В той же час Володимир Путін наполягає, що розміщення миротворців ООН може бути лише на лінії розмежування – для забезпечення безпеки співробітників ОБСЄ.
Окрім того, він додав, що це можливо зробити лише після відведення озброєнь і при узгодженні цього питання з представниками так званих самопроголошених республік на Донбасі.
Яка ймовірність того, що «блакитні каски» з’являться в Україні, чи принесуть вони мир на нашу землю та яку роль у цьому процесі відведено Росії, Politeka запитала в політолога Георгія Чижова.
– І Порошенко, і Путін озвучили одинакові за змістом, але різні за формою заяви – про введення миротворчих сил ООН на Донбас. Яка тут ціна питання?
Поки що пропозиція про введення миротворців у тому форматі, який запропонував Путін, не вирішує жодних проблем. Він наполягає, аби миротворці розміщувались лише вздовж лінії розмежування. Крім того, за кадром залишається не менш важливе питання – ким будуть представлені ці миротворці? Очевидно, що для України неприпустимо, аби російський воєнний контингент брав участь у місії.
– Чи можливий тут компроміс?
– У принципі, розміщення миротворців по лінії розмежування можливе. Під тиском західних партнерів Україна також може на це погодитись. Оскільки таке рішення сприятиме зупиненню вогню, якщо і не повністю, то хоча б знизить напругу, кількість жертв.
Проте Київ дасть добро лише у тому разі, якщо цей крок визнають проміжним, а не вирішальним. Тобто таким, який не дасть права Росії претендувати на пом’якшення санкцій. І ще однією умовою України може бути відмова від прямих переговорів із лідерами сепаратистських республік.
– Але ж саме цього і хоче Москва.
Телетайп: «пікнік на узбіччі» напередодні цунамі– Так. Намагається у такий спосіб інституалізувати події на Сході. Показати події в Україні як громадянську війну. Це, власне, початкова мета. Найімовірніше, тут компромісів не буде.Усе відбуватиметься в якихось інших форматах.
– Про які формати йдеться?
– Україна за підтримки США наполягатиме на фактичному виведенні російських військ із так званих “ЛНР”, “ДНР”. За певних умов Росія може зробити кроки у цьому напрямку. Звісно, не втрачаючи контролю, лише продемонструвавши, що її присутність зменшується.
– А як же бути з контролем над російсько-українським кордоном? Адже всі перемовини так чи інакше впираються саме у це питання.
– Це найболючіший момент. Свою позицію Росія не хоче здавати до останнього. А для України це принципове питання. Доки не буде контролю над спільною ділянкою кордону, доти, відверто кажучи, ситуація не дуже зміниться. Тож саме у цьому напрямку триватиме тиск.
– Маємо консолідовану позицію Заходу: мандат ООН має поширюватись на всю територію Донбасу. Чи побачимо ми там «блакитні каски» і чи принесуть вони мир?
– Оцінюю появу миротворців на Донбасі менше ніж 50%. Якщо все ж таки заговорять про вироблення «дорожньої карти», то першочергово йтиметься про введення миротворчих сил саме на лінію розмежування. Захід зважиться на це лише тоді, якщо в «дорожній карті» буде прописано, коли миротворці ООН отримають доступ до всього Донбасу. В принципі, Росія може погодитись. Хоч ми і не знаємо, чи не підвищуватимуть іще ставки.
– Куди ще підвищувати?
– Є відчуття, що Росія трохи видихнулась, не може нічого нового запропонувати. Але давайте подивимось, як закінчаться західні військові навчання 2017. Поки що вся Східна Європа перебуває в напрузі. Раптом під час цих навчань росіяни щось придумають.
Не зовсім зрозуміла також ситуація із Північною Кореєю. Є підозри, що і там може бути російський слід. Звісно, це непідтверджена інформація, але деякі заяви Путіна змушують про це думати. Хоча підтримка режиму Кіма може бути звичайнісіньким блефом. Намагається використати ситуацію навколо Північної Кореї, аби показати, що в змозі грати на різноманітних фронтах – і в Україні, і в Сирії, і у водах Тихого океану.
Війна і «Мінськ»: три роки гібридного миру– Складається враження, що всі світові гравці спонукають Україну сісти за стіл переговорів із лідерами псевдореспублік. Яка ймовірність такого розвитку подій?
– Вище керівництво України ніколи не зважиться на перемовини такого роду. Інакше представники “ЛНР”, “ДНР” стануть повноцінними суб’єктами переговорного процесу, а в світі складеться враження, що війна на Сході України і справді громадянська. Контактна група, яка засідає в Мінську, є максимальним рівнем перемовників, який у цій ситуації можливий.
– Введення миротворців підриває Мінський формат?
– Не думаю. Мінський формат може видозмінюватись, доповнюватись завдяки ось таким ходам. Усі розуміють, що він застарів. Не вирішує тих завдань, які на нього покладали. Проте відмовитись від цього формату – теж ризик. Є ймовірність відновлення повномасштабних військових дій. Тому, найімовірніше, існуватиме у нинішньому вигляді: рамкові домовленості, які все одно не виконують, але всі сторони роблять вигляд, що їх дотримуються. Паралельно ж ухвалюють більш ефективні рішення, які можуть щось змінити, зокрема допомогти відійти від статусу-кво.
– Якщо миротворчі сили все ж таки опиняться на Донбасі, наскільки вони за своєю природою ефективні у конфліктних зонах?
– Беручи до уваги світову практику застосування миротворців, варто зауважити, що вона неоднозначна. Це озброєні сили. Тому за певних партизанських порушень режиму тиші жорстко все присікають. Грубо кажучи, відкривають вогонь проти тих, хто продовжує воювати. Але якщо бойові дії стають системними і під удар потрапляють самі миротворці, то швидко згортають свою місію і йдуть геть. Ми це спостерігали в Сомалі та низці інших країн. Ніхто не хоче гинути за чужу країну. Тому тут складно щось прогнозувати.
Безперечно, введення місії – крок уперед. Усе залежить від того, чи Росія висунула свою ініціативу лише формально, чи все ж таки готова її реалізувати. Тут гарантій немає. Якщо ж займе позицію, що жодних миротворців, окрім як на лінії розмежування, то “блакитних касок”, найімовірніше, ми взагалі на Донбасі не побачимо.
– Сьогодні спостерігаємо за черговим загостренням відносин між США та Росією. Україна здатна з цього скористатись?
– Наростання напруги між Росією та США на руку Україні. Принаймні зараз уже немає остраху, що Трамп укладе з Росією велику угоду за рахунок України. Хоч не зрозуміло, як довго триватиме погіршення відносин. Зазвичай після спаду настає покращення.
Віктор Шишкін про якість доказів, справи Євромайдану і трюк Путіна з миротворцями (відео)Нинішнє керівництво США позицію України готове відстоювати. Звісно, тут принципово важлива успішність українських реформ. Чим більше буде успішною у цьому аспекті – тим більше отримає підтримки. Хоч у протистоянні з Росію США нас не залишить. Навіть задаватимуть імпульс європейським партнерам, які традиційно тепліше ставляться до Росії, але не можуть ігнорувати позицію США.
– Чи може Україна розраховувати на отримання зброї?
– Якщо вона її отримує, то Росія сприйме це як доконаний факт і не боятиметься такої ймовірності. А поки що це її лякає. У Москві не хочуть, аби Україні надали зброю.
Київ може розраховувати на дипломатичну підтримку. Ми уже стикались з ситуацією, коли Україну змушували поступатись у виконанні Мінська. Нині ситуація змінилась, оскільки Захід на чолі з США критично глянув на дії російської сторони. І це дозволяє українцям видихнути на міжнародній арені, продовжувати наполягати на своїх умовах, зокрема на введенні тих же миротворців.
– Які можливі сценарії розвитку подій на Донбасі?
– Не думаю, що мир на Донбасі настане швидко. Тут є кілька сценаріїв. Негативний – придністровізація конфлікту. Коли є непідконтрольна територія й окремо Україна. У такому разі між ними ймовірна нормалізація товарообміну. Але це не хороша ситуація.
Інший сценарій – поступова інтеграція непідконтрольних територій. Тут ключове питання – на яких умовах? Росія, безумовно, наполягатиме на своїх. Це можна порівняти із досвідом Боснії та Герцоговини. Там 20 років тому утворили державу з частин, які ненавидять одна одну. Зараз є проблеми, які можуть викликати розпад країни.
Оптимістичний сценарій – відступ РФ, поступова реінтеграція територій на українських умовах. Зокрема, відновлення контролю над кордоном, роззброєння бандформувань. І уже потім, під спостереженням міжнародних спостерігачів – політична інтеграція.
Проте реалізація будь-якого з цих сценаріїв – це довгострокова перспектива. Багато чого залежатиме і від внутрішніх змін у самій Росії – погіршення її фінансового стану, зміни політичного керівництва.
Романія Горбач
