Вербальна ескалація

Зважаючи на те, що вся кампанія стосовно незрозумілої диверсії в Криму настільки грубо збита, ймовірно – її заздалегідь не планували. Так звані докази довелося шукати спішно і під тиском начальства. Як відомо, швидко серйозні справи не робляться.

Характерною особливістю російських дій була штучне і майстерне нагнітання напруги. Мабуть, вважали, що нескладно залякати Захід і Київ до напівсмерті можливістю вторгнення російської армії, яка поблизу кордонів України проводить кілька навчань.

У Москві серйозно гадали, що Вашингтон, зайнятий виборчою кампанією, не буде твердим у своїх діях. І що американська адміністрація, яка йде, не готова провокувати розширення конфлікту в Україні. За таких умов, як уявляла Москва, легко змусити західні країни впливати на Київ, щоб погодився на російські умови закінчення конфлікту на Донбасі.

Кремлю здавалося, що достатньо доволі голосно висловити загрози – і весь світ затремтить від жаху і кинеться виконувати московські вимоги.

Усе це дещо дивно було спостерігати після саміту у Варшаві, коли союзники по НАТО твердо вирішили протистояти можливій агресії РФ. Це рішення підтримали навіть очевидні російські клієнти – Угорщина, Греція, Кіпр, певною мірою Словаччина.

Популярні новини зараз

Белла Хадід блиснула в прозорій сукні, ледь прикривши принади: "до мурашок"

Кардашьян влаштувала інтимну фотосесію з пернатим другом: "Аж очі заплющив від задоволення"

Скандал на Голосі країни: фаворитка Дана Балана в кроці від вигнання, «проникла в...»

"Чорний ящик" розкрив таємницю катастрофи в Ірані: відео, яке пояснює все

Показати ще

Усі теракти «Ісламської держави» в Європі – робота Кремля

Чому в Кремлі вирішили, що його всі бояться, сказати складно. Найімовірніше, в московських коридорах влади цю легенду вигадали, а потім так багато разів повторювали на федеральних каналах — що нарешті й самі в неї повірили. Таке бувало неодноразово з авторитарними правителями, які не визнають іншої думки, окрім лише власної.

Десь в глибині душі російське керівництво усвідомлює безперспективність відкритого протистояння з НАТО. Однак це зовсім не виключає вербальної ескалації – на словах і в дипломатичних демаршах. І це  зроблено зі справді російським розмахом. Багато хто на Заході повірив у можливість вторгнення в Україну і навіть уже лічив години до «великої війни».

Американський журнал Newsweek припускав, що від ідеї силової акції Путін не відмовився.

У статті «Путін готується завдати нового удару Україні» директор міжнародної освіти в університеті Чепмена і старший науковий співробітник Атлантичної ради Джеймс Койл пише: «Чому саме зараз? Можливо, Росія розуміє, що діє на межі своїх сил і можливостей. Вона підтримує повстанців в Україні, веде бойові дії в Сирії і переживає рецесію, яку лише посилюють пов’язані з Україною санкції. В інтересах Росії  якнайшвидше покласти край війні, навіть якщо Путіну для цього потрібно вдатися до військових дій. Сплеск ворожості відбувається у тяжкий для Заходу час. Проте Сполучені Штати і Європа повинні бути готовими до збільшення витрат з огляду на подальшу агресію Росії.

Проблема в тому, що вербальна ескалація за визначенням обмежена в часі. Якщо її не злякалися відразу, то надалі ніяких результатів вона не дасть. Захід у російську легенду про українських диверсантів не повірив, а з Вашингтона твердо запропонували не нагнітати. Пропагандистський міхур, до того ж надмірно надутий, став швидко здуватися.

Звісно, ми ще побачимо арешти непричетних, кадри з вибухівкою й інші атрибути російської пропаганди. Шкода наших співвітчизників, які опинилися заручниками російської політики. Але це в певному сенсі – плата за поїздки до Криму.

Стрілянина по пляшках: велика війна і дитячі комплекси Путіна

Уся історія з кримськими диверсантами передовсім звернена всередину країни. Напередодні виборів до Держдуми населення залякували зовнішніми ворогами. І зрозуміло, чому. За уривчастими даними, партія влади «Єдина Росія» стикається з відвертою ворожістю виборців. Економічна ситуація не поліпшується, надій на вихід із кризи найближчим часом жодних.

Залишається лише кричати про зовнішню загрозу. Що і зробили в кримській історії.

Але російських громадян зовнішні труднощі цікавлять найменше. У великих містах багато хто не повірив у казку про українських диверсантів – і це поганий сигнал для кремлівських пропагандистів. Навіть вербальна ескалація не допомогла.

Іранський розворот

Ситуація в Сирії спричинила страхи як у Москві, так і в Тегерані. Спроби урядової сирійської армії оточити опозиціонерів у східній частині Алеппо не призвели до мети.

Навпаки, ті, хто наступали, самі потрапили в оточення. Цей багатошаровий пиріг означає, що в Сирії армії Асада дедалі  складніше контролювати свою територію. Не випадково в західних і арабських газетах часто бої за друге за важливістю сірійське місто порівнюють зі Сталінградом. Через стратегічне розташування перехід Алеппо під контроль бойовиків означатиме повний крах режиму – як у військовому, так і в дипломатичному сенсі.

Сирия фото

Зрозуміло, що Москва і Тегеран жодним чином не можуть цього допустити.

Іран уже глибоко залучений у сирійський конфлікт. Як пише московська газета «Комерсант», на боці Асада воюють до 10 тис. іранських військових. Окрім того, з ними проводить операції ліванське шиїтське угруповання “Хезболла”, чисельність якого в Сирії експерти оцінюють в 5-8 тис. бойовиків.

Додамо до цього фінансову допомогу режиму Асада з Ірану – її оцінюють у $6 млрд – і поставки за перше півріччя поточного року 136 тис. тонн нафти.

Іран у Сирії веде війну зі своїм найлютішим ворогом – Саудівською Аравією. І відступити не може з геополітичних міркувань. Росія хоче будь-що закріпитися в східній частині Середземного моря. За теорією московських стратегів, так можна посилити свої позиції на переговорах із США. Нещодавно Путін вніс на розгляд Думи законопроект про постійне розміщення в Сирії військової бази.

Складність становища Дамаска змушує Кремль дедалі сильніше втягуватися в конфлікт. Незважаючи на обмеженість російського контингенту, втрат він зазнає. Виникає дуже неприємна перспектива.

Від Хусейна – до Асада: зв’язки Путіна зі світовими диктаторами

Масована допомога Росії та Ірану людьми і озброєнням не дозволяє домогтися перелому на користь Асада. Схоже, що Іран уже не в змозі збільшувати свій контингент. Москва, зі свого боку, всіляко уникає такого повороту, за якого їй доведеться брати участь у наземних операціях. Поки вона  вирішила посилити бомбардування бойовиків.

Для цього на іранську авіабазу поблизу міста Хамадан перекинуті дальні бомбардувальники Ту-22М3 і фронтові бомбардувальники Су-34. Вони вже здійснили бойові вильоти. Супроводжували їх багатофункціональні винищувачі Су-30СМ і Су-35С, що базуються на аеродромі Хмеймім. Хоча на ньому вже розміщені російські військові літаки, але він, по-перше, має лише одну злітну смугу, а її довжина недостатня для Ту-22М3. Аеродром використовують і для цивільних літаків, що обмежує кількість вильотів.

Мабуть, це не в останню чергу змусило звернутися до іранської влади за згодою на використання аеродрому біля Хамадана.

До цього бомбардувальники вилітали з аеродрому в Моздоку в Північній Осетії. Відстань до цілей в Сирії – більша 2,5 тис. км, і це на межі дальності їхнього польоту. У зв’язку з цим бомбове навантаження не перевищувало 7 тонн. Із Хамадана до Алеппо – приблизно 900 км, що дає змогу істотно збільшити бомбове навантаження, яке обмежене 24 тоннами.

Прямого зв’язку між так званою кримською диверсією і розміщенням російських літаків у Хамадані немає. Судячи з усього, про це домовилися під час переговорів президентів Росії і Ірану в Баку на початку місяця. Проте очевидне перенесення центру ваги російської політики на Сирію.

Разом із розташуванням літаків в Ірані, надійшли повідомлення про проведення російським флотом стрільб у східній частині Середземного моря і в акваторії Каспійського моря. Стріляли крилатими ракетами «Калібр». Ефективність застосування крилатих ракет у Сирії невисока. До того ж, це дорого коштує. Проте діяли і з пропагандистських міркувань, для демонстрації можливостей російського флоту. Нехай бояться.

Поява російських бомбардувальників на іранській авіабазі спричинила неоднозначну реакцію суспільства.

Вибори в Грузії “випадково” співпали в часі з військовими навчаннями Кремля на Кавказі

Депутат іранського парламенту від міста Ісламабаді-Гарб Хешматоллу Фалахатпіше зауважив, що стаття 146 конституції Ірану забороняє розміщення в країні іноземних військових баз. На це голова меджлісу Алі Ларіджані відповів, що Іран не надавав Росії військову базу. Юридично це справді так. Російські літаки її лише використовують для своїх завдань,  усе інше залишається під іранським командуванням.

З іншого боку, як зазначає оглядач перської служби ВВС Ібрагім Халілі, «в цілому офіційні особи Ірану гранично відкрито говорять про необхідність більш тісної співпраці з Росією щодо сирійської проблеми». Нещодавнє потепління відносин між Росією і Туреччиною спричинило цілий потік коментарів про можливість створення осі Москва – Тегеран – Анкара. Поки про це говорити рано, тому що завдання у трьох столиць різні. Зокрема і в Сирії.

Західна напруга

Схоже, що заява Путіна про вихід з нормандського формату спричинила  занепокоєння в Берліні, Парижі та Брюсселі. Принаймні німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр спробував на зустрічі з російським колегою Сергієм Лавровим дещо пом’якшити позицію Кремля як щодо України, так і щодо Сирії. І в обох випадках зазнав повного фіаско.

Це причинило хвилю гнівних коментарів провідних німецьких газет.

Оглядач газети Frankfurter Allgemeine Zeitung Бертольд Колер критикує німецьке МЗС за відсутність твердості: «Цинізм Москви проявляється, звісно, не лише в Сирії. Заяви Кремля стосовно України також просякнуті брехнею, глузуванням і знущанням. Чого може досягти з таких обставин зовнішня політика Німеччини? Вона повинна демонструвати Кремлю, що кооперація йому вигідна, а конфронтація – ні. Однак деякі голоси на Заході, навіть у Німеччині, дозволяють Москві припускати зворотне. Ті, які виражають розуміння позиції Росії і сприймають бажане за дійсне, які подають ці голоси, часом заходять так далеко, що невдовзі можуть почати проявляти розуміння і московського цинізму».

Зустріч Штайнмайера з Лавровим показала небажання Москвою подальших переговорів за участі Берліна і Парижа.

Кремль вирішив випробувати новий стиль поведінки щодо цих столиць. У російській пресі постійно пишуть про падіння рейтингу Ангели Меркель і катастрофічні для неї результати земельних виборів у Мекленбург-Передня Померанія і Берліні у вересні. У першій землі є й округ, від якого обиралася Меркель у бундестаг.

Зміна варти: після Brexit’а Німеччина може стати головним союзником США

Не менші виборчі проблеми й у Олланда, хоча його рейтинг дещо збільшився. Ще менше шансів на виборах у німецьких соціал-демократів і Штайнмайєра. Ось чому в Москві вирішили проявити твердість стосовно, як вважають у Кремлі, політиків, що йдуть, і чекати – доки проясниться ситуація в США після виборів у листопаді.

Надій на перемогу Трампа меншає кожного днем. Про це свідчать його судомні спроби завдяки змінам у своєму виборчому штабі надолужити розрив із Гілларі Клінтон, який дедалі більшає. Починається найважливіший етап кампанії – поїздки кандидатів по країні. Якщо Клінтон не допустить якоїсь стратегічної помилки, то шанси виграти у неї істотно зростуть.

Друга проблема. Захід не згоден вести переговори без участі України. Зі свого боку Москва робить усе, щоб Київ виключити. Зараз цю проблему не можна вирішити. Залишається чекати американських виборів і запропонувати переможцю вирішити український і сирійський конфлікти на двох.

Цікаво, що Іран категорично проти такого розвитку подій. Там із великою підозрою ставляться до подібних маневрів російської дипломатії і намагаються максимально закріпитися в Сирії.

Дії Москви з дестабілізації ситуації в Україні, небажання хоч якось врахувати західні інтереси в Сирії спричинили відому напругу в провідних європейських столицях. Там дедалі більше переймаються думкою, що домовитися з нинішнім російським керівництвом буде якщо не неможливо, то вкрай важко.

Політика Росії визначатиметься переважно розвитком військової ситуації в Сирії. Якщо іранським військовим разом з бойовиками “Хезболли” і армією Асада за підтримки російської авіації вдасться переломити хід бою за Алеппо, то нам слід очікувати загострення ситуації на Донбасі.

На все це у Росії залишилося приблизно три місяці.

Юрій Райхель