Кремлівська “сурковоманія”
Російський журналіст Ігор Яковенко розповів, хто такий Владислав Сурков і чому саме він займається питанням дестабілізацій і встановлення протекторату над Україною.
– Після виборів в Держдуму вплив Владислава Суркова дещо збільшився, оскільки до цього Володін (В’ячеслав Володін, нинішній спікер Держдуми, – ред.) завдяки своїй енергетиці і більшої близькості до Путіна, очевидно тиснув на периферію. Зараз, коли Володін пішов до Держдуми і перестав активно працювати в Адміністрації Президента, роль Суркова збільшилася. Тим більше, що нинішній глава Адміністрації – фігура досить дивна, не може займатися ні внутрішньою, ні зовнішньою політикою.
Що стосується України, то, безумовно, головний провокатор тут – Владислав Сурков. Його роль завжди була досить значною, незважаючи на те, що він тривалий час перебував в тіні. Думаю, що за провокаціями, які здійснюються зараз, а можливо, і за останніми змінами в “ЛДНР”, стоїть саме Сурков.
Залізна завіса-2: Росія на межі чергової війни– Маєте на увазі вбивство бойовика Мотороли?
– Коли за останній рік вбивають практично всіх відомих ватажків терористів, всіх медійних польових командирів, то це свідчить про серйозний системний захід. Оскільки цей напрямок курує Сурков, то цілком розумно припустити, що в тій чи іншій мірі він до цього причетний.
– Минулого тижня Сурков засвітився в компанії Путіна на переговорах Нормандської групи в Берліні. Це при тому, що він знаходиться під західними санкціями.
– Більш офіційної присутності, ніж опинитись між Путіним і Меркель, годі уявити. Це була абсолютно нахабна і навіть провокаційна демонстрація з боку Кремля. Мовляв, “фіг вам всім, Сурков під санкціями, але отримаєте його за одним столом поруч з Меркель, Олландом і Порошенко”.
Ця демонстрація була спрямована і на зовні, і на внутрішнього глядача. Наприклад, в програмі Соловйова цей факт був радісно описаний, зафіксований і продемонстрований, що ось “нам плювати на ваші санкції”.
– Ви особисто знаєте Суркова?
– Кілька разів ми зустрічалися. Це було в 90-их роках і нульових. Тоді Сурков був більш менше пристойною людиною і не так забруднився, аби з ним неможливо було спілкуватися. Він намагався згребти всі громадські організації в одну – таке собі єдине громадянське суспільство. Цю ідею ми кілька разів з ним обговорювали. Але оскільки він досить швидко зрозумів, що я категоричний противник цієї ідеї, то втратив до мене інтерес.
– Як Суркову взагалі вдалося потрапити в близьке коло спілкування Путіна?
– Його траєкторія добре відома. Колись був співробітником Ходорковського (Михайло Ходорковський, російський бізнесмен, – ред.). Але як тільки зрозумів, що це неперспективно, – пішов. Потім в значній мірі допоміг Березовський (Борис Березовський – російський бізнесмен. Сурков працював одним з керівників телеканалу ОРТ, який в свою чергу, контролював олігарх Березовський, – ред.).
Якщо ж говорити про події останніх трьох років (анексія Криму та війна на Донбасі), то безумовно, людина, яка володіє абсолютною безпринципністю і одночасно досить високим адміністративним потенціалом, на таку роль годиться. Для реалізації функцій типу провокацій, спецоперацій і так далі Владислав Сурков – дуже вдала кандидатура.
– Сурков хороший менеджер чи перемовник?
– Мені не здалося, що Сурков сильний перемовник. Перш за все – це безпринципність, і якщо говорити про менеджерський потенціал, то звичайно, він на кілька порядків поступається такому менеджеру як Володін.
Сурков – людина, яка взагалі позбавлений будь-яких обмежень. Власне, як і Володін. Останній більш прямолінійний, а Сурков – майстер провокацій багатоходової гри, коли створюються якісь фейкові організації. Володін навпаки – жорсткий адміністратор. Але його зараз немає, він – в Думі, тому Сурков і затребуваний.
Це неприємна історія, що Сурков знову користується впливом. Ми ж бачимо все нові і нові провокації щодо України на Донбасі і думаю – вони будуть продовжуватися. Але головним автором всього цього залишається Путін. Лише він особисто приймає всі рішення. Особливо по Україні та Сирії. Ніяких посередників і самостійно автономних людей немає.
Факт або фейк?
Після оприлюднення документів з пошти Владислава Суркова українські політики почали писати, що вся викладена інформація – не більше, ніж фейк партії “Народний фронт”. Про те, що ці листи – підступи української влади, погодився і український політолог Тарас Загородній.
– Багато різних ознак нібито зламаної пошти Владислава Суркова говорить про те, що це – фейк. По-перше, незрозуміло, якщо вже пошту зламали, то чому перед нами, фактично, відсканований документ, перекладений в формат PDF. Якщо потрібно перевести документ в PDF, то зазвичай це роблять за допомогою функції в самому «ворді».
Порошенко і Путін придумали нову “гру” для ДонбасуПо-друге, в тексті є багато українізмів. Це говорить про те, що писала людина, що живе в Україні і яка звикла вживати українізми. Точно – не росіянин. Показовий українізм – відмінки. Українські прізвища в російській мові не відмінюються. Тобто, буде Бойко, а не Бойка, як написано в тих листах.
І якщо вже зламана пошта саме Суркова, то де ж інші листи? Та ще й дата створення файлу – 23 жовтня 2016- го року, а події, які в ньому описані, повинні бути якраз зараз. Тоді чому файл створений 23.10?
Коли ж усі почали говорити про фейковий злом, то провладні тролі зробили таке вкидання, що ось ми, мовляв, знайшли інші листи. Але там же вказана інша поштова скринька, та й самі листи – за 2014-ий рік. Це маніпуляції влади загалом. Звичайно, я не виключаю, що злом пошти громадської приймальні Суркова дійсно був, але там документи – за 2014 ий рік. Таке враження, що вони просто чекали свого часу.
Ця зламана пошта Суркова – навіть не фейк, а спроба замінити меми «Путін нападе післязавтра» на «російську агентуру». Влада просто боїться протестів, які можуть бути до 8 листопада. Це дата виборів в США.
Американські товариші дуже попросили не влаштовувати традиційні українські батли до виборів, щоб не дати можливості своїм опонентам говорити, що Обама провалив ще й Україну.
Галина Остаповець
