Тріумф популістів у Чехії: чи стане Прага новим другом Кремля?

Країни Східної Європи, які в 1990-х і на початку 2000-х демонстрували безпрецедентний прогрес у розбудові ринкової економіки та демократичних інститутів, протягом останніх років дедалі більше накриває хвиля популізму і євроскептицизму.

В Угорщині з 2010 року встановився напівавторитарний націоналістичний режим Віктора Орбана; керівна нині в Польщі партія «Право і Справедливість» намагається встановити контроль над усіма аспектами життя країни та проводить конфронтаційну політику щодо Євросоюзу та найближчих сусідів; та й керівний Словаччиною режим прем’єр-міністра Роберта Фіцо важко назвати еталоном демократії.

Ці тенденції донедавна оминали Чехію. Від моменту краху комунізму країною керували системні партії, які поділяють європейські цінності. Утім, на відміну від своїх сусідів, Чехія ніколи не була схильна ні до авторитаризму, ні до популізму.

Скандальний проросійський президент Мілош Земан, який не має особливої поваги в суспільстві та підтримки чеського істеблішменту, здавався винятком і непорозумінням.

Але протягом останніх років ситуація почала змінюватися. Корупційні скандали, що спалахують час від часу, невдоволення громадян втручанням Брюсселя у внутрішні справи зробили своє діло – виборці розчарувалися у політиках, які поперемінно керували країною останні 25 років. Не останнє місце у цьому списку посів і страх громадян перед міграційною кризою (яка, щоправда, Чехію практично не зачепила) і можливим затвердженням на рівні ЄС обов’язкових квот на прийом біженців.

Євроскептицизм і готовність слухати політиків, які пропонують прості відповіді на складні питання, витіснили традиційні політсили на узбіччя політичного процесу. За підсумками виборів керівні соціал-демократи фінішували шостими, набравши лише трохи більше ніж 7% голосів. Їхні традиційні супротивники з Християнсько-демократичного союзу заручилися майже 6% підтримки, а правоцентристи з ТОР 09 – партії інтелектуала-аристократа Карела Шварценберга – набрали лише 5,3% голосів.

Who is mr Babiš?

Тріумфатором став найбагатша людина Чехії олігарх Андрей Бабіш і заснована ним партія «Акція незадоволених громадян» – ANO (в перекладі абревіатура означає «Так»). За партію мільярдера проголосували 29,64% виборців, забезпечивши їй 78 мандатів із 200.

63-річний олігарх – власник холдингу Agrofert (третьої за величиною компанії країни після Škoda Auto та енергокомпанії ČEZ Group). До складу конгломерату входить більше ніж 200 компаній, переважно в Чехії і Словаччині. Основні напрями діяльності – сільське господарство, харчова і хімічна промисловість, мобільний оператор Mobil.cz. Окрім того, в імперію мільярдера входить низка впливових ЗМІ: великі газети Lidové noviny і Mladá fronta Dnes, один із найпопулярніших новинних сайтів iDNES.cz, низка радіостанцій.

Майбутня найбагатша людина Чехії народилася в Братиславі в сім’ї одного з керівників чехословацької зовнішньої політики. На початку 1980-х Бабіш працював у галузі зовнішньої торгівлі в компанії Petrimex. За даними словацького Інституту національної пам’яті, в цей період він був штатним агентом служби безпеки комуністичної Чехословаччини під кодовим ім’ям «Буреш». Не виключають і його співпраці з радянським КДБ. Сам олігарх ці звинувачення, звісно, з гнівом відкидає.

У 1993 році Андрей Бабіш створив на базі празького Petrimex компанію Agrofert, а ще через два роки встановив над нею контроль, провівши додаткову емісію акцій. Непрозора приватизація компанії стала темою низки журналістських розслідувань.

У 2010 році Agrofert отримав урядові податкові субсидії на 3 млрд чеських крон (близько 120 млн євро).

У 2014 році, після входження мільярдера в урядову коаліцію з соціал-демократами (Бабіш отримав посаду міністра фінансів), держава пробачила холдингу податковий борг – приблизно 1,5 млрд крон. Під час перебування в уряді олігарха неодноразово підозрювали у використанні адмінресурсу для створення преференцій власному бізнесу, ухиленні від сплати податків на цінні папери і в тиску на бізнес-опонентів. Але ці звинувачення так і не стали предметом кримінальних розслідувань.

У 2015 році чеська поліція спільно з Європейським бюро з боротьби з шахрайством почала розслідування проти бізнесмена за звинуваченням у незаконному отриманні коштів з євродотацій на суму 50 млн крон для реконструкції курорту «Гніздо лелеки», що йому належить.

Курорт спочатку вивели з власності Agrofert, а після отримання дотації повернули. Річ у тім що кошти призначалися для розвитку малого бізнесу, а не для субсидування людини, чиї активи перевищують 4 млрд американських доларів.

Навесні цього року керівник уряду Богуслав Соботка змусив Андрея Бабіша піти у відставку. Процедуру, до речі, намагався заблокувати президент Мілош Земан, відмовившись підписувати відповідне подання. Відповіддю на таку самодіяльність глави чеської держави стали багатотисячні демонстрації в Празі та інших містах.

Проте скандали і неоднозначна репутація не завадили Бабішу виграти вибори. Секрет успіху олігарха в падінні популярності традиційних партій, культивуванні образу «людини справи», характерній для всіх популістів готовності  змінювати риторику та програмі на догоду поточному моменту.

Якщо в 2013 році ANO сповідувала ліберальні цінності та боротьбу з корупцією, то на ці вибори партія йшла під гаслами захисту країни від мігрантів, підтримки чеського виробника та розширення соціальних програм. Відповідно, ніхто не знає, якою буде політика новоявленого лідера.

Іще менше визначеності у тому, чого чекати від нового уряду на ниві зовнішніх відносин. Партію ANO створювали як конгломерат, до якого входять як євроскептики, так і єврооптимісти; як помірковані прихильники зближення з Москвою, так і ті, хто симпатизує нашій країні. Що ж до самого олігарха, то його висловлювання часто мають суперечливий характер. За що його, до речі, порівнюють із Дональдом Трампом.

«У ANO немає людини, яка відповідала б за зовнішню політику. Політики з цієї партії мені сказали: розумієте, Андрею це не цікаво. Моя думка – його із зовнішньої політики цікавлять лише євродотації. Я думаю, що вони із задоволенням віддадуть крісло глави МЗС комусь іншому», – зазначив під час організованої Центром Нова Європа й Centre for Euro-Atlantic Intagration and Democracy зустрічі з українськими журналістами редактор міжнародного відділу Hospod noviny Ондра Соукуп.

Водночас кореспондент видання Weekly Respekt Катерина Сафарікова допускає, що керівником міжнародного напряму нового глави уряду може стати депутат європарламенту Павло Теличка, відомий своїм жорстким ставленням до путінського режиму.

Інші фаворити виборів: пірати, ультраправі та комуністи

Багато що залежить також від того, з ким Андрей Бабіш сформує коаліцію.

Другою на виборах фінішувала правоцентристська євроскептична Цивільно-демократична партія (ODS), заснована давнім другом Володимира Путіна екс-президентом і екс-прем’єром Вацлавом Клаусом. Він теж засвітився в низці скандалів. У 1997 році Клаус залишив прем’єрське крісло через історію з непрозорим фінансуванням партії. У 2013 році, за три дні до закінчення терміну президентських повноважень, йому оголосили імпічмент за звинуваченням у порушенні Конституції країни.

Нині Вацлав Клаус – завсідник конференції «Діалог цивілізацій», яку щорічно на острові Родос проводить голова російської держкомпанії РЖД Володимир Якунін. На виборах, що відбулися, партія Клауса заручилася підтримкою 11,3% виборців (25 мандатів).

На третьому місці – «Партія піратів» (10,8%, 22 місця). «Пірати» позиціонують себе як крайні лібертаріанці: вільний інтернет, перегляд норм про авторське право, пряма демократія з референдумами за швейцарським зразком, легалізація легких наркотиків. Більшість депутатів партії молодші за 35 років. Серед «піратів» вистачає й симпатиків РФ – окремі члени партії свого часу закликали «врятувати Донбас».

Четвертою фінішувала ультраправа партія «Свобода і Пряма Демократія» (SPD), яка набрала 10,64% (22 депутати). Партія особлива завдяки своєму лідерові Томіо Окамурі, в жилах якого по батькові тече японська і корейська кров, по матері – моравська. Окамура, який народився в Токіо, закликає зупинити міграцію в Чехію, припинити мультикультуралізацію країни, покінчити з «диктатом ЄС».

«Ні ісламу, ні тероризму», – написано на численних плакатах SPD, якими рясніла чеська столиця.

Як і належить порядному ультраправому, Томіо Окамура захоплюється Путіним, а також виправдовує анексію Криму.

«На референдумі громадяни Криму вільно переважною кількістю голосів висловилися за приєднання до матері-Росії, і це стало реакцією на фанатичні антиросійські дії нацистів у Києві після того, як київський парламент ухвалив закони проти російської меншини», – казав Окамура приблизно рік тому в інтерв’ю одному з чеських видань.

На п’ятому місці – Комуністична партія Чехії і Моравії (7,7%, 15 місць), відома тим, що багато місяців поспіль намагалася блокувати ратифікацію Угоди про Асоціацію Україна-ЄС.

6, 7 і 8 місця посіли традиційні партії – християнські демократи, есдеки і прихильники графа Шварценберга. У кожної з цих політсил від 7 до 15 депутатських мандатів.

Чи поверне Прага на схід?

Експерти вже зараз прогнозують тривалу коаліціаду. До виборів багато спостерігачів побоювалися появи так званої «коаліції жахів»: ANO+Окамура+комуністи.

Однак відразу ж після голосування сам Бабіш спростував такий сценарій.

«Ми – партія для всіх, але ми – проєвропейська партія», – наводить слова лідера ANO видання iDNES.cz, що входить до його ж медіахолдингу. Він наголосив, що не варто чекати створення проросійського уряду, попросивши «перестати боятися, що Чеська Республіка поверне на Схід».

Водночас системні партії самі дистанціювалися від ANO, вважаючи для себе неприйнятною роботу з одіозним олігархом. Тож в якийсь момент Андрей Бабіш може просто позбутися свободи маневру, і буде змушений зважитися на коаліцію з найбільш одіозними політиками на всьому європейському континенті.

Але навіть у такому разі, стверджують експерти, Бабіш надто зацікавлений у європейських грошах (зокрема в субсидії для його ж агробізнесу), щоб відкрито йти наперекір позиції Берліна і Брюсселя.

Поки ж головний негатив у тому, що одна з найбільш вільних і цивілізованих держав Східної Європи скочується до популізму і польсько-угорської моделі неліберальної демократії.

Утім, громадянське суспільство в цій країні залишається одним із найбільш структурованих, а демократичні традиції – одними з найбільш стійких. Тому є надія, що спробу нового лідера і компанії збудувати авторитарно-бізнесовий режим на берегах Влтави зустрінуть у належний спосіб. Зрештою, уроки «Празької весни» та «Оксамитової революції» свідчать про те, що чеське суспільство може гідно постояти за себе.

Максим Вікулов