує: ось це і це підпишіть, і справу зроблено.

У мене в руках товстелезна справа – 200 сторінок. Усе сфабриковано. Читаєш ці свідчення і на голову не налазить – якісь байки.

– Як і Мельничук, ви також балотувались у нардепи, але програли. Захотілось великої політики?

– Мене хлопці зі строю випхали на вибори. Навіть маю 350 підписів за це. Пішов по мажоритарці. На моєму окрузі балотувався Олександр Онищенко (український політик, бізнесмен, нардеп, 2016-го втік з України, – ред.). Онищенко казав моєму помічнику, який, до речі, був полковником у відставці: «Якби він (Лихоліт, – ред.) не з’явився на моєму окрузі, я би так не потратився. Раніше витрачав 1,5 мільйона доларів на вибори, а через тебе довелось викласти три мільйони».

Я особисто спілкувався з Онищенком. Хотів дізнатись, хто нам підпалив дві машини. Це мене дуже зачепило, бо ж машини були з бойових. За власні гроші пофарбували їх. Онищенко розповів, що підпал – не його рук справа.

– Не по зубах було тягатись із “регіоналами”?

– У мене не було таких величезних фінансових ресурсів. Друзі в Києві допомогли банери замовити. А доларів як ніколи не мав, так і не маю.

– У вас сформувалось міцне депутатське лоббі в парламенті. Яка тут ціна питання?

– Я ні в кого не просив допомоги. Депутати мене знали давно. Із Ляшком бачився ще на передовій, коли звільнили місто Щастя. Спершу він переплутав: думав, що я командир батальйону. Адже “Батьою” звуть лише командира. Згодом Ляшко попросив публічного вибачення у всього народу, що завів у лави свої фракції тушку (Мельничука, – ред.).

Мельничук сердився, що його не називають “Батею”. Я ж не винен, що бійці ще з Майдану так мене охрестили. Звідти ж 9 травня 2014 року всі разом пішли на передову до Луганська – 150 людей. Мельничук тоді зібрав 20 людей. Коли приїхали трьома автобусами – дуже втішився. Адже він бойові припаси замовив, а людей не було. Не знаю, хто йому допомагав, але нас чекало уже 4 КамАЗи зброї.

– На якому етапі зараз слідство у вашій справі? 

– За два місяці мене жодного разу не викликали на допит. Очних ставок теж не було. Єдиний раз викликали поговорити без протоколу. Мовляв, давайте на когось щось будемо “думати”.

На допит викликав слідчий у моїй справі Іван Вітєєв, за підписом головного військового прокурора Анатолія Матіоса. Усе, що вони мені розповідають, це казки. Я вимагав очної ставки. Слідчий відповів, що з метою безпеки не може показати тих людей, які мене звинувачують у злочинах. Я нікого не збираюся вбивати, але при очній ставці правди не сховаєш.

У нас у Харкові також є закриті суди щодо групи Сергія Зінченка (екс-беркутівець, якого разом з іншими бійцями, звинувачують у розстрілі 39 майданівців 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, – ред.), за тими самими статтями, що й у мене. Уже два роки люди сидять. Питаю у слідчого: хто з нас головний злочинець – я, Зінченко, Радченко (Роман Радченко, боєць “Айдару”, позивний “Рубіж”. У липні 2016-го його затримала Головна військова прокуратура, – ред.)? Усіх штампують під одну копірку.

У “злочинах” мене звинувачує сепаратист, мер Сєвєродонецька Валентин Казаков. Ще у справі дає свідчення такий Євген Шогін. Той – що на фотографіях у Криму стоїть із казаками і з колорадською стрічкою. Запитую в генпрокуратурських: а як ви своїх свідків провіряєте? Є ще один персонаж, Руслан Арсаєв, який дав покази проти мене. Він узагалі в міжнародному розшуку перебуває.

– Айдарівців звинувачують у жорстокому поводженні з полоненими.

– Коли формували батальйон “Айдар”, до нас йшло багато людей із кримінальним минулим. У когось – тяжкі кримінальні злочини. Були різні люди. Не захищаю мародерів і насильників. У кожного чоловіка, який бере до рук зброю, піднімається дух. Відчуваєш себе велетнем. Головне, аби цей дух не затьмарив розум.

У радянській армії були замполіти. У лавах українських Збройних сил це відійшло на другий план. Натомість, з’явився офіцер-вихователь. На початках в українській армії не було патріотичного духу. Ніхто хлопцям, яких відправили воювати на Донбас, не пояснив: що дозволено робити солдатові, а що ні. АТО оголосили, а закон, який би все це регулював, запізнився. Через це тепер маємо 10 тисяч кримінальних справ проти військових. 1440 атошників сидять у в’язницях.

– Але незнання закону не звільняє від відповідальності.

– У тім й то річ: нормального закону про АТО в нас немає. Відповідно до українського законодавства, в АТО боротись із терористами та сепаратистами на передовій лінії можуть лише СБУ і МВС. Там чітко прописано як військовий повинен поводитись у військових конфліктах. А от про ЗСУ чомусь забули. Про капеланів і військових медиків теж, про добровольців – ні слова.

У законодавстві необхідно прописати, що всі ці військові структури також є активними борцями з тероризмом та зовнішнім ворогом – і на них розповсюджується дія закону. Але тоді Матіос схопився би за голову, бо більшість кримінальних справ проти наших хлопців просто посипались би.

– Чому парламент не вносить правки до “військового” законодавства?

– Таке враження, що нас підводять до того, аби по обидві сторони барикад посадили якомога більше людей. А тоді оголосять амністію. І всі, мовляв, хороші – і сепаратисти, і учасники АТО.

У перших Мінських угодах була одна умова – забрати добробатів із першої лінії. Нині «Айдар» це 24 окремий штормовий батальйон, зі своєю печаткою та кодом. Добробатами лишилися лише УНСО і Правий сектор. Вони до жодних структур не увійшли. Якщо їхні бійці гинуть або зазнають поранення в бою, то держава їм нічим не допоможе. Бо воюють вони “незаконно”.

Зараз половина екс-ПС під командуванням Дмитра Яроша уже пішла під СБУ. Сподіваюсь, решта теж одумається.

– У якій точці сьогодні україно-російський конфлікт?

– Прикро визнавати, але нас “зливають”. Схоже, усе підводиться під Путіна. А потім скажуть усім: давайте порозуміємось із сепаратистами. «Айдар» брав у полон сепаратистів. У них повністю забиті голови тим, що вони борються проти “олігархів”. Питання – а навіщо їм тоді російські війська? Коли ми боролись проти олігархів, то виходили на Майдан. Не просили в Путіна допомоги.

Зрозумійте – Донбас Путіну не потрібен. Це ж валіза без ручки. Йому достатньо Криму.

Добробатів (з передової, – ред.) фактично прибрали. Моя думка: наша військова прокуратура виконує роль Росії – знищує патріотичний рух. А боронь Боже – почнуться ще якісь бойові дії. Ніхто ж не дурень: хто піде воювати, якщо бачать, що добровольців саджають за ґрати.

Я з маленького містечка. Мене всі там знають. Воював три роки на Донбасі. Був для всіх героєм. Нині в їхніх очах – мародер, бандит. Уявіть, як це впливає на мою сім’ю. Після такого бруду тяжко відмиватись і бити себе у груди, доказуючи, що ти не злочинець.

Друзі тепер із мене підсміюються. Мовляв – поглянь, за кого ти воював. Але я знаю, що боровся за власну землю, державу, жінку, дитину, батьків. Українці народжуються з геном свободи. Жодна інша нація такого не має.

Романія Горбач

(Другу частину розмови з Валентином Лихолітом читайте 11 вересня)