– Чи якісно відбувається реформування оборонно-промислового комплексу?

– Протягом двох з половиною років війни зроблено мало. Лише в липні цього року ухвалили Стратегічний оборонний бюлетень. У ньому закріплено, що ОПК повинен ефективно розвиватися для забезпечення боєздатності Збройних сил України та сектору безпеки. З’явилася й стратегічна мета – відповідати критеріям вступу до Північноатлантичного альянсу до 2020 року.

Але не розроблено програми розвитку ОПК та розвитку озброєнь і військової техніки. Вони поєднані. Так, програма розвитку озброєнь та військової техніки спрямована на забезпечення озброєнням Збройних сил та інших силових відомств. Визначаються їх потреби і на цій основі створюється програма, на яку потім орієнтується програма розвитку ОПК. При цьому, вона має враховувати ще такі аспекти, як військово-технічне співробітництво з іншими державами та експортні можливості українських підприємств. Тобто не тільки забезпечення озброєнням ЗСУ, а й орієнтація на бізнесові проекти. Ці програми повинні бути розроблені після Стратегічного оборонного бюлетеня й повністю відповідати меті: орієнтації на стандарти та процедури НАТО.

– Орієнтація на НАТО ефективна?

– Вступ в Альянс не може бути самоціллю. Це не добре чи погано. Просто це – найефективніший спосіб забезпечити високий рівень безпеки та оборони України.

830samus копия

Українське експертне середовище усі 25 років незалежності закликало орієнтуватися на досвід Східної Європи, яка ще з початку 90-х визначила, що вступ до НАТО забезпечить їй безпеку, оборону, територіальну цілісність та суверенітет. Україна до цього дійшла тільки після початку конфлікту з Російською Федерацією. Суспільство та політична еліта нарешті знайшли консенсус – орієнтуватися на євроатлантичні структури.

Популярні новини зараз

Зарослий Галкін показав деталі інтер'єру замку, в якому живе з Пугачовою: "Мальдівам і не снилося"

Осадча повідала про радісну подію в житті свого кума Потапа: "До сліз"

Чоловіка відомої української співачки підозрюють у серйозному злочині: "Загрожує до 12 років в'язниці"

Потонув маленький син олігарха, все сталося на очах у брата: «Вистачило хвилини»

Сім'я Огневич звернулася в поліцію через її переслідувача, з'ясувалася відповідь: "Ось коли вам завдадуть шкоди..."

Показати ще

Якщо визначили таку стратегічну мету, то й Збройні сили мають відповідати цим критеріям. Не можна жити за пострадянськими стандартами і водночас, прагнути вступити в Альянс.

– Наскільки Збройні сили наблизилися до стандартів НАТО?

– У цьому напрямку зробили революційний крок. Збройні сили 2013 року і 2016-го – це два різні організми, дві різні армії.

Входимо у нову структуру, яка відповідає передовому досвіду застосування збройних сил. Відбуваються зміни в їх управлінні. Переформатовано ролі Міноборони, як виконавчого органу влади, та Генштабу, як військового органу управління. Змінюється структура управління в ланцюгу Генштаб-бригада-батальйон та підходи до застосування, наприклад, батальйонних тактичних груп. Наближаємося до західної моделі, коли кожен вид збройних сил займається підготовкою відповідних з’єднань, частин та підрозділів, а оперативне командування відповідає за підготовку та проведення операцій.

Великий крок вперед зроблено в озброєнні. Напередодні конфлікту з Росією, українська армія фактично була без озброєння та військової техніки. Якщо щось і було, то в основному на папері. У 95% озброєнь та військової техніки вийшли терміни експлуатації. Боєприпаси, ракетна техніка, літаки, бронетехніка, майже вся корабельна техніка, системи зв’язку, управління, засоби розвідки – усе було знищено. Армія не мала жодного безпілотника.

Зараз ситуація змінилася. Усі ці системи маємо. В основному, це відремонтовані, модернізовані радянські зразки озброєння. Але їх технологічний рівень поки що дозволяє протистояти Росії, оскільки, на озброєнні ЗС РФ, насправді, знаходяться подібні модернізовані зразки радянського озброєння та техніки. Новітньої зброї в Росії мало. Єдине, у чому вони пішли вперед – це радіоелектронна боротьба та розвідка. Проте Україна тут також зробила прорив. Маємо засоби для радіоелектронної боротьби, розвідки та безпілотні авіаційні комплекси.

Важливо, що змінився морально-психологічний стан української армії. Пройшовши кровавий етап у 2014 році, наше суспільство, яке є базою для армії, по-іншому відноситься до неї. Авторитет армії радикально зміцнився.

Залізна завіса-2: Росія на межі чергової війни

– У чому Україна здійснила найбільший прорив?

– У ракетній зброї. Зараз на стадії підготовки до проходження останніх випробувань і прийняття на озброєння знаходяться крилаті ракети, які можуть розміщуватися на повітряних, корабельних та наземних носіях. Маємо успіхи у розробці радіоелектронних засобів, протитанкових керованих ракет, екіпірування особового складу.

Найбільше досягнення у реформуванні Збройних сил – створення сил спеціальних операцій, які стали окремим родом військ. Вони діють не лише силовими методами, а й використовують так звані «гібридні» інструменти. Це інформаційно-психологічні операції, робота на окупованих територіях та території противника. Зараз там готують найкращих професіоналів, які можуть створювати велику стратегічну загрозу противнику, інколи більшу, ніж ракетні комплекси.

– Український ОПК цілком забезпечує потреби Збройних сил?

– Ні, оскільки українська оборонна промисловість традиційно виробляла пострадянські зразки озброєння. Наприклад, є проблеми зі створенням інноваційних систем зв’язку, управління, розвідки, ураження, які зараз існують на світовому ринку, або стоять на озброєнні НАТО. Їх треба закуповувати або отримувати від наших союзників, насамперед, від США. При цьому, з так званими летальними засобами ураження у нас проблем немає. Забезпечуємо себе артилерійськими системами, танковою зброєю, бронемашинами. Маємо запаси стрілецького озброєння та його власне виробництво.

Є проблеми з корабельною технікою. Україна має великі потужності у кораблебудуванні, однак на практиці, може виробляти лише корпуси та деякі системи. Для того, щоб створювати кораблі класу «корвет», до 40% систем треба закуповувати за кордоном. Це артилерія, гідроакустичні, торпедні, ракетні системи, які дорого коштують. Тому український ОПК має створити умови, щоб залучати інвестиції, технології та створювати на своїй базі виробництво таких систем. Вони ще довго будуть нам потрібні. Війна з Росією триватиме не один рік.

Треба нарощувати й Повітряні сили. Наприклад, Україна не може виготовляти винищувачі, бомбардувальники, засоби протиповітряної оборони середньої та великої дальності.

– Яка ситуація з іноземними інвестиціями?

– Надзвичайно погана. Система, яка існує в українській оборонній промисловості неефективна. Навіть, антиефективна. Вона закручена довкола «Укроборонпрому», який був створений ще за Віктора Януковича, і не відповідає інтересам Збройних сил та системі безпеки, в цілому. «Укроборонпром» – державне підприємство, яке бере на себе функції органу виконавчої влади. При цьому, сама виконавча влада взагалі не бере участь в управлінні ОПК. Йде третій рік війни, а в уряді немає міністра, агентства, будь-якого іншого органу чи людини, хто б за це відповідав.

Формування політики оборонної промисловості здійснюється на рівні президента, далі спускається на рівень «Укроборонпрому» і там починається «ручне» управління проектами. Насправді, «Укроборонпром» не має повноважень та функцій здійснювати реалізацію державної політики у сфері оборонної промисловості. Це веде до низки негативних наслідків. І, безумовно, негативно впливає на інвестиційний клімат. Західні інвестори не можуть зрозуміти систему, в якій ніхто не відповідає за реалізацію військово-технічної чи оборонно-промислової політики. Міністерство оборони таких функцій не має. Контакти західних інвесторів з «Укроборонпромом», як правило, закінчуються порожніми розмовами, оскільки це підприємство не має впливу на діяльність того ж Міністерства оборони, Мінфіну чи Міністерства економіки.

План Ердогана: повернути біженців до Сирії

У Стратегічному оборонному бюлетені зазначено, що має бути створене урядове агентство, яке супроводжуватиме оборонно-промислову політику, реалізовуватиме її та координуватиме діяльність підприємств. І не тільки державних, які належать «Укроборонпрому», але й приватних, які зараз виготовляють навіть більше продукції. Також, цей орган опікуватиметься військово-технічним співробітництвом з іншими державами, компаніями. На жаль, прогресу тут ще немає.

– «Укроборонпром» доцільніше ліквідувати?

– Це не самоціль. Нині проблема не в «Укроборонпромі», а у відсутності органу виконавчої влади у системі управління оборонною промисловістю. Тому, концерн перебирає на себе ці функції, не маючи необхідних повноважень. Це веде не тільки до падіння ефективності, але й до корупції та зловживань.

Рішення щодо ліквідації, переформатування, перепідпорядкування концерну, повинно відповідати завданням урядового агентства. Спочатку треба створити його, а потім починати переформатування та ліквідації.

– Сергій Пашинський вирішив піти з наглядової ради «Укроборонпрому». Це якось вплине на ситуацію?

– Ні. Поки систему не реформують і не створять вертикаль виконавчої влади, поки уряд не почне грати тут ключову роль, будь-які особи, які приходять чи йдуть, нічого не змінять. Від того, що Пашинський пішов, безпілотників, сучасних танків, броньованих машин чи кораблів не побільшає. Якщо не змінити систему, ефективність діяльності ОПК не підвищиться.

– Які наслідки розриву оборонно-промислової співпраці з Росією? Хто тут більше втратив?

– Україна нічого не втратила, тому що під час війни співробітництво у сфері оборонної промисловості з ворогом взагалі не може розглядатися навіть теоретично. Це нонсенс.

Інше питання, щодо окремих підприємств. Ще десять років тому експерти говорили, що потрібно терміново припиняти коопераційні зв’язки з путінською Росією й орієнтуватися на інші ринки й партнерів. Хто прислуховувався, зараз почувається добре. Хто вважав, що їхнє майбутнє з Росією, нині переживає погані часи.

Загалом, кооперація з РФ була у напрямках, де продовжували виробляти пострадянські зразки озброєння. Або Росія була стратегічно залежна від України. Так, «Мотор Січ» виробляв двигуни для російських вертольотів. Виготовляла Україна й газові турбіни для російських кораблів. Зараз, коли припинили їх постачати, Росія не може виготовляти бойові кораблі, наприклад, для Чорноморського флоту. Тобто розрив кооперації з РФ – це удар по агресору. А для українських підприємств, це шанс розпочати новий етап розвитку з орієнтацією на нових партнерів.

Ольга Головка