Народний депутат фракції «Народний фронт», командир полку спеціального призначення «Дніпро-1» Юрій Береза в інтерв’ю Politeka розповів про якісні зміни в українському війську, воєнний стан та чому казиться російський президент Володимир Путін.
– Чи можна пов’язувати загострення на лінії фронту з частковою блокадою залізничного сполучення з окупованими територіями?
По суті, сусідня держава використовує територію України, як полігон по знищенню таких боєприпасів. Це страшна російська фашистська прагматика. Також загострення на лінії фронту відбуваються, коли треба натиснути на український уряд, парламент, президента, або коли потрібно показати картинку кураторам, представникам Росії, які приїжджають на окуповані території.
Що стосується так званої блокади – це страшний піар на крові.
– Україна правильно реагує на загострення?
– Україна 2014 року і 2017 року – це дві різні держави і дві різні армії. Нині українська армія досить влучно і гарно дає агресору по зубах. Вони казяться ще і через це. Для них такий сильний опір виявився проблемою.
Від «Роттердам плюс» до віялових відключень – як блокада перетворюється на кризуУсі аналітичні служби, які доповідали російському президенту Володимиру Путіну, що його зустрічатимуть на лінії розмежування по річці Дніпро, що він без проблем туди пройде і отримає Україну, як отримав Крим, помилилися. Це б’є по його самовпевненості.
– Чи варто вводити воєнний стан?
– Воєнний стан потрібно було оголосити ще в серпні 2014 року. Якби в мене просили пораду, радив би це зробити. Однак у нас є верховний головнокомандувач. Це його прерогатива, рішення і відповідальність.
– Як загалом оцінюєте роль президента у врегулюванні ситуації на Донбасі?
– Усе пізнається у порівнянні. Давайте зараз поставимо на посаду президента будь-якого політика з першої десятки. Відразу все стане зрозуміло. Щоб хто не говорив, на сьогоднішній день президент відповідає тим викликам, які існують в країні. Може не надто великі успіхи маємо всередині держави, але на міжнародній арені вони колосальні. Україну підтримують.
– Наскільки результативними є Мінські угоди?
– У серпні-вересні 2014 року альтернативи не було. Тоді Україна була без армії. Лише назва. Мали до п’яти тисяч озброєних людей. З них три з половиною тисячі – добровольці. Решта – Збройні сили, Служба безпеки. Наприклад, у березні-травні 2014 року, був на кількох бунтах у Збройних силах України. Зараз ці бригади героїчні, але у той момент окремі батальйони складали зброю. Вони відмовлялися воювати. Говорили, що це не їхня війна.
«Мінськ», як певна віха в історії, зіграв свою роль. Він був потрібен, щоб ми зробили перерву, набралися досвіду і, все ж таки, створили Збройні сили. Мінські угоди дали можливість перезапустити військово-промисловий комплекс та багато інших речей, які були знищені.
Маю багато питань до «Мінську»-2. Усе ж таки маємо Будапештський меморандум, який позбавив нас ядерного потенціалу. Тому в формат переговорів варто було б залучити Велику Британію та Сполучені Штати. Вони були гарантами територіальної цілісності України.
– Чи вдасться нам відстояти своє бачення Мінських угод: спочатку безпека – потім політичні рішення?
Військовий стан в Україні – необхідність, погроза чи піар?– Насправді, вже так і є. У Брюсселі, Вашингтоні та Москві чітко зрозуміли, що їм не вдасться нав’язати Україні проведення виборів під дулами автоматів. На Заході абсолютно відсутня підтримка такої позиції.
– Чи буде президент наполягати на прийнятті закону про вибори на Донбасі?
– Для цього у Верховній Раді немає і не буде голосів.
– Багато хто говорить, що Крим і Донбас зможемо повернути лише після розпаду Росії.
– Процес розпаду Російської імперії вже почався. Росія – це Колос на глиняних ногах. Успішність України, у першу чергу, економічна – цвяхи в її домовину.
У тих межах в яких РФ зараз знаходиться, їй лишилося 3-5 років. Процес може навіть прискоритися у зв’язку з економічними моментами. Зокрема, якщо припиниться сировинне збагачення Росії. Ціна на нафту й газ – це основний компонент наповнення російської економіки. Її кров. Щойно це станеться, долі Путіна не заздрю. Бунт в РФ завжди був жорсткий. Голодні бунти згублять Росію.
– Чи побачимо Путіна на лаві підсудних в Гаазі?
– Слободан Милошевич та воєнні злочинці, які вбивали сербів чи хорватів, теж ніколи не думали, що там сидітимуть. Але їх судив міжнародний суд. Тому це очікує і Путіна, і його оточення.
– Якщо не чекати на розпад Росії, як повернути окуповані райони Донецької та Луганської областей?
Паспорт “Л/ДНР” – хрест на Мінських угодах та дружбі із Трампом?– Повернути Донбас можна тільки військовим шляхом. Це вихід наших бойових підрозділів на адміністративний кордон з Росією, повернення цих територій під контроль України, зачистка і все інше. Ще доведеться пройти питання інфільтрації населення, яке не сприймає Україну, як державу. Верховна Рада має прийняти закон про позбавлення таких осіб українського громадянства. Приклад можемо взяти в успішних країн Прибалтики. Там «п’ятій колоні» право на громадянство не надають.
Іншого варіанту, як «хорватський сценарій» у нас немає. Рано чи пізно все ж до нього прийдемо. Зараз накопичуємо сили, ресурси. Особливо армійські.
Хочемо чи ні, але маємо провести повну мілітаризацію країни, як в Ізраїлі. Це одна із вимог та викликів сучасного світу. Інших варіантів немає. По-іншому не врятуємо ні державу, ні себе.
– Який шлях повернення Криму?
– Також військовий. Хотів би, щоб все повернули дипломатично, але з росіянами це неможливо. Ще в 1993 році говорив, що нас очікує війна з РФ. Ніхто мені не вірив. Минуло 20 років і от маємо.
– Вступ України в НАТО реальний?
– Українські військові та всі, хто пройшли війну з Росією, як експерти дуже потрібні в НАТО. Насправді, не так Альянс потрібен нам, як ми їм. Один із найважливіших елементів – це досвід України в гібридній війні.
Росія, напавши на Україну, зробила все, щоб Північноатлантичний альянс отримав нове життя. Усі країни-члени чітко усвідомили – без НАТО порятунку не буде. На жаль, українські політичні еліти зробили все, щоб Україна не стала членом Альянсу. Якби Леонід Кучма зробив все можливе, щоб ми ще тоді стали членом НАТО – не було б ні війни на Сході, ні анексії Криму.
Ольга Головка
