Від Хусейна – до Асада: зв’язки Путіна зі світовими диктаторами

(Початок інтерв’ю читайте тут)

– Мета, з якою Путін створив “Ісламську державу”, цілком зрозуміла. Штучно створити «загрозу ісламського тероризму», на якій піаритимуться і набиратимуть балів усі путінські світові фашисти та расисти: від Марін Ле Пен у Франції – до Трампа в США. Крім того, після кожного теракту в ЄС, США, Туреччині, Іраці, Афганістані Путін може запропонувати світовим лідерам «разом поборотися з тероризмом». І навіть ввести російські війська і російські спецслужбістів до тих чи інших країн.

Зрозуміло, що за всіма параметрами Путін причетний до створення «Ісламської держави».

– Розкажіть детальніше про зв’язок Путіна з ІДІЛ.

– Почнемо з прокремлівської адміністрації Саддама Хусейна. Кремль усьому світові розповідав, який Саддам Хусейн – чудовий диктатор. І що  його в жодному разі не можна чіпати, бо  він чудово наводить лад в Іраці.

Хусейн, нагадаю, тоді бомбардував з літаків шиїтів і курдів – десятки тисяч людей гинули і в 1970-1980, і 1990-2000 роках. Труїв також хімічною зброєю. А це, знову ж, тисячі загиблих, починаючи з 1970-х – і аж до початку 2000-х. Зброя масового ураження в Хусейна була – хімічна. Ядерної не було, але він її шукав. Уявляєте, людина, яка вже застосовувала хімічну зброю, знищивши нею тисячі людей, шукає ще ядерну бомбу. Тому аргументи стосовно ліквідації його режиму в Європи і США були серйозні.

А тим часом часу путінська агентура у всьому світі стояла на вухах, розповідаючи, яка Саддам чудова людина. Створений ще андроповським КДБ і Кремлем «Нацфронт» сім’ї Ле Пенів теж активно підтримував Саддама. Жан-Марі Ле Пен (батько Марін) був з офіційним публічним візитом у Саддама ще в 1990 році, обіймався і цілувався з ним.

Уся кремлівська агентура (комуністична, фашистська, сепаратистська, ісламістська) у всьому світі грудьми вставала на захист Хусейна як у 1990-1991, так і в 2003 роках.

Іншого давнього агента КДБ-Кремля, Усаму бен Ладена – було завербовано, ймовірно, ще в 1974 році, коли він проводив медовий місяць на головній російській військовій базі на Близькому Сході в Латакії. Так от, він у 1991 році влаштував навіть спробу путчу в Саудівській Аравії – з метою недопустити операції Аравії-США з повалення Хусейна.

Путіну 2003-го вдалося розколоти НАТО. Франція і Німеччина не підтримали операцію Альянсу, і Альянс не брав участі у війні. Проте американські й англійські війська змогли дуже швидко повалили диктатуру Хусейна. Цікаво, що їхній наступ було організовано з півдня Іраку на північ. Із території Іракського Курдистану (розташований  на півночі та північному сході, – Politeka), який Саддам не контролював із 1991 року, наступу не було.

Курди і араби – це різні, чужі один одному етноси. Тому з території Курдистану наступу на Саддама не було, щоб не дати нагоду путінсько-саддамівській пропаганді заявити – що «курди наступають на арабів».

Унаслідок наступу, з шиїтського півдня на арабо-сунітську північ Іраку вся саддамівська арабо-сунітська вояччина, спецслужбісти і чиновники втекли до путінської Сирії. Це досить просто: там є і прямі дороги, що з’єднували міста арабо-суннітської півночі Іраку з Сирією. А Сирія з 1970 року є найбільшою колонією Кремля. Там Путін легко сховав прихильників Саддама Хусейна.

Саме з них, починаючи з 2003 року, створювалися арабо-сунітські терористи, які вже 13 років підривають Ірак. А в 2014 році Кремль об’єднав їх у «Ісламську державу». Це давня путінська агентура, вибудувана на основі колишніх саддамівських військових, чиновників і спецслужбистів.

– Навіщо Путіну було підривати Ірак ще до початку війни в Сирії?

– Бо після повалення Саддама в 2003-2013 роках ВВП Іраку на душу населення зріс у 11,5 рази (із 608,7 до 6957,4 доларів). А ВВП Сирії – практично взагалі не збільшився (із 1205 до 1639 доларів).

У сусідніх демократичних і проєвропейських Туреччині та Лівані за 30 років – у 1983-2013 – ВВП на душу зріс у 6-7 разів (у Лівані з 1452 доларів до 10655, в Туреччині – з 1765 до 10821 доларів). А ось в окупованій кремлівськими військами Сирії за ті самі 30 років відбулося падіння ВВП на душу населення на 13% (із 1887 до 1639 доларів).

Коли довкола всі сусідні демократії зростають, ще одна сусідня країна, поваливши кремлівського диктатора, майже за 10 років надолужила згаяне за попередні 20 років і теж сильно зросла, і лише при кремлівській військовій диктатурі в Сирії економіка товчеться на місці, рівень життя народу не збільшується, а порівняно з сусідами впав удесятеро – то як у цій ситуації втримати Сирію та інші кремлівські колонії під контролем?

Єдиний вихід: створити враження, що там, де повалили диктатора – завжди теракти, гинуть люди і «все погано». Путін мусив негативну картину для сирійців і навіть для росіян. Аби не говорили: он там повалили диктатуру і стали жити краще! Мала домінувати путінська картинка, де повалення диктатури – це завжди теракти, «війна і безлад».

Між іншим, у 2013 році в Іраці нічого, крім окремих терактів, не було. Але для пропаганди і цього вистачало. Для цього Путін і прихистив у Сирії саддамівських військових і спецслужбистів, створив із них арабо-сунітських терористів і засилав із території Сирії до Іраку.

– А навіщо вони йому?

– Зіпсувати життя шиїтському постсаддамівському Іраку. Не дати побачити росіянам, сирійцям і всім іншим жителям кремлівських колоніальних диктатур, що звільнення від диктатур і кремлівських колонізаторів призведе до позитивних результатів.

Друге: шантажувати світ терактами і щораз пропонувати США, ЄС і Туреччині “разом боротися з тероризмом». Аби всі спецслужби співпрацювали із ФСБ. А це дозволить вербувати в західних спецслужбах путінську агентуру, мати там не одного, а десятки і сотні сноуденів.

І зрештою, під завісою боротьби з тероризмом можна домогтися схвалення введення війська ще до якоїсь країни. Наприклад, уже кілька разів він заявляв, що хотів би ввести війська до Афганістану.

– Але ж там таліби!

– Там і «Ісламська держава» теж є. У Кремля і талібів хороші, можна сказати, робочі стосунки, дуже давно. Власне, створення талібів – це кремлівська помста моджахедам за повалення російської окупаційної адміністрації в 1992 році.

Тоді, до речі, і таджики хотіли вигнати російських окупантів зі своєї землі. Із Таджикистану вигнати не вдалося. Російські бомбардувальники, «гради», танки і артилерія в 1992-93 роках убили в Таджикистані від 80 тисяч до 200 тисяч таджиків. Проти них тоді використовували таку саму найважчу російську зброю, як і проти сирійського народу зараз.

А з Афганістану вигнати вийшло.

Наприкінці 1996 року рупор ФСБ Володимир Жириновський публічно привітав прихід талібів до влади. Навіть відбувалися мітинги під гаслом «Визнати уряд талібів». Рупор ГРУ Олександр Проханов восени 1996 року в своїй газеті «Завтра» теж привітав захоплення талібами Афганістану. Тож російські ФСБ і ГРУ вже в момент появи талібів на політичній сцені не приховували своєї близькості до них.

Таліби і «Ісламська держава» шкодять лише США, ЄС, Туреччині та іншим ворогам Путіна. При цьому Кремль від талібів та ІД мав і має виключно зиск. Тому Кремль після талібів і чеченських джихадистів Кадирова-Басаєва створив ще і «Ісламську державу». Бо з точки зору Кремля ісламісти вкрай корисні: роблять усе як треба. При цьому їхній зв’язок із Кремлем ні для кого не є очевидним.

Власне, створення терористичних угруповань у всьому світі – давня практика Кремля, починаючи з Леніна.

Та й при царях терористи всередині країни діяли під дахом влади. Агенти поліції очолювали і Бойову організацію есерів Азефа, і «Каморру народної розправи», яка вбила трьох опозиційних депутатів Держдуми Герценштейна, Іоллоса і Караваєва та двічі здійснювали замах на Вітте, який потрапив у немилість. Рекомендую на цю тему кінострічку «Розшук проти жандармів» із серії «Злочин у стилі модерн». Був убитий агентом поліції і потрапив у немилість Столипін.

За часів СРСР КДБ з Кремлем створили також палестинських терористів. І терористів «Курдської Робітничої партії». І комуністично-наркотичні угруповання Латинської Америки (FARC, ELN тощо). І баскських терористів-комуністів ETA. Й ірландських терористів-комуністів «Шинн Фейн», і «Червоні бригади», і «Фракцію Червоної Армії», і негритянських терористів у США – як на кшталт комуністичних, так і ісламістських. Приміром, секту «Чорного ісламу» Фаррахана. І багатьох, багатьох інших.

Створена ще КДБ «Хезболла» (воєнізована організація шиїтів Лівану, – Politeka) зараз взагалі є офіційною частиною армії Путіна-Асада. Таких організацій Кремль наплодив десятки по всьому світу і продовжує їх розмножувати.

– Питання щодо Сирії. Коли авіаційна група почала бомбардувати Сирію в 2015 році…

– Російське угруповання почало бомбардувати Сирію ще 2011-го.

– Я маю на увазі офіційне визнання Путіним факту російських бомбардувань . Саме тоді в Україні була популярною теза: Україну обміняли на Сирію! Що про неї скажете?

– Це дурниця. Можливо, деякі українці, крім себе, нічого не бачать (серед росіян таких теж чимало). І просто тупо реагують лише на офіційні новини. Путін із 2011 року регулярно бомбардує Сирію.

Російські військові бази Тартус і Латакія в Сирії легалізовані практично першими ж наказами президента Асада (ще Асада-батька) в 1971 році, коли він радянськими комуністичними лекалами намалював за себе-коханого 99,2%. А обійняв Асад-батько цю посаду виключно завдяки силам російської зброї та КДБшникам і ГРУшникам у результаті військового перевороту 1970 року.

У 1966 році представник шиїтської секти алавітів (нусайритів) Хафез Асад став міністром оборони Сирії. Після цього на алавітському узбережжі Сирії – а алавіти становлять більшість лише у двох прибережних провінціях Тартус і Латакія – таємно почали розвантажувати з кораблів радянську зброю і радянських військових.

А в 1970-му росіяни разом з алавітами вчинили військовий переворот і всадили Асада у крісло президента. І відтоді ця спадкова диктатура тримається лише силою зброї. Бо алавіти становлять лише 11,5% населення Сирії, а суніти – 80%. У 1922-71 роках усі президенти Сирії – а їх було понад 20 – були виключно сунітами. Навіть перший президент після радянсько-алавітского перевороту в 1970-1971 роках (Ахмад аль-Хатіб).

Крім того, і всі інші релігійні групи є союзниками сунітів і ворогами шиїтів-алавітів. Це і християни (5% населення – вони і в сусідньому Лівані завжди становлять прозахідну коаліцію з сунітами проти проросійсько-просірійської шиїтської «Хезболли»). І друзи (3% населення – це взагалі єдина проізраїльська мусульманська група, а Асад же – лютий ворог Ізраїлю). А на боці алавітів – лише 0,5% чистих шиїтів.

Так що в Сирії, з одного боку, 88% сунітів, християн і друзів, а з іншого – 12% алавітів-шиїтів. І ця алавітська диктатура з’явилася і тримається лише завдяки російській армії та російській зброї. Президент РФ Путін намагається зберегти там свою колоніальну військову адміністрацію, яку Кремль там запровадив  в результаті військового перевороту.

Ну, а торік він визнав російську участь у війні.

– Чому?

Якщо раніше російські двотонні бомби падали на мільйонні міста Сирії раз на тиждень або раз на місяць, то до серпня 2015 року сирійська опозиція вже намагалася взяти останню опору Путіна – столицю Дамаск і рідне місто сімейства Асадів – Латакію. Путіну стали потрібні інтенсивніші бомбардування – щодня і багато разів на день.

Довелося відкрити карти, бо інакше через значну інтенсивність російських бомбардувань усе одно всі скоро би довідалися – що це російська авіація. І вийшло би таке саме «палево», як в Україні з російськими танками, «градами», «смерчами», «ураганами» і «торнадо».

На відміну від України, в Сирії ж у Путіна був офіційний уряд. І вже було створено і розрекламовано необхідну «відмазку» – «Ісламська держава», з якою треба “боротися”.

«ІД» Кремлю потрібна, аби показати світові вибір: або російська колоніальна адміністрація Асада, або головорізи «Ісламської держави»». Хоча офіційні війська Путіна-Асада насправді – ще страшніші, бо кидають двотонні бомби на мільйонні міста і перетворили на руїни сотні тисячі квартир. У Сирії 60% населення – 13 мільйонів людей стали біженцями: 5 мільйонів за межами Сирії, 8 мільйонів – у межах країни.

Загалом у Сирії жили 23 мільйонів людей до початку війни. Це ж страшно для такої невеликої країни: 400 тисяч загиблих, два мільйони поранених й інвалідів.

– Яке там за кількістю російське угруповання? Ми знаємо, як мінімум, про 20 загиблих.

– Близько 20 тисяч осіб. Із них лише з вересня 2015 року загинули тисяча, а загалом з 2011 року в Сирії вбито приблизно дві тисячі російських військових.

Навіть Гіркін (Ігор Гіркін – полковник ФСБ РФ, російський терорист, засновник «ДНР», розшукується Україною, – Politeka) улітку 2016 року визнав понад 500 загиблих російських піхотинців із вересня 2015 року. Хоча Гіркін чудово знає, що російська армія там воює з 2011-го. Та й сам Гіркін воював у Сирії і брав участь у формуванні «Слов’янського корпусу» в Сирії-2013.

Щоправда, Гіркін уточнює, що вони оформлені не поза лінією Міноборони РФ, а як представники приватних військових компаній.

Мені складно сказати, як там усе оформляється. Думаю, що є і регулярні війська, і псевдо-приватні військові компанії, підконтрольні групі Іванова-Чемезова (Сергій Іванов – голова адміністрації президента РФ до 12 серпня 2016 року; Сергій Чемезов – голова найбільшої у РФ військово-промислової корпорації «Ростех», вигодонабувач нарощування військових витрат РФ, – Politeka).

Та сама історія, що і на війні проти України. Можливо, російських військових оформляли у «приватні» військові компанії саме тому, що тоді Іванов і Чемезов могли їх контролювати через голову Шойгу.

– Міністрові оборони РФ Сергієві Шойгу Путін не довіряє? Чому?

– Бо Сергій Шойгу –  з самих початків непутінскій, потрапив в уряд РФ задовго до переїзду Путіна з Петербурга до Москви. А Іванов-Чемезов не довіряють Шойгу, тому що він ставленик Геннадія Тимченка і не є найбільшим мілітаристом. Неофіційним куратором Міноборони від Путіна з листопада 1999 до серпня 2016 року був Сергій Іванов. Тому, хто би не був формально міністром, а реальним керівником був Іванов.

Наявність «приватних» військових компаній дає змогу Іванову взагалі не розмовляти з Шойгу, а віддавати накази безпосередньо.

– Як приховуються втрати, бо іноді про них все ж таки кажуть?

– Публічно оголошують втрати лише авіаційної групи. Ось є ці 20 загиблих. Решту просто приховують, бо Путін не хоче визнавати значні втрати піхотної групи, яка зосереджена в Сирії.

Якщо неодноразово на телебаченні сказати, що в Сирії загинули дві тисячі російських військових, що путінські війська на Донбасі втратили п’ять тисяч, розповісти про тисячі загиблих в Ємені, – то, звісно, всі відреагують закономірно. А на біса наші там гинуть? Навіщо тисячі російських військових загинули останніми роками?

А якщо оголошують втрати лише авіаційної групи – це ніби й не так багато. У них одна схема щодо України, Сирії та Ємену. Просто в Сирії схему видозмінено, бо на п’ятий рік війни вони офіційно визнали участь російських військ. Проте лише авіації.

До речі, в Карабаху також є російські військові. Кремль забезпечує зброєю, логістикою та управлінням вірменський бік.

Бесідував Олександр Куриленко

(Закінчення розмови читайте 24 серпня).