Стрілянина по пляшках: велика війна і дитячі комплекси Путіна

Діючи в межах міжнародно-правової легальності (перегрупування військових сил біля кордонів з Україною в Ростовській, Бєлгородської, Брянської областях, стягування військової техніки, посилення антиукраїнської пропаганди на федеральних каналах), можна дуже ефективно тиснути на українське політичне керівництво та військове командування.

І вимагати від України того, чого Кремль реально бажає (бажано, заручившись підтримкою ОБСЄ, ЄС, Заходу в цілому): змін до Конституції, виборів в “ЛДНР”, особливого порядку управління в “ЛДНР”, виконання всіх «мінських угод» (крім передачі контролю над кордоном).

А також – вимоги в форматі «програми-максимум»: позаблоковий статус України, федералізація, статус для російської літературної мови, радянізація і русифікація культурного і смислового простору.

Не готовий оцінювати рівень піддатливості українського керівництва на прямий і прихований шантаж Кремля. Зауважу лише, що в Кремлі та на околицях вважають, що подібний шантажний план проти України може бути цілком ефективним. (Свого часу в тих же місцях вважали, що ефективним буде і проект «Новоросія».)

Але далі – найскладніший і найнебезпечніший для України момент.

Отже, Кремль створює найпотужнішу військову інфраструктуру на кордоні з Україною як інструмент політичного тиску на українське керівництво і навіть його шантажу. Але без реальних намірів розпочинати війну.

І тут далі, як у Чехова: ця глобальна рушниця таки може стрельнути в останньому акті.

Я абсолютно впевнений, що на початку Майдану в Кремля/Путіна не було конкретного плану захоплювати Крим. Але створювалася інфраструктура, яка в потрібний момент була включена, і доля Криму склалася саме так, як склалася. Але рішення щодо ЧФ склалося не як стратегічне – з прорахунком можливих наслідків і глобальних викликів, а в тактичному форматі – для підняття власного рейтингу, для «покарання» «майданної» України, для тимчасового «згуртування нації», для торжества «історичної справедливості», для «виправлення помилки» «п’яного генсека» і т. д.

Якщо у вас є пістолет або рушниця, у вас обов’язково зачешутся руки, щоб постріляти з них – бодай по пляшках. Адже це так цікаво!

Якщо ви створили величезну інфраструктуру під боком недружньої держави-конкурента, у вас обов’язково зачешутся руки, щоб провчити невдячних сусідів, які називають ще й вашого президента негарним словом. Навіть якщо спочатку такого завдання не ставилося.

Отже, ще раз.

По-перше, військова інфраструктура проти України створюється. І, судячи з усього, не без успіху. Більше того, її створення благотворно впливає на національну економіку творця, а, отже, і на рейтинг влади. Це цілком грамотний і раціональний прорахунок ситуації.

По-друге, намірів воювати з Україною у «великому» форматі, мабуть, немає. Станом на сьогоднішній день. Є намір шантажувати, пограти на нервах українського керівництва. Це теж – цілком грамотно і прагматично-рацінально (проблематику цинізму та решти моральних «пережитків» залишимо за дужками).

По-третє, цей намір (про «великому» форматі) може скластися спонтанно – під дією маси суб’єктивних, ситуаційних, несистемних, випадкових чинників, причин і обставин. А також комбінації зірок на небосхилі. В будь-яку хвилину.

Особливо сприятливі періоди, коли ключові західні країни відвернені на свої внутрішні банальні проблеми і процеси (вибори президента, міграція близькосхідних біженців, Brexit і т.д.) і їм буде не до якоїсь там війни на якомусь далекому Донбасі чи в Середньому Придніпров’ї.

І ось в цій ситуації мова вже йде не про раціональне ухвалення рішення, а про емоції, особистісні страхи, дивно витлумачені міфологеми (наприклад, «Москва – Третій Рим»), дитячі образи, стереотипи масової свідомості, навіяні телевізором жахи і фобіях до «телебандерівців».

По-четверте, дорогі представники української еліти, шановні українські політики і чиновники категорій «А» і «Б»!

Від щирого серця бажаю вам гарячого середземноморського сонця, смачних соковитих персиків, кокосових горіхів, папайї, карамболі! Чудового вина з середньовічних французьких та італійських підвалів! Теплого прозоро-кришталевого моря! Свіжих вражень! Високого нічного небосхилу! Таємних бажань, загаданих під падаючі зірки! Світлих думок, зворушливих захоплень і романів, яскравих емоцій і всього-всього!

Що довше ви будете там зависати, розвіюватися, тим у країни, на потрошінні якої ви ведете таке цікаве життя, буде більше шансів на виживання. Я так хочу, щоб літо для вас не закінчувалося! Щоб воно за вами мчало багато-багато років! І щоб ваше місце швидше зайняла нова ефективна і відповідальна контреліта, якій в складній для країни ситуації буде просто соромно розважатися на Гаваях.

Бо саме почуття сорому – ось головна якість справжньої еліти, спадкової кровної аристократії або аристократії духу.

Утім, навіщо це я вам пояснюю?

Андрій Окара