Білоруський слід української війни: навіщо “бацька” зміцнює наш ВПК?

При цьому цікаво, що Мінську вдалося зберегти колишню риторику Союзної держави, не відмовляючись від співпраці з РФ.

Взагалі відзначимо, що протягом останніх двадцяти років Білорусь чітко йде шляхом держави-посередника, причому не тільки в політиці (згадаймо, де збирається «нормандська четвірка», де знаходиться центр врегулювання навколо Нагірного Карабаху), але і економіці і технологіях.

Такі кроки Олександра Лукашенка стали неприємним сюрпризом для Кремля. І варто зазначити, що обурюватися було чим.

В плюс

Взяти хоча б такий стратегічно важливий компонент обороноздатності країни, як авіаційне паливо. До 2014 року ЗСУ забезпечували авіапаливом з Кременчуцького НПЗ (вкрай обмежено) і з РФ. Природно, що в 2014-му російські поставки практично припинилися, але майже відразу Білорусь створила паливо марки РТ і налагодила безперебійні поставки. Сьогодні білоруське паливо займає більше 50% ринку. Це і бізнес (при цьому Мінськ охоче допомагав Києву в питаннях відстрочки платежу, коли грошей в казні не було від слова зовсім).

Другий вкрай важливий для України компонент – автомобілі та автомобільне комплектування. Багато хто знає про «ахіллесову п’яту» українського автомобілебудування – відсутність власного виробництва двигунів, зокрема для військової техніки. До речі, саме відсутність дозволу на поставку подібної продукції подвійного використання з Європи призвела до того, що КРАЗ не завалив армію своїми машинами – російські ж поставки майже припинилися. І чому Україна купувала британські броньовики «Саксон» – та тому що в контракті були прописані запасні движки, ремкомплект і обладнання з ремонту.

А Білорусь змогла швидко і охоче організувати поставки двигунів ярославського виробництва. І ще – усі чудово пам’ятають розповіді волонтерів і військових про практично повну відсутність акумуляторів на військовій техніці в березні 2014 року, коли її знадобилося виганяти з ангарів. А потім враз їх з’явилося багато.

Звідки? Зокрема й з Білорусі.

Далі – тільки в 2014 році в Україну продали електродвигунів і електросилових установок на 2,19 мільйонів. Збільшення порівняно з попереднім роком колосальне – аж 16 тисяч доларів. А нагадаю для тих, хто не в курсі – це те, що крутить вежу БТР і танки.

Отже, можна стверджувати, що значна частина техніки, яку пришвидшено знімали і знімають з довготривалого зберігання по всій Україні, має всередині «білоруський полум’яний мотор».

Зокрема і всім відомі «Піони», шасі для яких в змозі виробляти лише одне підприємство – Мінський завод колісних тягачів. До речі, звідти ж і шасі МЗКТ-6922 для ЗРК «Стилет», фотографії яких шляхом до України з легкої руки автора Politeka облетіли багато як українських, так і російських ЗМІ.

А прямі поставки автомобільної техніки – це взагалі «пісня». Мінський автомобільний завод активно продає вантажівки і причепи для транспортування бронетехніки Нацгвардії України? з липня 2014 року. Понад те, наприкінці 2015-го було укладено угоду про постачання в 2016 році 120 вироблених в Мінську вантажівок МАЗ-6317 на потреби української армії. Надалі в Черкасах на потужностях корпорації «Богдан» планують розпочати ліцензійне виробництво цих військових вантажівок з білоруських комплектуючих.

Знов-таки: новий бронеавтомобіль для Нацгвардії «Варта» щось надто нагадує Volat V-1 від мінського МЗКТ. Тут сторони мають обопільний зиск – Україна швидко отримала свій броньовик, в якому використовували кілька білоруських перспективних розробок, а Білорусь отримала можливість оцінити інженерні рішення в процесі експлуатації в умовах «гібридної війни».

Справді, левову частку військового експорту Білорусі в Україну займає оптика і системи наведення, де країна традиційно є лідером усього пострадянського простору (і не тільки – багато країн НАТО мають на озброєнні коліматорні приціли, виготовлені в славному місті Волковиськ). Хоча державне об’єднання БЕЛОМО офіційно заперечує будь-які поставки до держави, що воюють, однак є ще така собі фірма Yukon Advanced Optics Worldwide, зареєстрована в Литві, яка на тлі стрімкого збільшення продажів навіть відкрила представництво в Києві.

Масштаби спраді вражають – так, лише за 2014 рік лише по офіційних каналах Україна купила у Білорусі біноклів, монокулярів і тепловізорів на 1,7 мільйона доларів. Ще на мільйон докупила приціли, ще на понад 1,1 мільйона – далекомірів і пристроїв на рідких кристалах (це монітори тієї-таки «Стугни», екрани прицільних пристроїв в БТР-4 тощо.). І це, зауважте, без урахування різних «волонтерських стежок».

Від 2015 року почали поставляти ще й спеціальні тканини, матеріали як для пошиття військової форми, так і для різних виробів подвійного використання. Збільшення поставок – від 120 до 200% залежно від типу.

Наступна жива тема для співпраці – створення ПТРК. Ще до війни розробили такий собі проект «Стугна» – «Скіф»: ракета українська, система наведення – білоруська. Коли розпочалася війна, українці раптом «знайшли» технічну документацію системи і почали й надалі розвивати «Стугну». Більш того – пустили в серію. Внаслідок цього – у нас понад тисячу протитанкових тандемних важких ракет дальністю польоту до 5 кілометрів, у білорусів «раптово знайдені» документи ракети РК-2 і власний комплекс – «Шершень».

Є ще співпраця з питань безпілотної авіації, РЛС, ремонту авіатехніки (не забуваймо, що Оршанський авіаремонтний наполовину належить запорізькому «Мотор-Січ»). Як з авіаційного озброєння, яке зрозуміло чому не потрапляє у відкриті джерела майже повністю.

Так що поки західні союзники України роздумують: чи варто озброювати Київ у війні з Росією, «найближчий союзник» Росії протягом двох років допомагав і допомагає офіційному Києву в боротьбі з «гібридною загрозою» на Донбасі. Причому суми цієї допомоги слід вимірювати сотнями мільйонів доларів.

Отже, Лукашенко ставить на успіх «проекту Україна». До того ж свідомо підпадає під гнів Москви, адже, погодьтеся, надто вже дивний «союзник».

У мінус

З другого боку, наша вимушена орієнтація на військову промисловість Білорусі – не така й проста за своєю суттю.

Так, наразі у нас війна і обирати не доводиться. Однак після її завершення такі технологічні цикли з використанням технологій і комплектуючих сусідньої країни можуть виявитися гальмом для розвитку нашої «оборонки». Фактично є шанс, що ми знову опинимося в замкнутому колі.

А якщо в Білорусі кардинально зміниться влада і виявиться, що наші ракети не літають, а БТРи не їздять? Та й з натівськими стандартами не так вже все й просто, адже розвиток військово-промислового співробітництва Білорусі та Заходу неможливий ні найближчим часом, ні в середньостроковій перспективі. Поки що західні інтереси в Білорусі стосуються виключно розслідування нелегальної торгівлі зброєю з «країнами, що викликають стурбованість».

Отже, можна говорити, що зрозуміло, як «Укроборонпром» вирішить питання про орієнтацію на «білоруські технології»: чи рухаємося ми далі – до європейських стандартів з виробництва озброєння або, як і раніше, будемо чіплятися виключно за старих перевірених партнерів.

Тому що так простіше?

Михайло Жирохов