Північна Корея: товариш Кім вірить, що переможе

Зовнішні ознаки очевидні. У Північній Кореї вирішили відкласти чергові ракетні випробування з метою простежити за «поведінкою янкі», військові кораблі США відійшли від північнокорейських берегів.

Дуже занепокоїлися в Південній Кореї. У разі конфлікту її столиці Сеулу дістанеться найбільше. Місто лежить менш ніж за 100 км від лінії розмежування по 38 паралелі та в зоні досяжності для північнокорейської артилерії. Навіть якщо у відповідь серйозно постраждає Пхеньян, це слабка втіха. До того ж Корея Південна — це демократія, а її лідери серйозно ставляться до підтримки народу. Північна Корея — це диктатура, а на громадян її вождю глибоко плювати. Скільки їх загине або постраждає, для товариша Кіма значення не має. Ця принципова відмінність двох корейських держав і визначає напрям їхньої політики.

Китай долучився до санкцій

Пізно ввечері 15 серпня вантажівка з мороженою рибою пройшла через прикордонний перехід Чуанхе між Китаєм і Північною Кореєю. Після цього його закрили на китайському боці. Особливість цього переходу в тому, що його називають головними воротами для свіжої та замороженої рибної продукції, яку постачають у Китай. Звідси фури прямували в Хуньчунь, на найбільший на північному сході Китаю ринок морепродуктів. Після переробки вони в ізотермічних контейнерах відправлялися до провінцій Цзілінь, Хейлунцзян та Внутрішньої Монголії.

Увесь цей бізнес фактично зупинився. Міністерство комерції Китаю видало меморандум про заборону імпорту з КНДР кам’яного вугілля, залізної руди, свинцевих концентратів, свинцевої руди і морепродуктів.

Слід зазначити, що меморандум Пекіна виявився повною несподіванкою не лише для бізнесу північно-східної частини країни, а це стосується близько сотні тисяч осіб, а й для Північної Кореї. На корейському боці також спостерігалося скупчення фур та вантажівок із товарами.

Якщо китайська заборона на імпорт виявиться спражньою, поки є всі ознаки кардинальної зміни позиції Пекіна, то через відносно короткий час це буде досить відчутно для Північної Кореї. Зрештою, до того і йшлося.

По-перше, Китай відчував сильний тиск із боку США. Президент Трамп неодноразово висловлювався про те, що в руках китайських керівників ключі від вирішення північнокорейської кризи. Донедавна Китай усіляко ухилявся від запровадження ембарго на торгівлю з КНДР під приводом того, що санкції контрпродуктивні. Однак думка китайського керівництва з якогось моменту істотно змінилася. Сигналом цього стало голосування в Раді Безпеки ООН щодо запровадження санкцій проти КНДР. За них проголосували начебто союзники Пхеньяна Китай і Росія.

По-друге. Очевидно, що сигнал проігнорував Кім і його оточення. Підготовка і проведення випробувань тривали, що вже змусило сумніватися у рівні впливу Китаю в світі. Виходило, що якийсь Кім дозволяє собі ігнорувати недвозначні сигнали з Пекіна. До певного часу побоювання через можливий колапс режиму в КНДР превалювали у китайській політиці, але гору взяли вагоміші підстави.

По-третє. Особливе роздратування китайських лідерів викликала непередбачуваність Кіма і його політики. Додамо до цього й відому непередбачуваність Трампа. Ситуація стала настільки ж невизначеною, як і дуже небезпечною. Найменший незручний політичний або військовий рух міг викликати обвальне сповзання до війни. Цього категорично не хотіли в Пекіні з багатьох причин.

Перша причина: бойові дії дуже легко і швидко можуть перерости в ядерну війну. Від прикордонного переходу Чуанхе до північнокорейського ядерного полігону Пунгері близько 150 км по прямій. Приблизно стільки само до ракетних полігонів КНДР. У разі ракетного удару по цих об’єктах радіаційне зараження місцевості тут неминуче. До речі, в Москві це теж прекрасно розуміють. Хоча російсько-північнокорейський кордон формально лише 65 км, але для радіоактивної хмари умовні лінії на картах і місцевості не перешкода. Зараження найважливіших міст російського Далекого Сходу цілком можливе. Не в останню чергу цим фактором зумовлена підтримка Москвою запровадження санкцій у Раді Безпеки ООН.

Друга причина: невідомо, чи полетять північнокорейські ракети в напрямку острова Гуам, чи зіб’ються з курсу і вдарять невідомо куди. Зокрема, по китайській, російській або японській території. І що після цього з цим робити найближчим союзникам. Відповідно, американські удари у відповідь теж не зроблять північний схід Китаю і російський Далекий Схід безпечнішими.

Третя причина: війна — це завжди біженці та все, що з ними пов’язано. Так було під час Корейської війни 1950-1953 років, багато їх тоді бігло саме до Китаю. Повторення пройденого в Пекіні точно не хочуть. Своїх проблем вистачає. Проте щось треба робити.

Поки для посилення безпеки на північно-сході в околицях Чанчуня сформовано нову спеціальну парашутно-десантну бригаду Північного командування Народно-визвольної армії Китаю (НВАК). Окрім того, поблизу прикордонної гори Чанбайшань розгорнуто нову бригаду прикордонної охорони. Межу щільніше контролюють системами відеоспостереження та безпілотниками.

Іще один трохи незвичайний факт. Зазвичай військові навчання китайська преса або не висвітлює взагалі, або пише про це дуже коротко. На відміну від цього, навчання підрозділів Північного і Центрального командування НВАК, що пройшли влітку, дуже широко висвітлювали в китайських засобах масової інформації. Не в останню чергу для заспокоєння прикордонних районів. У період весняного загострення у прикордонних містечках і селищах із полиць магазинів буквально змітали запаси їжі та води, а також сірники, сіль та інші найважливіші для життя товари. Цього разу все відбувається значно спокійніше, демонстративні дії влади були розраховані на це – і дали певні результати.

Проте у прикордонних районах північного сходу Китаю населення впевнене, що війна обов’язково скоро почнеться. Зусилля влади схвалюють, але в здоровий глузд товариша Кіма не вірять.

Четверта причина: всі прекрасно розуміють, що військові можливості США і КНДР непорівнянні. Військова поразка Пхеньяна могла викликати конфронтацію Китаю з США, а цього ніхто не хотів. Тим паче через упертість північнокорейського диктатора.

Після досить тривалих сумнів у Пекіні вирішили долучитися до санкцій у надії, що такий крок напоумить товариша Кіма. Схоже, що, принаймні в короткостроковій перспективі, розрахунок справждується.

Валютні проблеми КНДР

Від зовнішньої торгівлі, переважно з Китаєм, КНДР отримує близько $2 млрд. За попередніми підрахунками, долучення Пекіна до санкцій означає зменшення цієї цифри приблизно на 20-30%. Це відчутно, проте є й інші припущення.

Якийсь пан Лі Чжон Хо втік із Північної Кореї до Південної в жовтні 2014 року. У Пхеньяні він обіймав посаду заступника начальника секретного «Відділу 39» ЦК Трудової партії Кореї, який курирував як легальні, так і нелегальні операції із забезпечення КНДР іноземною валютою. Лі Чжон Хо займався, зокрема, постачанням за кордон вугілля і морепродуктів — найважливіших експортних товарів Пхеньяна. Зараз утікач живе в США.

Виникла дещо незвичайна ситуація. Хоча північнокорейська пропаганда завжди розповідала про економічну блокаду, в якій перебуває КНДР, але насправді перші міжнародні санкції запровадили лише в 2006 році. До цього обмежували тільки торгівлю з США, якою Північна Корея і без того не займалася зі зрозумілих причин.

Приблизно в 2002-2003 роках північнокорейська економіка почала виходити з тривалої кризи. Подолали найжорстокіший голод 90-х, почалося економічне зростання. Запроваджені тоді санкції не справили на нього жодного впливу.

Прискорилося економічне зростання в 2012-2013 роках, коли молодий керівник країни Кім Чен Ин почав обережні реформи за китайським зразком. Радянську економічну модель здебільшого було демонтовано, дозволили в чомусь приватну ініціативу. Так вийшло, що це, нехай і невелике, економічне зростання збіглося із запровадженням жорсткіших санкцій.

І ось тепер, на думку пана Лі, серйозна заборона на основні експортні продукти КНДР: залізну руду, свинець, кам’яне вугілля, морепродукти і, можливо, текстиль — обернуться втратою не $1 млрд, а $1,7 млрд. І це як мінімум. Дещо можна відбити коштом контрабанди та якогось обходу санкцій, але це, як то кажуть, сльози.

Неважко припустити, якщо дані відповідають дійсності, поки на це схоже. Через кілька місяців у Пхеньяна виникнуть проблеми з іноземною валютою, оскільки втрати сягнуть не 30%, а 80%. Припинення експортних постачань призведе до закриття шахт і підприємств, що залишилися без украй необхідних запасних частин і комплектувальних. Відповідно, до безробіття.

Сильний удар припаде на нещодавно легалізований приватний сектор, тобто на дрібні підприємства, ресторанчики та невеличкі магазинчики. Вони використовували або торгували товарами, придбаними за тверду валюту.

Довгострокові проблеми

У Сеулі, незважаючи на сусідство з войовничою КНДР, до своєї безпеки ставилися досить спокійно, з розрахунком на допомогу США. Зараз така впевненість дещо похитнулася. Дуже можливо, що через загрозу ядерної війни у Вашингтоні вирішать не втручатися, щоб не потрапити під загрозу ракетного обстрілу.

Імовірність такого повороту видається невеликою, проте у столиці Південної Кореї відчувається певна нервозність. Вона живить розмови про необхідність створення ядерної та ракетної зброї, щоб розмовляти з Кімом нарівні.

Сеул завжди намагався маневрувати між Вашингтоном і Пекіном. Новий президент Мун Чже Ін планував це не лише продовжити, а й навіть зробити більш гнучким та пристосованим до нових умов. Однак войовничість Кіма і його непередбачуваність змушують Південну Корею займатися зміцненням американсько-південнокорейського союзу. Це турбує Пекін, там вважають винуватцем цього того-таки  Кім Чен Ина.

Аналогічні міркування і в інших держав. Починаючи від Японії, Тайваню, а особливо у В’єтнамі. В останнього з Китаєм досить складні відносини, а процес переозброєння в’єтнамської армії і флоту триває дедалі більш прискореним темпом. У Ханої також вважають, що ядерна і ракетна зброя допоможе адекватно відповідати на китайські загрози і прикордонні конфлікти в Південно-Китайському морі за спірні острови.

Виходу із ситуації не видно.

Будь-які дії американської адміністрації з досягнення хоч якогось компромісу розцінюватимуть як слабкість президента Трампа, їх блокуватимуть конгресмени. Та й адміністрація в такій ситуації тричі подумає перед тим, як зважитися на подібні кроки.

У Пхеньяні теж не хочуть розрядки. Навіть якщо санкції й перекриють потік іноземної валюти та це вдарить по економіці й народу, ніхто в керівництві й оком не моргне. Був голод – вижили, хоч і не всі, то й тепер якось обійдеться. Важливо не показати слабкість і не дати зрозуміти, що санкції якось впливають на Пхеньян.

До того ж Кім Чен Ин і його оточення не схильні довіряти можливим обіцянкам не лише США, а також Китаю і Росії. Як приклад – ситуація в нашій країні та історія з Будапештським протоколом 1994 року, який гарантував недоторканість кордонів України в обмін на згоду здати ядерну зброю, що залишилася від Радянського Союзу. І його порушення однією з держав-гарантів.

Так США отримали відповідь на свою безпринципність щодо анексії Криму та агресії на Донбасі, а Китай – за свою надмірно гнучку політику щодо Росії.

Усе це свідчить про те, що в довгостроковій перспективі північнокорейська проблема залишиться складною і потенційно вибухонебезпечною.

Юрій Райхель