Опинитись за бортом: чому в Україні хочуть позбутись юристів

Автори законодавчої ініціативи (головний з яких – спікер парламенту Оксана Сироїд) переконані, що сфера юридичної освіти має наблизитись до європейських стандартів.

У пояснювальній записці, зокрема, йдеться, що правнича наука в Україні є «успадкуванням радянської системи освіти, відповідно до якої юрист сприймається як особа, покликана служити державі, а не захищати та утверджувати права особи».

За словами народного депутата України Оксани Сироїд, потрібно якомога швидше визначити загальні принципи доступу до правничих професій, «щоб генеральним прокурором не могла стати людина без правничої освіти, а політична діяльність народного депутата не вважалася досвідом роботи у галузі права».

«Як відомо, закон не має зворотньої дії у часі, тому всі, хто отримав юридичну освіту, залишаться особами з юридичною освітою, – написала у себе на Фейсбук Сироїд. – Закон жодним чином не вплине на тих, хто має юридичну освіту, але не має наміру ставати суддею, адвокатом, прокурором чи нотаріусом. Закон також не зачіпає статусу нинішніх суддів, адвокатів, прокурорів чи нотаріусів. Закон стосується лише тих, хто в майбутньому планує стати суддею, адвокатом, прокурором чи нотаріусом – із часом потрібно буде уніфікувати процедури добору. І для цього є перехідні положення».

Натомість експерти налаштовані не так оптимістично і б’ють на сполох: в Україні хочуть знищити юрпрофесію. А якщо бути точнішими – забрати звання юриста в чималої кількості випускників ВНЗ.

Гідні та не дуже – хто вони?

Як із парламентської трибуни, так і з вуст найвищого керівництва країни неодноразово йшлось про те, що ринок праці у нашій державі дуже неоднорідний.

Тобто є чимало професій, які на сьогодні незатребувані. В цьому контексті йдеться, зокрема, про армію юристів та економістів. Мовляв, попит не відповідає пропозиції.

Навряд чи це стало ключовою причиною написання окремого законопроекту. Але нам пропонують навести лад: визначитись із тим, кого ж варто називати юристами, а хто – не гідний такого високого звання.

У статті 21 цього закону автори визначили, які саме правничі професії мають існувати в Україні. На їхню думку, таких лише чотири: судді, адвокати, прокурори та нотаріуси.

Також виокремили категорію осіб, які здійснюють професійну діяльність у сфері права. Сюди зараховують державних службовців та службовців у органах місцевого самоврядування, які працюють на посадах керівників та заступників керівників юридичних служб.

До списку додали ще й державних службовців у Мін’юсті, всі ті, хто обіймає посади, пов’язані з наданням безкоштовної правничої допомоги, помічників суддів, адвокатів, прокурорів, нотаріусів та осіб, які здійснюють науково-викладацьку роботу в правничій школі.

Ось такий доволі лаконічний список юридичних професій пропонують залишити. А що з рештою? Це питання і є одним із найцікавіших у всій цій законотворчій колізії.

Справедливість чи дискримінація

За словами юриста, представника України у Венеційській комісії 2013-2017 років Володимира Пилипенка, такі зміни є несправедливими і не можуть бути підтриманими.

«Якщо керуватись логікою цього законопроекту, то всі ті, хто все життя трудився на посадах юридичних радників або ж успішно здійснював представництво інтересів фізичних та юридичних осіб у судах, але не отримав посвідчення адвоката, не гідні бути зарахованими до правничої професії, – розповідає Пилипенко. – Хіба ж це не відверта дискримінація?»

Він наголосив, що не так давно ВР ухвалила закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Цей документ виділяє у господарському, цивільному та адміністративному процесах переліки малозначних справ. Тобто в таких справах представництво інтересів у судах можуть здійснювати не лише адвокати, а й інші представники юридичної професії, якщо їх залучать до справи сторони. А тому, наголошує експерт, визначений у проекті закону перелік правничих професій є неповним і потребує доопрацювання.

Абсолютно нелогічним, переконаний він, є пункт 7 Прикінцевих і перехідних положень закону. В ньому зазначено, що деякі спеціалісти вважаються такими що маютьвищу юридичну (правничу) освіту лише протягом п’яти років із дня набуття чинності цим законом. Це стосується тих, хто на момент набуття чинності законопроекта:

– є державним службовцем чи службовцем в органах місцевого самоврядування, який працює на посаді керівника та заступника керівника юридичної служби;

– є державним службовцем в Мін’юсті;

– надає безоплатну правничу допомогу;

– є помічником судді, адвоката, прокурора, нотаріуса або ж здійснює науково-викладацьку роботу в правничій школі.

«Невже після завершення цього терміну в усіх помічників суддів має статися тотальна амнезія? – Наголошує Пилипенко. – Чи, може, вони забудуть усе те, що вивчили на юридичному факультеті? Невже після п’яти років від дня набуття чинності цим законом юридична наука перевернеться з ніг на голову? Бо не знаю, що має ще статися, аби всі ті, хто після успішного завершення університету отримав диплом про вищу освіту, раптом перетворились на tabula rasa».

ЗНО для юристів

У дискусійному законопроекті йдеться, що юридична (правнича) освіта – це вища освіта за спеціальністю «право», здобуття якої відбувається за наскрізною програмою в рамках магістерського рівня.

За словами експертки програми реформування правоохоронної та судової систем “Українського інституту майбутнього” Тетяни Ющенко, наскрізна програма – це своєрідне ЗНО для всіх випускників юридичних навчальних закладів.

«Раніше, якщо ти мав диплом юриста, тобі відкривались двері у всі сфери. Тепер підхід вирішили змінити, – розповідає експертка. – Зокрема, пропонується перевірити кваліфікацію всіх тих, хто вже на стадії завершення отримання правничої освіти. Йдеться про складання ними одного державного кваліфікаційного іспиту – своєрідне ЗНО для всіх юристів. Від рівня підготовки особи залежатиме її результат. Симпатики реформи кажуть, що це забезпечить потрапляння на ринок праці компетентних людей і відсіє тих, хто не дотягує до певного рівня. Антипатики ж переконані, що в такий спосіб ставиться крапка на існуванні багатьох навчальних закладів. По-друге, це не зовсім чесно щодо тих студентів, які навчались за різними програмами. Оскільки немає гарантії, що всі вони зможуть здати іспит та завершити своє навчання. Тому ці питання треба урегулювати».

Вона також додає, що за наявності відповідного правничого стажу випускники ВНЗ мають право брати участь у конкурсах на обіймання посад суддів, прокурорів, нотаріусів, адвокатів. Для цього їм потрібно здати окремі кваліфікаційні іспити, які не пов’язані із здаванням ЗНО.

«Тобто проходження цієї наскрізної програми не дає гарантій, що людина здасть вузькопрофільний іспит, – розповідає Ющенко. – Тож маємо постійне екзаменування особи. Невідомо, скільки людей витримає таке «сито». А з кого тоді добирати усіх тих суддів, прокурорів?»

Юристка вважає, що викликає здивування, що автори законопроекту, вiдносячи мiжнародне право до спецiальностi “мiжнароднi вiдносини”, не вважають його юридичною освiтою. Вона додає, що цього не варто робити, адже це окрема цілісна дисципліна, а мiжнародники є одними з найфаховiших правникiв, i, незважаючи на вузьку спецiалiзацiю, добре обiзнанi в iнших галузях права.

Без заочної освіти, але з новим органом

Створення нових контрольних органів – це вже як хороший тон будь-якої вітчизняної реформи: чи то антикорупційної, чи то судової, освітньої, медичної тощо. Щоправда, яка з того користь, не завжди зрозуміло. Не виняток і юридична освіта. Тут також вирішили бути в тренді.

Зокрема, ініціатори законопроекту пропонують створити галузеву експертну раду Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Вона має складатися з 17 членів, термін повноважень яких становитиме шість років.

Окрім того, проект закону пропонує скасувати заочну форму навчання на юридичних факультетах. Зважаючи на всі ці «ноу-хау», питанням залишається, чи проголосують народні обранці за такий радикальний у багатьох значеннях цього слова закон.

На думку Ющенко, зараз передчасно вносити документ на голосування.

«Наразі у нас є 200 акредитованих юридичних шкіл. Об’єктивно, що вони не можуть забезпечити високу якість правничої освіти, – переконана вона. – Усі це чудово розуміють. Але чи проголосують депутати за законопроект у нинішній редакції? Невідомо. Адже тут питання, чи вони готові зважитися на встановлення практично монополії деяких навчальних закладів. Якщо зараз запустять увесь цей механізм, то багато вишів закриються. Не зможуть пройти акредитацію завдяки знанням своїх студентів. Та й не такий страшний закон, як перехідні положення до нього. Ми ж не знаємо, що туди направлять і яким буде результат. Тому такі кардинальні зміни мають відбуватись дуже поступово».

Романія Горбач