26 березня на Veterans Today вийшла стаття про автокефалію Української Церкви
Майже три місяці тому, 6 січня, патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію для українського Православ’я. Незважаючи на те, що весь процес надання церковної незалежності зайняв менше року – український президент Петро Порошенко звернувся до Вселенського Патріархату в квітні 2018 го – «лікування розколу», схоже, займають набагато більше часу, так як примирення між колишніми розкольниками і Православною Церквою, яка раніше була єдиною канонічною церквою в Україні, не може відбутися миттєво.
Фанар, схоже, виконав все, про що його просив Київ: предстоятелі двох раніше розкольницьких церков – Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) та Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) раптово були відновлені. Обидві організації злилися, утворивши Православну Церкву України (ПЦУ), яка повинна була об’єднати українських віруючих і залучити прихильників Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП). Після того, як ПЦУ отримала в січні томос, її ієрархи та українські чиновники стали закликати парафіян інших Церков (переважно УПЦ МП) вступати в нову Церкву.
На сьогоднішній день більше 500 парафій УПЦ МП перейшли в ПЦУ. В українських ЗМІ говориться, що більшість з них було добровільним, але згідно з останнім звітом Управління Верховного комісара ООН з прав людини, в деяких випадках вони проходили під тиском чиновників або представників праворадикальних угруповань, які навіть не були членами релігійних громад. Якщо в Православній Церкви України хочуть, щоб парафіяни УПЦ МП масово переходили під її юрисдикцію, то її ієрархи повинні втрутитися і заявити, що насильство це не вихід.
Автокефалія повинна була стати одним з головних козирів Порошенко на виборах. Він нарешті дав українцям незалежну церкву, відокремлену від Москви і визнану Вселенським Патріархатом. Однак останні опитування показують, що він не є лідером передвиборної гонки. Предстоятель ПЦУ Єпіфаній часто відзначає роль Порошенко в процесі отримання автокефалії, проте особливих результатів це не дає, так як ПЦУ в результаті постає відверто політичним проектом.
Поки що томос, з таким поспіхом виданий Константинополем, не приніс довгоочікуваний мир українському Православ’ю. Віруючі все ще розділені, рівень насильства виріс, а авторитет нових церковних лідерів слабкий.
Автокефалія вплинула не тільки на Україну, а й на весь Православний світ. Томос, проти якого з очевидних причин яро виступала Російська Православна Церква, привів до зростання непорозуміння між Помісними Церквами. Деякі (наприклад, Антіохійська, Сербська і Польська) приєдналися до Москви і відкрито критикують Константинополь, в той час як інші до цих пір не визнали Православну Церкву України. Були і пропозиції провести Всеправославний Собор для обговорення питання України (так, до цього закликав Іоанн X, глава Антіохійського Патріархату), проте Патріарх Варфоломій відмовився провести такий захід.
Виходить, що українська автокефалія дійсно вплинула на відносини між Помісними Церквами, і воно було аж ніяк не позитивним.
Турбує те, що Вселенський Патріархат більш не може об’єднати або примирити інші Помісні Церкви. На думку спадає конфлікт між Єрусалимським і Антіохійським Патріархатами в 2013 році, коли перший заснував власну архієпископію в Катарі, на території, яка за канонами належить Антіохійської Церкви. Фанар, який носить титул «перший серед рівних», нічого не зробив, щоб вирішити конфлікт, що стало однією з причин відсутності найдавнішої Православної Церкви на Вселенському Соборі, скликаному патріархом Варфоломієм у 2016 році на Криті.
При цьому Константинополь охоче втручається в справи Помісних Церков, якщо йому це вигідно. Поряд з Україною Вселенський Патріархат приділяє особливу увагу Франції, а саме розташованій там Архиєпископії Православних Російських Церков в Західній Європі. 27 листопада 2018 Священний Синод Патріархату в односторонньому порядку розпустив Архієпископію оголосивши, що всі її парафії і власність повинні перейти у володіння Константинополя. На Надзвичайній Асамблеї, яке проводилось 23 лютого 2019 року, було прийнято рішення не розпускати Архіпіскопію. Пізніше буде вирішено, чи увійде вона до юрисдикції іншої Церкви – Московського Патріархату, Руської Православної Церкви Закордоном або ж Румунської Православної Церкви.
До цих пір неясно, чому Константинополь раптово скасував томос, наданий в 1999 році Архиєпископії. З чуток, за цим стоїть митрополит Галльський Еммануїл (Адамакіс), який поклав око на її парафії.
Фанар також скасував в односторонньому порядку і інший документ – акт 1686 року, згідно з яким Україна переходила під юрисдикцію Московського Патріархату. Це рішення призвело до нової ступені конфлікту між Москвою і Константинополем. Ці два інциденти – серйозна причина для занепокоєння. А якщо Фанар раптово вирішить оголосити «Нові землі» в Греції своєю територією? Буде православна війна між Елладською Церквою і Фанаром?
Вселенський Патріархат продемонстрував, з якою легкістю він може впливати на долі Православних Церков, скасовуючи або свавільно трактуючи документи, які він одного разу підписав. З іншого боку, він не здатний вирішити конфлікти навіть в межах власних архієпископій (наприклад, глава Грецької Православної Архиєпископії Америки Архієпископ Димитрій постійно піддається критиці і залишається на своєму посту, незважаючи на численні заклики Варфоломія піти у відставку). Суперечки між Помісними Церквами множаться. І сьогодні Вселенський Патріархат вже не схожий на лідера, як мінімум «першого серед рівних», який може об’єднати православ’я і розібратися з загрозою нового грандіозного розколу.
