Зміна варти: після Brexit’а Німеччина може стати головним союзником США

У газеті The Telegraph колишній міський голова столиці Борис Джонсон у нашвидкоруч написаній статті намагався заспокоїти стривожених громадян.

«Не можна переоцінити те, що Британія є частиною Європи і завжди нею буде. Британські громадяни завжди зможуть їздити до Європи, працювати там, жити там, вчитися. Купувати нерухомість і залишатися там – і те ж саме зможуть європейці у Британії, їхні права будуть надійно захищені. Вільна торгівля і доступ до єдиного ринку збережуться». І далі. «Ті, хто голосував за вихід, не повинні забувати, що їхня перемога абсолютно не була значною».

І це при тому, що ще зовсім нещодавно в своїх колонках у рупорі євроскептиків газеті The Daily Telegraph він же запевняв, що острахи від наслідків розриву перебільшені. Саме через острах перед напливом заробітчан багато англійців голосували за Leave – вихід.

Пропагандисти розриву з ЄС не згадували, що серед медичних працівників понад 5% – не громадяни Британії з паспортами ЄС. І таке становище не лише в медицині. Більшість іммігрантів з ЄС – висококваліфіковані фахівці, і без них британській економіці буде значно важче.

Наступна страшилка –  що іммігранти їдуть на острів, аби отримувати допомогу і не працювати. Фактично жити своєрідними дармоїдами, а за все мають платити шляхетні громадяни у вигляді зростаючих податків. Насправді все зовсім не так. Працюють 74% британців, при цьому кількість працюючих іммігрантів з ЄС перевищує 78%.

Зараз у Великобританії мешкають і переважно працюють приблизно 3 млн громадян країн ЄС. Відповідно у країнах Євросоюзу живуть і трудяться 1,5 млн британців. В арифметичному сенсі величини не надто значні, особливо для Європи. Проте їхнє пересування на історичну батьківщину, та ще в обмежені терміни, створить серйозні проблеми.

Загалом ці проблеми – далеко не перші серед списку всього того, що серйозно перебудує Британію. У чомусь і об’єднану Європу. Британський Національний інститут економічних і соціальних досліджень (NIESR) підрахував, що до 2030 року британська економіка може втратити від 1,5 до 3,7% ВВП. Реальна зарплата буде нижчою на 2-7%. Курс фунта впаде на 20%.

Ані миру, ані війни

Головним тактичним завданням британського уряду є максимальне затягування процесу розлучення. Такий собі стан ані миру, ані війни. На порядку денному питання безпеки та пов’язане з ним становище Британії – як провідної військової держави Європи.

Перш за все йдеться про ядерне озброєння і зброю відплати. Останнє представлено чотирма підводними човнами Vangard (Авангард). Кожен із них має 16 установок для запуску балістичних ракет Trident -2D5 (Тризуб).

Ракетоносці було зараховано до складу флоту в період із 1992 по 1999 рік. До 2030 року вони втратять актуальність – як морально, так і фізично. Тому з 2028 року їх почнуть замінювати на нові підводні човни класу Successor (Наступник). Оновлення складу ракетоносців коштуватиме чималих грошей. Поки на це асигновано понад 30 млрд фунтів. Практика будівництва підводних човнів Vangard показує, що початковий кошторис буде перевищено мінімум на 25-30%.

Але це розрахунки декількох років давнини. Зараз же очільник комітету в закордонних справах палати громад Кріспін Блант отримав зовсім інші цифри. Насправді програма переозброєння ядерного підводного флоту, розрахована на 32 роки, обійдеться в 182 млрд фунтів.

Величина абсолютно непідйомна – як для сьогоднішнього британського бюджету, так і для наступних. Значна частина британських військово-морських програм відбувається з поставками американського устаткування та комплектуючих у частині озброєнь. При прогресуючій девальвації фунта до долара вартість таких поставок швидко зростатиме. Схоже, що розрахунки Бланта також невдовзі не відповідатимуть дійсності.

В умовах невизначеності через Brexit і хитання фінансової системи та падіння фунта з виведенням частини коштів низкою європейських банків із Британії фінансування будівництва ракетоносців виходить на перший план. Ось чому міністр оборони Майкл Феллон заявив, що Brexit не ослабить рішучість уряду оновити сили ядерної відплати.

До речі, відносно невелика кількість підводних човнів аж ніяк не свідчить про їхні малі можливості. Так, ВМС США значно численніші й розкидані по всьому світу, мають у складі 14 ракетоносців із пусковими установками для ракет Trident -2D5.

Наразі всі чотири човни належать до складу 1-го дивізіону підводних човнів королівської військово-морської бази Клайд, розташованої в місті Фаслейн у Шотландії.

Тут ми підходимо до наступної проблеми. У разі Brexit’а Единбург хоче не просто залишитися в ЄС, а й провести референдум про незалежність. Шотландські націоналісти неодноразово вказували, що в цьому разі ядерну зброю має бути виведено із країни.

Навіть далекій від морських справ людині зрозуміло, що інфраструктура військово-морських баз -надзвичайно складна і коштує дорого. Як будівництво, так і зміст. Географія і топографія такі, що саме Шотландія найзручніша для розміщення баз підводних ракетоносців. Переведення їх до іншого місця вельми складне через інженерні, будівельні, фінансові та політичні проблеми.

Наскільки все раптом стало складно, свідчить гостра дискусія про кількість знову споруджуваних ракетоносців. Може, не чотири будувати, а лише три? Рішення прийматиметься восени. І скільки списів навколо цього буде зламано – можна лише здогадуватися.

З іншого боку, за цим важливим, але все ж приватним питанням вимальовується досить похмура для Британії перспектива. Будь-яка економія, перш за все на ядерну зброю, може піддати сумніву геополітичний статус держави. Зокрема і місце постійного члена Ради Безпеки ООН. Зрозуміло, що такого не хочуть не лише прихильники Remain – залишитися в Європі, але і бажаючі Leave.

У трикутнику Париж-Берлін-Лондон

До всього цього додається політична невизначеність. Головні партії – Консервативна і Лейбористська – фактично розколоті. Тим паче, що першою має бути обрано нового лідера, який очолить уряд.

Якось малося на увазі, що наступним лідером консерваторів і прем’єр-міністром стане головний євроскептик Британії Борис Джонсон. Проте його відмова від висунення не просто внесла інтригу, а й серйозно розколола партію. У ній, як утім і в Лейбористській, доведеться шукати консенсус між прихильниками Remain і Leave.

Усе це, а також інші внутрішні проблеми Британії змушують серйозно переглянути основи політики безпеки не лише членів ЄС, а також і НАТО. Навіть більше. Усієї Європи.

Адже загроза російського реваншизму залишається. Незважаючи на доброзичливі  пробні кулі з Москви. Є основа для значної недовіри. Вона ж змушує європейські країни, аж до нейтральних Швеції, Фінляндії і Швейцарії, серйозно замислитися над обороною.

Відповідно, є над чим замислитися і з іншого боку Атлантичного океану. Донедавна оборона Північної Атлантики будувалася на трикутнику США-Канада-Великобританія. Зона французької відповідальності була дещо південніше. Тут є про що хвилюватися європейцям.

Москва надто висуває свої претензії на зону Арктики. Мова не лише в можливості транспорту з Тихого океану в Атлантичний за східним напрямком уздовж берегів Сибіру. Через географічні причини домінування в Арктиці дає низку серйозних стратегічних переваг. І зрозуміла стурбованість російськими претензіями, підкріпленими розміщенням військових баз на островах у Північному Льодовитому океані. Характерно, що свою зацікавленість в Арктиці та вільному судноплавстві в ній заявили такі країни, як Китай, Південна Корея і Японія. Не кажучи вже про держави на півночі Європи і Америки.

Зрозуміло, що в умовах наростаючого протистояння з Росією, зокрема і в Арктиці, внутрішня невпорядкованість Великобританії та її послаблення змушує Вашингтон шукати іншого близького союзника. Вибір об’єктивно невеликий.

Париж відпадає за давньою антиамериканською традицією і схильністю до м’якішої позиції щодо Москви. Та й економічний потенціал Франції недостатній для істотної модернізації своєї армії. Залишається Берлін.

За всіма параметрами Німеччина цілком може замістити Англію. Після завершення холодної війни будь-які обмеження з озброєння бундесверу відпали. Залишаються внутрішні конституційні заборони спрямовувати бундесвер за межі Німеччини. Однак афганська кампанія показала, що з урахуванням зобов’язань із НАТО вони цілком переборні.

Нині німецька армія перебуває не в найкращому становищі. Досить довго на неї вважали за краще не витрачатися. Протистояння в Європі пом’якшало – і в Німеччині багато хто не хотів думати про військову небезпеку. Супротивника на горизонті не було.

До того ж, після закінчення Другої світової війни в німецькому суспільстві були вкрай сильні пацифістські настрої. Зокрема і з опорою на колективну оборону – інакше кажучи, на американську, у чомусь британську, ядерну парасольку. Зараз настрої дещо змінюються, проте надто повільно.

Не забуваймо і про інших сусідів Німеччини. На сході. Як у Варшаві, так і у Празі не в захваті від можливої ​​нової ролі Німеччини в системі європейської безпеки. Особливо в Варшаві налаштовані дуже підозріло. Не випадково відносини Польщі та Німеччини переживають не найкращі часи. При цьому економічні зв’язки двох країн дуже тісні. Учергове політика йде попереду фінансів і економічної доцільності.

На шляху до армії ЄС

Наступною проблемою в американо-європейських відносинах є ідея створення європейської армії. Проти цього категорично виступали Лондон і Вашингтон. Якраз Берлін і Париж були прихильниками цього проекту. Тепер для США зближення з Німеччиною може стати важелем протистояння проекту армії ЄС.

Інакше кажучи, є спроба вивести Німеччину на статус привілейованого союзника США з одночасним посиленням її впливу в НАТО. Наступним кроком може стати реформа Ради Безпеки ООН зі збільшенням кількості постійних членів. Безсумнівно, що Німеччина буде першим кандидатом на такий статус.

Зрозуміло, що цей тренд не буде швидким і прямолінійним. Через об’єктивні та історичні причини просто так замістити Британію Німеччині не вдасться. Острівна Англія не викликає відторгнення в багатьох європейських країн. Посиленню зв’язку Берліна і Вашингтона активно протистоятиме Париж. Вісь Німеччина-Франція є становим хребтом об’єднаної Європи, зокрема і у сфері безпеки. Для континентальної Німеччини не так вже й легко посісти місце Британії у структурі європейської безпеки. Зокрема і військово-морському відношенні.

Звичайно, при всіх заворушеннях у Лондоні зовсім скидати з рахунків Британію не варто. Все ж не зовсім пересічна держава, навіть при можливому зменшенні її території. До того ж, занадто багато що пов’язує Америку та Англію. Із жодною спецслужбою у ЦРУ немає таких тісних зв’язків, як з англійськими MI-5 і MI-6.

Про важливість такої співпраці свідчить і такий факт. Відновленню сповна дипломатичних відносин між Туреччиною та Ізраїлем передувало відновлення тісних зв’язків спецслужб і генеральних штабів двох країн. Практика переконала і Тель-Авів, і Анкару в тому, що від розриву через політичні причини постраждала перш за все безпека.

Євросоюз стоїть перед необхідністю істотного реформування. Це особливо виявилося після Brexit’а. Адже певну частку провини за його результат несуть і брюссельські бюрократи. Перегляду підлягає і політика у сфері безпеки.

Якою вона буде поки залишається не надто зрозумілим. Зниження ролі Британії відбудеться. Наскільки її зможе замістити Німеччина, покаже майбутнє. У будь-якому разі Європа стає іншою. І за цим варто уважно стежити Києву.

Юрій Райхель