Насильство в АТО: тортури, убивства і масовий гнів

В АТО на Донеччині він провів рік і чотири місяці. Воював у складі добровольчого батальйону. Просить не вказувати ні його позивного, ні прізвища.

– Чому так рідко говорять про насильство на війні?

– Нині люди сприймають лише інформацію про 200-х. Майже перестали співчувати тим, хто повертається з війни живий, але без руки чи ноги, пройшов через полон сепаратистів і тортури. Треба розуміти, що не буває війн без пострілів і убивств, без насильників і жертв.

Нема святих ні у нас, ні по той бік барикад. Одні хлопці зі зброєю у руках перетворюються на звірів, інші почуваються «напівбогами».

Бійцям складно справитися з нападами агресії. Особливо, коли вбивають когось із побратимів. У липні торік у лісопосадці ми знайшли тіло товариша, з яким разом стояли на блокпосту. Я знав, як звуть його маму, що він через місяць планував повернутися додому і освідчитися своїй дівчині. Що я маю відчувати, коли бачу його мертвого, порізаного, закатованого? Ненависть, лють, дике бажання помсти.

До насильства вдаються всі армії світу. У сексуальних злочинах та фізичних розправах над ворогом не раз звинувачували американських солдатів. Їхнє Міністерство оборони визнає, що така проблема існує. А наше – ні. У нас і без війни було насильство в армії. Від радянського часу успадкували дідівщину. У військових частинах нерідко глумилися над молодим призовником. Відомі випадки самогубств та убивств в армії. Траплялось так, що солдат утікав з військової частини, прихопивши табельну зброю.

Багатьох на фронті до насильства також провокує алкоголь. Це не таємниця. П’яні бійці стають некерованими і агресивними.

– Як часто випивка в АТО закінчується трагічно?   

– Розкажу один випадок. На одному з блокпостів троє хлопців пішли в магазин за горілкою. Перед тим добряче випили. За щось посварилися. Повернулися удвох. Де подівся товариш – не могли відповісти. Його знайшли через місяць. Один з місцевих мешканців розповів, що бачив, як двоє чоловіків у формі кинули тіло в криницю, але упізнати їх не зміг.

У добровольчих батальйонах тримають дисципліну. Випив – наступного ранку з речами на вихід.

Буває, що хтось на «гражданці» нап’ється і біжить стрілятися. Від одного дружина пішла. Подала на розлучення, а він і не здогадувався. Напився і кричав: «Дайте мені гранату». Обіцяв підірвати себе. Багато схильні до самогубства. З такими людьми марно говорити. Якщо задумав, він знайде як звести рахунки з життям.

– Як розцінювати насильство над полоненими під час збройного конфлікту?

– Маю кількох товаришів, які пройшли тортури у полоні сепаратистів. Побратиму бритвою намагалися здерти татуювання з українським гербом. Іншому розвіднику засунули лезо під нігті, ламали пальці, відрізали вуха, вибили два зуби. Лякали, що каструють, двічі обіцяли розстріляти. Хлопцеві 28 років, а він уже каліка.

Коли ми в добробаті ловили сепаратистів, їх забороняли навіть пальцем торкнутись. Не потрібно забувати, що головний убивця українців – Путін. Ми граємо в ігри з дияволом. Він привів на нашу землю свою армію, роздав зброю душевнохворим людям, яких тепер називаємо сепаратистами, випустив із в’язниць у Донецькій і Луганській областях ґвалтівників, грабіжників, убивць і змусив воювати проти своїх же людей.

– Кого брали в полон добровольці?

– Ми відловлювали тих, які вбивали і катували наших хлопців. Спочатку здавали міліціонерам, але ті за годину їх відпускали. Тоді ми зрозуміли, що краще з ними розправлятися самим. Проводили виховний процес і відпускали.

– Вам випадало брати у полон мирних жителів, які не скоїли злочину, але підтримували супротивника?

– Бачив таких, хто дружину і дітей відправив в Україну, а  сам ішов воювати за «ДНР». Затримував місцевих жителів, які фотографували наше місцерозташування і давали наводку сепаратистам, які потім нас обстрілювали. Багатьом за те, що здадуть наші позиції, обіцяють віддячити горілкою чи наркотиками.

Я спиняю, перевіряю документи, дивлюся, які контакти і фото є у його телефоні. Підозрілих веду на розмову.

– Батальйон «Торнадо» звинувачують у жорстокому поводжені з полоненими. Яка тут доля правди?

– Думаю, що хлопці просто перейшли дорогу не тим людям. Знаю «торнадівця», який ще у складі батальйону «Шахтарськ» воював в Ілловайську. Втратив там трьох близьких товаришів, сам калікою повернувся. Трохи підштопався і пішов воювати у «Торнадо». На хлопця завели кілька томів справи. До речі, у насильстві нікого з них не звинувачують. Це все бурхливі фантазії військового прокурора.

У справі проти «Торнадо» слово «насильство» нема. Але приписують організацію бандугрупування і крадіжки. Питаю у нього, чи були факти мародерства. Заперечує, і я йому вірю. Єдине, що мені особисто довелося вкрасти на війні – це півня. Їсти не мали що. Зайшли на подвір’я. Господарів вдома не було. По подвір’ї бігали кури. Я зловив півня – і до колодки. Наварили з хлопцями бульйону. Це можна вважати мародерством?

Подивіться, хто свідчить у справі проти «Торнадо». Це люди, які підтримують ДНР. Слухати потерпілих я б не став. Більшість із них ненавидить українських військових, тому часто пише на них доноси.

Для мене насильство – це синонім до слова війна. Чому тільки через два роки АТО почали звертати на це увагу? Нині з добровольців роблять антигероїв, щоб поставити на один рівень з сепаратистами, посадити, а потім оголосити амністію і відпускати разом з терористами, за спиною яких справжні злочини. Їм усе зійде з рук.

20 тисяч доларів дають за голову українського військового

– Свідками якого насильства вам доводилося бути на війні?

– Знаходили тіла без голови. Це робота кадировців. Трупи були у цивільному одязі. Але ніхто з місцевих не заявляв про зникнення безвісти когось зі своїх родичів. Тіла відвозили у морг.

Наша медсестра надавала допомогу зґвалтованій жінці. Вона після цього хотіла порізати собі вени. До лікарні не довезли б. Стікала кров’ю. Коли пішла на поправку, вмовляли її написати заяву на кривдника, скласти його фоторобот. Злякалася. Повернулася додому. Потім нам сусіди розповіли, що над нею познущалися друзі її співмешканця, які далі продовжували приходити до них у гості і пиячити.

– Наскільки поширеним є зґвалтування в АТО?

– Про кількість згвалтувань в АТО марно говорити. Ніхто такої статистики не веде. Оскільки відсутні правоохоронні органи на територіях, які підконтрольні бойовикам. Тому нереально зібрати доказову базу про випадки сексуального насильства. 90 % жінок, які пережили зґвалтування, не зізнаються у цьому. До поліції йде лише кожна десята жертва. Люди не вірять ні поліції, ні судам.

Гвалтівники самовпевнені, бо бачать, що їм це сходить з рук. Влітку торік п’яний боєць АТО зґвалтував неповнолітню дівчину. Суд дав йому два роки умовно. Нібито взяли до уваги, що обвинувачений раніше не був судимий, є учасником АТО, має на утриманні двох малолітніх дітей. Що має відчувати жертва після такого суду? Де їй шукати справедливості і захисту?

Часто ґвалтують вдома. Був випадок, коли жінку викрали на вулиці. Три дні вона не з’являлася вдома. Де її тримали, не пам’ятає. Ґвалтували кілька разів на день від 5 до 10 чоловіків.

Я був свідком того, як два сєпари здалися нам у полон. Над ними так знущалися, що вони раді були у нашому підвалі сидіти і чекати, поки за ними приїде СБУ. В ДНР з солдатами не панькаються. Там діють за законами військового часу. Вкрав і продав щось зі зброї – можуть розстріляти. Напився чи обжерся наркотиків – заставлять рити окопи разом з полоненими. Страчують непокірних без суду і слідства.

– Через які тортури доводилося проходити полоненим у підвалах бойовиків?

– Ламали пальці, влаштовували допити з електрошокером, відрізали вуха, водили на інсценізований розстріл, не давали спати кілька днів, заставляли мочитися під себе, бо не водили в туалет, вирізали шкіру з націоналістичними татуюваннями. Чого тільки варті їхні паради полонених, коли ДНРівці піддають наших військових насильству зі сторони натовпу.

Українську армію звинувачують у насиллі в той час, як за голову багатьох українських військових сепаратистам обіцяють реальні виногароди. Уявіть тепер, в яких умовах працюють там наші розвідники. Ти живеш собі, а хтось дуже бажає твоєї смерті і готовий за це платити чималі гроші.

Був зі мною в АТО хлопець, який на війну прийшов у 18 років. За його голову сепаратисти обіцяли 20 тисяч доларів. Сюжет на «Росія 1» випустили. Кажуть, він у бою поклав 12 кадировців. На хлопця відкрили полювання. Видалився з усіх соцмереж, запустив бороду.

 Мирних протестів вже не буде

– Як поверталися до мирного життя після демобілізації?

– Повернувся додому іншою людиною. Дратувало усе. Допити мами і сестри, яких цікавило, як там було, що я робив. Убило наповал питання: «Юра, ну ти хоч не вбивав?». Кажу: «Не вбивав, мамо». І виходжу з кімнати, щоб не чути її дорікання і зітхання. Не зчувся, як потрапив на домашній фронт, де мене не чули, не розуміли і не сприймали таким, яким став. Потрохи повертаюся до нормального життя. Але каятися ні в чому не збираюся. Вбивати доводиться, щоб ворог не прийшов і не вбив твою сім’ю. Усі рахують, скільки ворогів убили. Спочатку я теж рахував, а після 30 збився. У бою мусиш вбивати, щоб не вбили тебе.

Зловив себе на тому, що з усіма хочу поквитатися. Сиджу, дивлюся новини. Якщо з кимось не згоден, в голос кажу: та його за таке треба розстріляти. Дивлюся – моя сім’я принишкла. Перестав новини дивитися, щоб не заводитися. Занурився з головою в Інтернет. Зняти бойовий стрес непросто.

Не знав, як взяти себе в руки і почати життя спочатку. Кликали на роботу, але мене тоді не цікавило нічого. Пішов до психолога, але хлопець, який допомагав тоді бійцям у нашому місцевому госпіталі, сам не був на війні. Чим він може мені допомогти? Він мене не зрозуміє.

– Що треба робити зараз, аби після війни насилля не стало нормою?

– Випадково прочитав пропозицію одного десантника, який воював у районі Дебальцеве. Він пропонував три місяці тримати вояка в АТО і на один відпускати додому на реабілітацію, щоб дах не поїхав. Інакше країна отримає бандитів з відірваною психікою, які не бояться нічого. З його слів дехто глузував у соцмережах. Але, хто пройшов війну, той зрозуміє.

Насильство – це серйозна проблема для будь-якої армії світу. Інша річ, коли військовий повертається додому і тримає в терорі свою сім’ю.

– Поширені такі випадки?

– Друзі розповідають, що 40-річного чоловіка, з яким разом служили, у липні посадили. Спочатку бив дружину. Коли та не витримала і втекла, став гамселити батька, бо дорікав.

Багатьох змінює участь у гарячих точках. Від одного чоловіка дружина пішла. Він не витримав, повісився. Четверо сослуживців п’ють по-чорному. Пробував з хлопцями говорити, але марно. Кажуть, що на мирній землі їх не розуміють. Дехто не може повернутися до мирного життя. Підписує контракт і знову повертається воювати.

Усі повинні розуміти, що миролюбива нація тепер ні під ким не прогнеться. Вже не буде мирних протестів. Ніхто не висуватиме на переговори «кличків» і «яценюків». Хлопці не мають терпіння і довго не повторюють. Коли вони замовкають, починає говорити зброя.

Раніше Politeka писала про насилля серед бойовиків ДНР, а саме про жорстоке ставлення командира Гіві (Михайло Толстих) до підлеглих. За їхніми словами, Гіві страчує своїх людей, які чимось перед ним завинили, а також не дає своїм бійцям звільнитися, фактично створює для них рабські умови.

Яна Романюк