Кремлівські ігри: пробний шар Земана та угоди Додона

Хоча Земан жартома і назвав себе агентом Путіна, він досить досвідчений політик, щоб не розуміти, на яке мінне поле він ступив після подібної заяви. У відвертій проросійській позиції його точно звинуватять. Проте він зважився на це свідомо. За його уявленням, плюси такої заяви перевищували можливі витрати.

Здавалося б, немає прямого зв’язку між заявою чеського президента і зустріччю глави молдовської держави Ігоря Додона з російським президентом Путіним на полях саміту СНД у Сочі. Але двох президентів об’єднують два чинники: вони демонстративно проросійські та не мають практично жодних можливостей впливати, зокрема, на зовнішньополітичний курс своїх країн. Чехія та Молдова — парламентські республіки, і вся їхня політика здійснюється виконавчою владою в особі уряду. Додон до того ж перебуває в перманентному і гострому конфлікті з Кабінетом міністрів і парламентом. У Земана теж не все просто.

Обидва політики без достатніх повноважень відомі крайньою нестриманістю в промовах, а Додон до того ж – постійними поїздками в Росію для зустрічей із Путіним. Молдові це не дуже допомагає, проте пропагандистська завіса за допомогою російських федеральних каналів виставляється досить щільна. Якщо послухати Додона, в якийсь момент можна справді повірити, що він щось вирішує.

Причини Земана

Хоча пропозицію чеського президента зроблено в Страсбурзі, а формально вона не має стосунку до ситуації в Чехії, є всі підстави вважати, що вона спрямована саме на внутрішню аудиторію.

На початку 2018 року в країні пройдуть президентські вибори. Земан у них братиме участь, якщо дозволить здоров’я. Кампанія формально ще не почалася, але до неї активно готуються, і Земан одним із перших вийшов на виборчий ринг. Він змушений був це зробити з кількох причин.

По-перше. Дуже скоро в Чехії відбудуться парламентські вибори, і не для всіх партій їхні результати будуть сприятливими. У найбільш напружений момент президент нав’язав країні дискусію з теми, про яку в багатьох чехів вельми смутні уявлення.

Крим, Донбас і взагалі Україна, її суперечки з Росією більшість громадян не дуже хвилюють. А ось можливість європейської дестабілізації, виникнення точок гарячої напруги лякає. І тут президент пропонує досить простий рецепт загасити пожежу. Грошей у Кремля багато, це в Чехії всі знають, міг би щедро розрахуватися з Україною і тим самим закрити питання Криму, а з ним і Донбасу. Про останній Земан не говорив, але напрошується аналогія.

Для чехів, які не дуже розуміються в цій ситуації, подібна пропозиція видається сильним ходом їхнього президента. І це в майбутньому може Земану стати в нагоді.

По-друге. Гроші — нервова система виборів, і для чеського президента вони можуть бути проблемою. Рейтинги поки що високі, але якщо не вести активну кампанію, то для обрання цього недостатньо. Чому б у такий спосіб не звернутися до Кремля? Там люди все розуміють і, наслідуючи приклад Марін Ле Пен, могли б і допомогти своїй людині, яка публічно заявила про свої зв’язки з Москвою.

По-третє. Продовжуючи попереднє: в оточенні Земана багато людей ведуть бізнес із Росією. Санкції Євросоюзу зв’язують їм руки і викликають невдоволення. Чеський президент, як і його молдовський колега, формує навколо себе не лише проросійське лобі, а й притягує відверту російську агентуру. Москва за це якось повинна віддячити, бажано матеріально.

По-четверте. Офіційні особи в Білокам’яній на виступ Земана ніяк не відреагували. За виключенням кремлівського прес-секретаря Дмитра Пєскова, який наполягає, що оскільки Росія не визнала анексію, то не буде й компенсації. Проте не можна скидати з рахунків можливість дій чеського президента на пряме прохання Кремля.

Звичайно, збіг у часі виступу Земана і заяви турецького президента Ердогана в Києві про невизнання анексії Криму випадковий. Проте в Москві очевидно стурбовані тим, що кримська тема ніяк не сходить із порядку денного.

Пропозиція про компенсацію може бути тим пробним шаром, який запущено, щоб прозондувати громадську думку. Багато серйозних людей із кремлівського оточення воліли б якось компенсувати анексію Криму в обмін на припинення санкцій.

Фактор Додона

Проблема виборів постала і перед молдовським президентом Ігорем Додоном. Чим більше він демонструє свої особливі стосунки з російським президентом Путіним, тим сильніше його протистояння з парламентом і урядом.

Усе, що він підписує в Росії, негайно дезавуюється в Кишиневі. Ба більше – явочним порядком не виконуються приписи, дані навіть у межах його вельми обмежених повноважень.

Зовсім нещодавно Додон як головнокомандувач заборонив молдовським солдатам і офіцерам брати участь у маневрах за участі НАТО в Україні. Проте прем’єр-міністр Павло Філіп розпорядився, щоб 57 молдовських військових поїхали на навчання, що і було виконано. Ба більше – голова парламенту Андріан Канду пригрозив припинити повноваження Додона як головнокомандувача, якщо він і надалі заважатиме участі молдовських солдатів у натовських військових маневрах. Що ж у відповідь? Тиша. Молдовський президент змушений був відступити.

За даними опитувань, Партія соціалістів (ПСРМ), неформальним лідером якої є Додон, може розраховувати на 45-53% голосів. Проте постійна демонстрація обмеженості повноважень і неможливість здійснити свої обіцянки поступово розмиває його підтримку. Ба більше – з кожним конфліктом, який президент програє (а програє він постійно), його противники переконують виборців у тому, що він не може нічого зробити ні зараз, ні в майбутньому.

Противники молдовського президента дають зрозуміти, що просто так владу не віддадуть. Та найбільшого удару завдаватимуть по його спробах, радше демонстративних, налагодити відносини з Придністров’ям.

Тут Додон у своєму проросійському завзятті стикається не лише з молдовською владою, а і з українською. Через відсутність спільного кордону Росія не може надати військову допомогу Придністров’ю і змушена обмежуватися суто економічними та фінансовими заходами. Врегулювати конфлікт на російсько-придністровських умовах ні Кишинів, ні Київ не погодяться, тому в Додона шансів тут практично немає. І це ще одна причина майбутнього розчарування виборців.

Як показав саміт глав СНД у Сочі, організація, яка завжди була напівмертвою, дедалі більше деградує. Москва переносить центр ваги своїх відносин із сусідами у двосторонню площину. І тут м’яч винятково на полі уряду і парламенту Молдови. Тож президенту Додону залишається лише говорити й обіцяти.

Лобіювання посилюватиметься

Ми стаємо свідками різкої активізації проросійських лобістських груп в європейських країнах. Голосування в ПАРЄ щодо повноважень російської делегації, а також вакханалія навколо нашого закону про освіту показують, що настає останній і рішучий бій.

У Москві чудово розуміють, що час працює проти неї, і не пізніше ніж пізньої весни необхідно щось вирішувати про відхід із Донбасу. Як частину політики відступу та збереження обличчя, запускатимуть демарші, подібні до пропозиції Земана. Щось подібне, можливо, ми ще скоро почуємо.

Що ж до Молдови, то тут теж наближається червона лінія. Якщо проросійські партії не переможуть на майбутніх парламентських виборах, то Кишинів Москва втратить назавжди, як Київ. І тоді стратегічна ситуація на південно-заході зміниться кардинально. За це й точитиметься боротьба.

Юрій Райхель