Зворотний відлік для Росії: до чого призведуть переговори Волкера та Суркова

Після їхньої зустрічі-знайомства в серпні минуло, з одного боку, не так уже й багато часу, а з другого – ситуація в світі істотно змінилася. Москва сподівалася, що криза через північнокорейські ракетно-ядерні випробування відверне увагу Вашингтона від інших регіонів. Зокрема від України та Близького Сходу. Але тут на Кремль очікував украй неприємний сюрприз.

Пекін, замість наполегливості в захисті свого північнокорейського клієнта, зайняв щодо нього надзвичайно жорстку позицію. Настільки, що в Пхеньяні заправляють бензином лише автомобілі членів ЦК і вищих державних чиновників, а центральні газети закликають громадян до усвідомленості в період «важких часів». Хоча американський президент Дональд Трамп і виступає з жорсткими заявами, очевидно, що гострота кризи в Східній Азії значно зменшилася, і північнокорейський лідер Кім Чен Ин зрозумів, у який глухий кут він потрапив.

Другий важливий фактор, який слід врахувати при оцінюванні зустрічі Волкер-Сурков. Спроби Москви порушити торговельне ембарго та постачати в Північну Корею нафтопродукти, яких вона потребує, натрапили на протидію не лише Вашингтона, а й, що ще важливіше, Пекіна. У Піднебесній зовсім не збираються поступатися Росії своїм домінуванням над північною частиною Корейського півострова. Зрештою, із задуму вколоти Америку виделкою в бік нічого не вийшло.

Тут іще Туреччина почала вторгнення на північ Сирії, і це може поставити під питання всю конструкцію, яку Москва насилу намагається створити в цій країні.

Загалом, незважаючи на бадьорий тон московської пропаганди про постійні успіхи, до зустрічі щодо України російська дипломатія наблизилася не в найкращій формі. Це значною мірою визначило її результат.

Місце зустрічі

Незважаючи на те, що американські представники в своїх заявах постійно віддають перевагу «нормандскому формату», поступово, через об’єктивні обставини, лідерство у спробах врегулювання кризи на Донбасі переходить до переговорів Вашингтона та Москви. Це й зрозуміло, оскільки саме цього весь час прагнув Володимир Путін .Проте перебіг подій не має вселяти йому особливого оптимізму. Переговори ведуться очевидно не між рівними партнерами, оскільки російська позиція досить уразлива.

Почнімо з того, де вони проходили. Те, що для них було обрано столицю Сербії, пов’язано з цілою низкою чинників.

По-перше, місце зустрічі має важливе символічне значення в дипломатії. Зазвичай для таких переговорів обирають міста на кшталт Вени або Женеви. Це традиція, і її зазвичай намагаються дотримуватися. В цій ситуації від неї довелося відмовитися.

По-друге, Мінськ, як місце зустрічі для подібних переговорів, не підходить із двох причин. Розпочатий там процес врегулювання виявився мертвонародженим через підступи Росії. До того ж бацько Лукашенко поки не виправдав той кредит довіри, який йому видали після перших зустрічей.

По-третє, технічний і вельми показовий аспект: Владислав Сурков значиться у списку санкцій ЄС, і в жодну столицю або місто союзу він приїхати просто не може.

Сербія, як нещодавно Україна, а тепер і Молдова, розколота приблизно на два табори залежно від прозахідного чи проросійського курсу, була для Москви кращим варіантом.

Після провалу в Чорногорії, а потім і в Македонії Кремлю дуже важливо було продемонструвати свою неослабну увагу до останньої балканської країни, за яку хоч якось можна зачепитися. Для США не менш важливо було підтримати прозахідний уряд Сербії, який твердо тримає курс на вступ до Євросоюз.

Ось чому Белград влаштував обидві сторони. Зустріч у столиці Сербії — показник «зміни і збільшення зовнішньополітичної позиції» країни, як сказав міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич. Задоволення сербських господарів цілком зрозуміле. Але є сумніви, що зустріч була вдалою для Москви.

Звіряння годинників і позицій

Напередодні зустрічі в Белграді сторони обмінялися публічними заявами про свої позиції. Характерно, що з російської сторони це зробив не Сурков, а відомий прокремлівський політтехнолог, директор Центру політичної кон’юнктури Олексій Чеснаков. У Москві його вважають одним із розробників російської політики щодо конфлікту на Донбасі. Зазвичай він виступає з позицій яструбів. Так було і цього разу.

В інтерв’ю виданню «Газета.RU» Чеснаков постарався максимально згустити фарби, що видавалось навіть дещо штучним. Для початку він зробив догану Волкеру, який заявив, що «Росію можуть вигнати із системи дипломатичних і економічних відносин».

Мабуть, у Москві серйозно занепокоїлися і вирішили підняти ставки. Тон Чеснакова стає загрозливим: «Такі заяви підвищують ризик потрапляння переговорів у глухий кут… Який сенс тоді вести переговори? У такому разі Росія може взагалі перестати обговорювати з США тему України».

Тут Чеснаков бовкнув зайвого. Не в тому становищі Москва, щоб припиняти переговори. Тим паче «Путін здійснив великодушний крок, пішов назустріч українській стороні — запропонував розмістити підрозділ ООН для охорони місії ОБСЄ поблизу лінії зіткнення. Там, де потрібно припинити вогонь і забезпечити гарантії перемир’я». Якщо президент Росії на щось погодився, нехай і декларативно, не Чеснакову в цьому сумніватися. Проте напередодні зустрічі градус протиріч помітно виріс. Принаймні, його спробували підвищити.

Цікаво, що Чеснаков у своєму прагненні продемонструвати жорсткість ненароком підтвердив секрет Полішинеля. Торкаючись можливого постачання американської важкої зброї Україні, він доволі докладно говорив про відповідну мілітаризацію донбаських сепаратистів. Цікаво було б дізнатися від Чеснакова джерело такої мілітаризації і, найголовніше, за які кошти. Тим самим уже не опосередковано, а фактично в Росії визнають, що озброюють сепаратистів.

На напружений тон Чеснакова в тому самому виданні відповів у своєму інтерв’ю Курт Волкер: «І одне з питань, що Росія постійно порушує під час дискусій — це необхідність забезпечити безпеку російськомовного населення в зоні конфлікту. З цим ми теж згодні. Єдине місце в Україні, де російськомовне населення може зазнати небезпеки – це там, де перебувають російські війська».

Далі він однозначно відповів на постійні заяви Москви, що немає доказів присутності російських військ на Донбасі: «Ну, є безліч публічної інформації з цього приводу: від фотографій, зокрема знімків із супутника, до соцмереж. Російські військовослужбовці потрапляють у полон, їх допитують українці. Тож твердження про те, що Росія управляє і контролює збройні сили на сході України, не викликає сьогодні жодних сумнівів. І мені не здається, що США повинні надавати якісь докази на підтвердження цього».

Спокійна реакція Волкера наочно продемонструвала, що жорсткість позиції Вашингтона анітрохи не зменшилася, а на порожні погрози там не звертають уваги. Після цього в Москві вирішили дещо знизити градус.

Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков закликав не чекати від зустрічі конкретних підсумків: «Ці переговори не націлено на конкретний результат, це процес синхронізації позицій, звірення годинників, обміну інформацією, як то кажуть, із перших рук… США, як відомо, не є учасниками «нормандського формату», вони не є гарантом Мінських домовленостей. Але, звичайно, Вашингтону важливо отримувати інформацію, як то кажуть, із перших рук від країн, які беруть участь у «мінському процесі».

Судячи з усього, жодного «звірення годинників» у Белграді не відбулося. Питання взагалі не про це. Москві запропоновано варіант, який, тією чи іншою мірою, дозволить їй зберегти обличчя, якщо вона піде з Донбасу. Це можуть бути миротворці ООН або подібні підрозділи. Очевидно, така дорожня карта й була предметом обговорення.

Залишилося півроку

Поряд із зміною міжнародної ситуації, в американських коридорах влади відбуваються кадрові зміни, які Кремль радувати ніяк не можуть.

Хоча нещодавно президент Трамп зосередив у руках державного секретаря Тіллерсона питання європейської політики, зокрема й України, практичну роботу здійснює його заступник Вес Мітчелл, неоконсерватор, атлантист, знавець чеської і фламандської мов. Окрім того, велику роль відіграють радник президента з національної безпеки Герберт Макмастер і глава адміністрації президента США генерал Келлі. Обидва мають доволі жорсткі позиції щодо Росії. В американській столиці триває швидкий процес витіснення з чиновного апарату людей, помічених у відносно м’якій позиції щодо Кремля.

Хоча про це прямо не йдеться, але у Волкера є відкрита і незнищенна карта у вигляді майбутньої доповіді американських спецслужб і Держдепартаменту перед Конгресом про кримінальний характер російського бізнесу наближених до Путіна. Причому доповідь буде публічною.

Варто сказати, що нервозність олігархів у Москві помітно зростає, деякі з них уже розпродають свої активи і виводять капітал за кордон, щоб до лютого-березня наступного року бути вільними від будь-яких звинувачень. Не дуже зрозуміло, наскільки це їм допоможе, але процес не лише триває, а й набирає обертів.

Із цього також випливає, що немає довіри до того, що вдасться пересидіти лихі роки без особливих втрат. Принаймні, власність за кордоном може опинитися під загрозою, жодні переписування на далеких родичів не допоможуть.

Судячи з того, що російський Центральний банк проводить жорстку чистку банків, а також акумулює іноземну валюту і скуповує золото, поки в Москві не розлучилися з думкою, що можна потягнути час. Проблема в тому, що на Заході вже чекати не хочуть. У них надто багато проблем, щоб давати можливість Кремлю маневрувати і залякувати своїх сусідів.

Ось чому ключовим для підбиття проміжних підсумків зустрічі в Белграді є висловлювання Волкера, що «Росія занадто далеко зайшла з військовою присутністю в Україні». Із цим США та весь Захід більше не миритимуться.

Якщо після обрання Путіна президентом у березні майбутнього року Москва не погодиться на американську дорожню карту щодо України, на підставі доповіді Конгресу тиск посилиться настільки, що Росію справді виженуть із дипломатичних і економічних відносин. І жодне проросійське лобі в європейських країнах Кремлю не допоможе.

Схоже, що почався зворотний відлік часу за вашингтонськими годинниками.

Юрій Райхель