Олег Жданов: Путін проштовхує поганий мир замість хорошої війни

Про спецоперації ФСБ в Україні, відсутність державної стратегії щодо Донбасу та те, чому війна не закінчиться швидко, в інтерв’ю Politeka розповів військовий експерт Олег Жданов

– Убивство екс-депутата Думи РФ Вороненкова – це все ж таки кримінальні розбірки чи спецоперація Кремля?

Вороненков – людина, яка все своє життя  вибудовувала кар’єру десь неподалік від Путіна. Був членом комітету силових структур. Відповідно – мав допуск до державної таємниці. Найімовірніше, брав участь у якихось схемах із відмивання грошей. Узагалі дивно, як його випустили з РФ. Може, він і справді втік. Але недалеко. Це вбивство, яке більшою мірою спрямоване  на російського споживача. Показали, що дістануть будь-кого, хто спробує виступити проти Путіна.

У всій цій справі залишається багато питань. Українським спецслужбам треба дуже ретельно попрацювати, аби з’ясувати істину.

– А як щодо підпалу складів зі зброєю на Харківщині? Тут теж не все зрозуміло.

– Стан складів напередодні вибуху і після перевірки 2013 року взагалі не змінився. Керівник Генштабу (після того, як горіли склади у Сватовому) не зробив жодних висновків. Єдине, на що спромігся – написав чергове розпорядження про посилення заходів. Може, збільшили караул удвічі.

Але країна воює. Всі знають, що таке безпілотники, квадрокоптери (в плані розвідки і коректування вогню).

Чому при бюджеті 55 млрд за минулий рік ми не застосували технічні засоби сигналізації, не встановили відеокамери з автоматичним фокусуванням – такі, які діють на об’єктах атомних електростанцій?

Де автоматичні кулеметні гнізда з обстрілом по мішені в автоматичному режимі? Чому не розмістили позиції систем ПВО близького радіусу дії? Нічого з цього не зробили. Чому? Безкарність породжує беззаконня. Ніхто ще за Сватове не відповів. Та й нині керівника Генштабу не відсторонили з посади.

– Чому? Недостатньо підстав?

– Президент не може відправити нікого у відставку. Інакше в один момент той самий керівник Генштабу може розповісти, як утворився Іловайський котел, як війська кинули на поталу в Дебальцевому, що насправді відбулось у Волновасі.

Влада уже не контролює ситуацію. В нинішній системі управління збройними силами міністр оборони має опосередкований стосунок до збройних сил. Обіймає цивільну посаду. Тобто до управління військами не має жодного стосунку. Керівник Генштабу йому не підпорядковується. Відповідно до Конституції України, керівник Генштабу – головнокомандувач, а президент – верховний головнокомандувач. Тож перший підпорядковується главі держави. От вам і відповідь на всі запитання.

– Чи реально змінити ситуацію?

– Тут є два виходи. Перший – треба йти на перевибори. Тобто – змінювати чинну владу. Нова ВР буде в будь-якому разі кращою за нинішню. Навколо президента уже визріває новий заколот олігархів. Вони поки що всі не об’єднались. Але на нього тиснуть одночасно три групи.

Перша група – Опоблок. Там нині є повна консолідація. Президент не захистив бізнес Ахметова з постачання вугілля. Не розігнав блокаду. Тож вони уже запустили роботу передвиборчого штабу, повним ходом готуються йти на вибори. Можлива навіть зміна бренду.

Друга група – опозиційна. Це блокадники – Садовий і Коломойський. До них, можливо, пристане Тимошенко. Оскільки вона підтримала блокаду, їй потрібно на когось опертись.

Є ще третя група. Йдеться про радикалів, які об’єднались – Ярош, Тягнибок.

Нині всім вигідні вибори, окрім Порошенка. Адже кожен відкусить шматок електорату від рейтингу президентської партії.

– Невже без виборів не можна обійтися?

– Можна, але це найгірший варіант. Є ризик дотиснути ситуацію до того, що почнуть стріляти з кущів. У людей зараз багато зброї на руках. Здатні влаштовувати суд Лінча над суддями, прокурорами, тими ж чиновниками. Це найгірший варіант Майдану. Він буде швидким, але кривавим.

– Убивство росіянина Вороненкова, підпал боєприпасів на Харківщині, загострення ситуації на Донбасі – події одного ланцюга?

– Вони жодним чином не пов’язані між собою. Ескалація конфлікту на Донбасі відбувається у зв’язку з тим, що розпочався третій варіант реінтеграції цих територій до складу України.

Путін вирішив оформити їхню державність та проштовхнути Києву як самостійні квазідержави. Зрозуміло, що йдеться про утворення з широкими повноваженнями на правах автономії, зі своєю промисловістю, документообігом тощо.

Нині Росія активізувалась у Мінську. Вимагають проведення виборів на Донбасі. Якщо ми все це спустимо на гальма, то зможуть спробувати провести вибори самостійно. Як саме – не важливо. Основне – легалізувати місцеві ради. Звідси і загострення на фронті. Україну примушують думати, що краще поганий мир, ніж хороша війна. Звідси і кількість обстрілів, і всі втрати.

– Як швидко Путін може реалізувати свій задум?

– Тривалість цього процесу залежатиме від його волі. В Росії вся економіка чітко керована з центру. Якщо дадуть команду, то відповідні підприємства, які, наприклад, належать олігархам із кооперативу “Озеро”, куплять товари з окупованих територій Донбасу. І жодної особливої переорієнтації економіки не буде. Це політичне, а не економічне питання. Фінансова підтримка з боку РФ на Донбасі і так триває. В Донецьку на прилавках кількість російських товарів та українських 50 на 50.

“Паспорти ДНР і ЛНР” видають упродовж останніх трьох років. Сьогодні ці процеси можуть активізуватись. Наприклад, за два-три місяці примусово паспортизують усе населення Донбасу. Скажуть, що паспорт України недійсний, йдіть отримуйте російський. Як у Криму було. В тоталітарній країні, де всім керують у ручному режимі, подібний процес може відбутись за кілька місяців.

– Чи достатньо у РФ фінансових ресурсів для реалізації своїх задумів?

– У Росії достатньо ресурсів, аби побудувати бетонну стіну по всьому периметру і жити як в анклаві. Так існував СРСР. Можуть вистояти, навіть якщо доведеться впроваджувати продуктові картки. Тож не варто роздумувати над тим, коли Росія досягне свого економічного дна. Це утопія.

– Ватажки окупованих територій періодично озвучують інформацію, що Київ наступає, треба готуватись до оборони тощо. Як це розуміти?

– Вони справді дуже добре налагодили логістику (постачання боєприпасів, організацію нападів). Можуть тримати нас у постійному режимі перманентного конфлікту.

Вони посилюють свою оборону. На передовій розповідають, що навіть приїжджають бетоновозами і заливають окопи бетоном, кладуть плити. Тобто фактично окупанти будують  лінію оборони по всій лінії розмежування. Але ж для цього ще треба бути грізним і страшним, звідси і такі заяви, що за 60 днів України не буде, а до Львова на танках заїдуть.

– Чи працює ця риторика, досягає мети?

– На жаль, працює. З політикою «ні війни, ні миру» ми щодня зазнаємо втрат. Це деморалізує не лише армію, а й країну. Слухаємо заяви Захарченка, інформацію, що танки наближаються до наших кордонів – і все. Мимоволі виникає відчуття – а може, з ними домовитись? Вони до цього нас і підводять. А чим займаємося у відповідь? Яка роль Міністерства інформації? Де пропаганда наших героїв, де успіхи армії, де ріст оборони? Цього немає. Натомість – у нас горять склади.

– Якою окупанти бачать Україну?

– Вони дивляться очима Путіна. Це не самостійні політики. Вони всі – маріонетки. Путін усвідомлює, що без України не буде Росії. Адже у нас є вся необхідна промислова база, в Росії – сировинна. Так будували СРСР. Бачать Україну сателітом. Робитимуть усе можливе, аби не випустити нас зі своєї політичної орбіти.

Путін не хоче, аби Україна рухалась за європейським вектором, зокрема входила до НАТО.  Та й ніхто нас туди не візьме. І захід, і схід сприймає Україну як буферну зону. Ніколи натівські танки не зійдуться на кордоні з російськими. Ми – країна, яку просто намагатимуться перетягнути на свій бік. У такому разі станемо театром бойових дій.

– З огляду на всі ризики, яку політику нині маємо вибудовувати?

– Мусимо стати суб’єктом політики. Потрібно озвучувати власні вимоги. Гляньмо на того ж Путіна. У нього варіант «Новоросії» провалився, як і широкої автономії. Проте нині він реалізує інший варіант – створення державності на окупованих територіях. Постійно щось продукує.

А у нас Україна? Три роки у нас «немає альтернативи». За цей час не відповіли ні собі, ні світу, а що ж відбувається на Сході. Немає чіткого юридичного оформлення. Весь світ не знає, що з цим робити. Ми кажемо, що це АТО. Отже, треба змінювати конституцію і лікувати сепаратизм. Якщо ж це війна, то оголошуйте агресора, будемо вмикати відповідні інструменти.

Досі не зуміли переорієнтувати свою економіку на європейський ринок. Весь Схід як працював на Росію, так і продовжує на неї працювати. Також не організували телерадіотрансляцію на окуповані території.

І це у 21 столітті, коли технічні можливості дозволяють це зробити миттєво. Висновок – немає нормальної державної політики.

– У Кремлі неодноразово наголошували, що варто дотримуватись Мінських угод. Яка ймовірність того, що Київ погодиться на таку пропозицію?

– «Мінськ» не працюватиме. Міжнародні зустрічі у Мінську більше не відбуваються. Є лише наша внутрішня перемовна група.

Ангела Меркель після «Мінська-2» прекрасно зрозуміла формат зсередини. «Мінськ» створений лише для того, аби виключити із перемовного процесу міжнародних гравців, аби вийти на прямі переговори Москви та Києва. Меркель влаштовує хіба що меморандум, який підписали у Мінську – як дорожня карта подолання кризи. Написано там загалом усе правильно. Питання – порядок виконання пунктів.

– Але є ще ж Нормандський формат.

– Так, але цей формат перетворюється на бесіду із жертвою. Три миротворця (Париж, Берлін, Москва) і одна сторона, яка постраждала, – Київ. А хто ж відповідач у цій ситуації? Пора уже визначитись. Наприклад, офіційно визнати, що у нас війна, зробити Росію відповідачем. І тоді той самий Нормандський формат змінюється повністю.

Є ще один варіант – ініціювати переговори щодо утворення Балтійсько-Чорноморського союзу. Розпочати варто з військової основи. У нас же є польсько-україно-литовська бригада. Давайте її закладемо в основу нового військового союзу в системі безпеки країн регіону.

Для Росії це ж смерті подібне. Одразу ж піде на поступки. Ще один військовий блок не потягне.

Виходів насправді – мільйон. Треба їх просто шукати. Безальтернативність – це глухий кут у політиці.

– Коли можна очікувати завершення війни на Донбасі?

– Тут арифметика не працює. На війні заробляють. Із нинішньою владою миру не досягнемо. Потрібна зміна політикуму. Лише це дасть результати. Дасть поштовх до руху вперед. Поки що ми кинули якір і стоїмо на місці.

– Чи можливе примирення з Росією?

– Розділились на «ми» і «вони». Це незворотній процес. Але залізну завісу вже не вдасться повісити. Рано чи пізно вернемось до торгово-економічних відносин із РФ, як дві незалежні країни. Звісно, попередньо змусивши Москву повернути нам території, визнати помилки та виплати контрибуції за усі збитки.

Важливо розуміти, що без України Росія просто не довезе свої товари до Європи, особливо якщо ми домовимось із Польщею. Крім того, на одному транзиті газу можемо заробляти мільярди доларів.

Романія Горбач