Автомат замість барсетки: як віджимають бізнес у «ДНР»

Оксана Данилишина мала два магазини у спальному районі Донецька. Втекти звідти вирішила у серпні 2016 року після того, як сепаратисти запідозрили її у співпраці з українськими розвідниками.

– Оксано, чому ви раніше не перебралися до Дніпра?

– Для мене Донецьк – теж Україна. Я переконана, що рано чи пізно все повернеться на круги своя. Всі давно зрозуміли, що Путіну ми не треба, а без Росії «ДНР» довго не протягне. Я одна з небагатьох, хто чекав у Донецьку на українських військових. Як то кажуть, і один у полі воїн.

23 серпня перед Днем незалежності України мені подзвонили друзі, які часто попереджали мене про перевірки у магазині та давали поради – кому платити хабарі, аби не мати проблем з людьми, котрі замість барсетки носять автомати. Сказали збирати найнеобхідніші  речі та тікати з «ДНР», бо вже наступного дня вранці мене мали затримати.

– За що?

– Хіба їм для того потрібні причини? До підвалів кидають людей, які не хочуть ділитися або незадоволені тим, що відбувається в «республіках», і підбурюють інших. Арештовують за анонімними доносами.

Хтось комусь сказав, що в мене у магазині отоварювалися українські розвідники. Потім доплели, що надаю їм у себе нічліг. Мене хотіли звинуватити у шпигунстві, приплели співпрацю з «Правим сектором».

Наглядати за магазинами залишилася моя подруга і партнерка по бізнесу. Я раніше не виїжджала, бо було нікуди. Я не перевезу з собою приміщення, холодильники. А починати все з нуля у кризу непросто.

До того, ж в Україні шалена конкуренція. Продати нерухомість у Донецьку за нормальні гроші нереально. Багато підприємців виїхали, у Донецьку лишили цехи і склади. Закрити там бізнес непросто.

– Що на окупованих територіях заважає зробити це?

– Там відсутня спрощена схема закриття бізнесу. Підприємства, які хочуть закритися, мусять перевірити компетентні органи. Бізнесмени лишаються на роздоріжжі.  Платять податки і в українську казну, і в «ДНР», щоб приміщення не відібрали сепаратисти.

Насправді більшість бізнесменів обікрали ще у 2014 році. Бойовики забирали усе, що хотіли. Могли обікрасти аптеку, ювелірку, продуктовий магазин чи автосалон. Скаржитися було нікуди: вони самі собі міліція, прокуратура і суд.

Раніше я думала, донецького бізнесмена вже нічим не налякаєш. Ми пережили рекет 1990-х, працювали під братками Януковича, а тепер – мусимо їсти один хліб з сепаратистами. Тепер поняття «віджали» тут замінили на «націоналізували». Було твоє – стало народне. Насправді підприємство переходить до рук родичів і друзів бойовиків.

Зараз вони трохи втихомирилися, бо нажерлися. Але це ще не кінець. Донеччани бояться, що Путін може замінити сепаратистів на Януковича і його Азаров-компанію. Мабуть, до цього йде. Сепаратисти теж бояться за своє життя, що регулярно змінюють охорону, аби не завівся кріт серед своїх. Їздять лише на броньованих авто.

«Націоналізують» нині не лише бізнес. У сусідів забрали квартиру. Жило подружжя викладачів. Знялися з реєстрації і поїхали в Україну. Їхню квартиру спочатку опечатали, потім двері виламали й заселили сім’ю військових. Сусідка зверху розповідала, що вони з Росії переїхали. Він в армії займає високу посаду.

– Ті, хто до війни застрахував бізнес чи нерухомість, можуть отримати компенсацію?

– Або копійки, або нічого. Страхові компанії посилалися на те, що у страхових полісах не передбачена війна. Деякі компанії ще залишилися там працювати. Продають поліси на авто. Українські банки з окупованої території переїхали. Але їм на зміну прийшли Центральний республіканський банк «ДНР» і кредитні спілки.

За півроку від мене пішло 12 працівників. На їхнє місце взяла восьмеро нових. Домовилися, що кожен працює за двох. У нас навіть прибиральниць нема. Двоє продавців лишаються після зміни і миють магазин. Безробітних багато, але я не маю чим зарплату платити. Зараз на одне робоче місце є 10 претендентів.

У продавця зарплата 4 тисячі рублів. Це 1,6 тисячі гривень. Часто її просто нічим платити. У кращому випадку затримують 2-3 місяці, але у багатьох заборгованість по півроку. В сусідньому магазині продавці ще не отримали зарплату за березень.

За місяць на руки людині дають третину місячної ставки. Роботодавцям непереливки. Якщо співробітники на тебе скаржаться, приїжджають бойовики з автоматами. Але з ними теж можна домовитися.

– Намагалися знайти спільну мову з сепаратистами?

–  Вони мене самі знайшли і поставили перед фактом, що правила гри змінюються. «ДНР» це бандити, які захотіли погратися в гетьманів. Перше, що вони створили, було міністерство фінансів і власна банківська система, а ще Комітет податків і зборів. Почали з інвентаризації усіх підприємств. Мусила магазини перереєструвати.

Хабарі мусили платити за все. Тільки з усім розгребешся, всім підмажеш – придумують щось нове. Одним вранці дав на лапу, ввечері приходять інші. У декого майно відбирали. Без описів і протоколів. Награбоване здавали у ломбарди або продавали через комісійні магазини.

Першими масово почали закриватися аптеки. Ліки не можна було завезти ні з України, ні з Росії. Почалися протести. Двоє жінок-підприємців, які збирали людей на мітинги, загадково зникли наступного дня. Одна нібито встигла втекти в Україну. Іншу знайшли через тиждень з діркою в голові. Після цього ходити з протестами на вулицю перестали. Життя дорожче за бізнес.

Навесні ми почали об’єднуватися проти банд, які наїжджали і забирали товар. Вийшли кілька разів на вулицю. Але останній протест тривав менше 10 хвилин. Приїхали бойовики з автоматами. Сказали: хто не піде – покладуть. Попередили: будете скиглити і жалітися, стане ще гірше.

– Податки у «ДНР» вищі, ніж в Україні?

– Майже удвічі вищі. Купівельна спроможність людей невисока. В обігу лише російські рублі. У багатьох єдиний дохід – це пенсії і соцвиплати. Сепаратисти не можуть придумати, з чого ще брати податки. Навіть за авто треба платити. Розмір залежить від об’єму двигуна. В середньому це 1-1,7 тисяч рублів – 400-700 гривень в рік. Моя компаньйонка авто записала на батька-інваліда. Такі від податку звільняються.

Перевірками і штрафами дістали. На в’їзді в «ДНР» стягують мито в розмірі 1-3%. Знижена ставка стосується продуктів харчування, висока – на сировину.

Приміром, податкова інспекція виходить з перевіркою на ринок. У всіх, хто торгує, податки сплачені. Відрахування в пенсійний фонд зроблені. Всі документи в порядку. Тоді вони вимагають сертифікат якості на кросівки чи труси. Його нібито мали видати на митниці «ДНР». Виписує штрафи. Розміри не фіксовані. Комусь 5 тисяч рублів, комусь 50 тисяч.

– Розкажіть, за якими схемами в “ДНР” відбирають бізнес»?

– Все дуже просто. Якийсь бізнес сподобався, його перевели у власність міста.  Чи то перукарня, кондитерський цех, хлібзавод, чи м’ясокомбінат. Так під себе підім’яли ринок “Меркурій” в мікрорайоні Текстильник у Донецьку. Нібито перевели в управління держпідприємства “Ринки Донбасу”. Раніше за такою ж схемою заволоділи кількома торговими центрами.

– Крупні підприємства теж “націоналізують”?

– Та ні. Для них це валіза без ручок, бо нічого з того не будуть мати. Олександр Захарченко (ватажок «ДНР», – ред.) сам зізнався, що не має наміру націоналізовувати великі промислові підприємства, бо не зможе легально збувати їхню продукцію.

Більшість мешканців Донецька раніше була переконана, що Донбас годує всю Україну. Насправді вугільні підприємства існували за рахунок державних дотацій. Металургійні заводи опинилися на межі виживання, бо відсутні ринки збуту.

Зараз великі заводи просто демонтують і вивозять до Росії. Така доля Луганського машинобудівного заводу імені Пархоменка. Усе нове обладнання продають за копійки російським компаніям.

Зате на окупованих територіях спокійно працювали підприємства колишніх регіоналів «Конті», «Норд». Останній належав Валентину Ландику. Кажуть, продав його росіянам. Підприємство два роки працювало в умовах війни, попри обстріли. Зупинялися лише тоді, коли були проблеми з сировиною і збутом.

– Цікаво, звідки ви завозили товар?

– Тобі усе привозять або вказують – куди під’їхати забрати. Все розписано: де брати крупи, ковбасу, молоко і м’ясо. Далеко за товаром не поїздеш. Логістика слабка. Хоча останнім часом у місті почали відкриватися нові логістичні компанії. Кажуть, що для постачання товарів з України.

Водночас заборонили ввозити товари з сусідньої «ЛНР».

– Українських продуктів багато на прилавках?

– Є українські олія, консерви, крупа, оцет, кетчупи, майонез, масло, шоколадки і соки. Це все контрабанда. Нас змушують розказувати людям, що це залишки товару. Але скільки можна брехати, якщо на етикетці з-під кетчупу стоїть дата – травень 2016 року?

Влітку часто завозили українські квас і пиво. Останнє купують, бо смачніше за російське. Але ціна кусається. Пиво, яке в Україні можна взяти за 10 гривень, у Донецьк продають за 40.

– А новий бізнес в окупованому Донецьку відкривається?

– За останній рік відкрилося кілька нових казино та інтернет-кафе. З’являються нові ресторани. Бойовики часто переїжджають у Донецьк з сім’ями чи з коханками. Їм треба щось їсти, пити, одягатися. Навпроти одного з моїх магазинів вісім років працювала аптека. Її закрили, щоб відкрити секс-шоп.

Нагадаємо, Politeka писала, що ватажок самопроголошенної республіки “ДНР” Олександр Захарченко заявив про крах економіки на підконтрольній бойовикам території Донецької області. Економіка «республіки» досягла лише 47% від показників 2012-2013 років. За його словами, найскладніша ситуація у сфері металургії, хімічної та вугільної промисловості.

Яна Романюк