Колапс українського соціалізму: пан чи пропав

Причина банальна – після розвалу союзу умовно вільних республік, що здавався непорушним, ми так і не ризикнули піти на жорсткі реформи. І замість радикальних реформ обмежилися косметичними. Бо тоді це здавалося разюче болючим. Що відбувається, якщо хворобу не лікувати, а запускати «бо лікувати боляче?». Правильно – лікувати доведеться, але буде значно болючіше і шанси на одужання нижчі. Тепер коротко, але по черзі.

Міністр економіки Угорщини Мігай Варга заявив, що уряд повинен спростити процедуру видачі дозволів на працевлаштування для громадян сусідніх країн, які не є країнами-членами ЄС, наприклад України. Жодного благодійництва та рожевого сиропу про європейські цінності і безкорисливу допомогу. За словами Варга, в Угорщині відчувається дефіцит робітничих кадрів за наявності щонайменше 50 тисяч вакансій. До того ж, там уже неофіційно працює велика українська діаспора.

Найважливіше – не потрібно вірити маренню російської пропаганди про те, що українці потрібні Європі, аби горщики виносити. Зовсім інша історія. В Угорщині дефіцит водіїв, інженерів, бухгалтерів, медпрацівників, а також програмістів. За цілком пристойної проти української зарплатні. Середньоєвропейської, скажімо так. Цікаво, чи заповнить Угорщина цю квоту українськими інженерами, лікарями, медсестрами, водіями? Точніше, як швидко Угорщина заповнить цю і наступні квоти?

Бо це – лише шматочок картинки. Маленький пазл.

Наразі в Чехії лише офіційно працюють 200-220 тисяч українців. І тамтешній уряд серйозно думає над розширенням квоти і офіційним працевлаштуванням наших співгромадян. І знову йдеться не лише і вже навіть не стільки про нянечок і доглядальниць. До Чехії повинні приїхати громадяни України, щоб зайняти робочі місця середнього рівня кваліфікації, до яких чехи не виявили інтересу.

При цьому робітники, які приїхали за цієою програмою, матимуть спрощений режим отримання візи і дозволу на роботу. У програмі залучення робочої сили з України зацікавлені місцеві фірми, яким гостро бракує працівників. Найчастіше на ринку праці бракує кухарів, слюсарів, швачок і водіїв.

На думку голови Конфедерації спілок роботодавців Яна Візнера, деяким фірмам доводиться відмовлятися від замовлень через брак робочої сили.

«Навіть попри те, що ми організували перекваліфікацію робітників зі сфер із високим рівнем безробіття, нам не вдалося значно збільшити відсоток необхідних співробітників. Тому ми сфокусувалися на прийманні робочої сили з-за кордону», – вважає він.

За інформацією Чеського статистичного управління, роботодавцям уже зараз  бракує приблизно 140 тисяч працівників. Бо Угорщина і Чехія – зовсім не лідери в цьому процесі. Вони поступаються Польщі за активністю зусиль і Західній Європі щодо привабливості для потенційних працівників.

Так ось, у Польщі за різними оцінками наразі працюють близько 2 мільйонів українців. І, що характерно, влада Польщі вже оцінила всю перевагу поповнення своїх трудових резервів коштом сусідів. Цьогоріч Польща планує видати українцям понад мільйон віз. І запроваджує нові, все серйозніші квоти для працівників різних спеціальностей.

Попит на кваліфікованих фахівців і некваліфікованих робітників з України в Східній Європі пояснюється дуже просто. Переважна частина працездатного населення з цих держав поїхала на заробітки до Західної Європи, де ціна твоєї праці значно вища. Погодьтеся, ситуація однакова, просто ми стоїмо в черзі на одну позицію далі. І польські фахівці активно виїхали на Захід після вступу країни в ЄС, але влада Польщі зорієнтувалася швидше і кличуть українців уже сьогодні.

На перший погляд, усе просто чудово. Для всіх. Але є і приховані ризики, які оплатить останній у ланцюжку.

У безпосередньому виїзді українців до Польщі та поляків ще західніше немає трагедії. Це навіть вигідно. Перш за все наші, які виїхали, все одно мінімум частину грошей переводитимуть назад до України. Підвищуючи купівельний попит і зміцнюючи валютну стабільність. Плюс, що не менш важливо, зарплати в самій Україні підтягнуться вгору, бо виникне дефіцит робочої сили і з’явиться конкуренція пропозицій на ринку праці. Так що наразі це однозначно вигідно для всіх учасників процесу.

А тепер про сумне.

В Україні наразі, якщо дуже округлити в бік оптимізму, на 10 мільйонів людей, які працюють, припадає 12 мільйонів пенсіонерів. Плюс безробітні. Плюс державні службовці, чиновники – їх теж чимало. Плюс лікарі, учителі й вся ця інфраструктура, що формально безкоштовна, але оскільки нічого безкоштовного не буває – утримується коштом бюджету. Фактично десять мільйонів працівників коштом своїх податків тягнуть усе це фінансове навантаження. Або, якщо бути точним, уже майже не тягнуть.

До рівняння додаємо (точніше, зменшуємо) витрати на війну. І від результату віднімаємо податки декількох мільйонів, які поїдуть і сплачуватимуть податки зі зарплати в Польщі, Угорщині, Чехії та інших країнах, котрі поки не включилися у процес. Але вони включаться, бо перспектива цієї проблеми в Україні – для них вже день прийдешній. І вони вирішать свою проблему коштом наших працівників.

Квоти не дарма саме для тих, хто працює, а не для одержувачів соціальних дотацій. Проста арифметика і нормальний капіталістичний цинізм.

До речі, малий і середній бізнес теж зацікавлено дивиться на Захід. Поки дивиться. Але всім зрозуміло, що при посиленні податкового тиску ці оглядини закінчаться від’їздом. А при скороченні кількості платників податків шляхом трудової міграції скорочувати податковий тягар стане неможливо.

Зменшити витрати на освіту не дадуть політики-популісти – згадайте дискусію про стипендії. Медицина, тобто її «безкоштовна» державна частка, поступово помре сама – я нагадаю, що медпрацівники у Східній Європі потрібні вже. І зарплату їм там пропонують цілком реальну, а не ті копійки, які може запропонувати український бюджет.

До речі, щодо вишів усе дуже схоже – Польща вже чекає на студентів з України безкоштовно, але і хорошим викладачам в Європі будуть раді. Уже раді. У нас залишаться кілька ентузіастів, непотрібні там викладачі та студенти-нехлюї. Зате зі стипендіями. Ця бомба вибухне вже років через десять-двадцять, тобто після великої катастрофи. А ось головний колапс значно ближчий.

Якщо замість 10 мільйонів платників податків залишиться 7 мільйонів – жодних резервів, кредитів не вистачить. Тотальна приватизація без зміни правил гри на ринку праці це не ліки, а знеболювальне – воно дасть коротку відстрочку. Але загальний результат передбачуваний – інфраструктура йде врознос, а держава не у змозі виконувати всі взяті на себе фінансові зобов’язання. Соціальні протести, популісти-політики плюс величезна кількість зброї у країні – сума цих складових досить очевидна.

А тепер перейдемо від безвиході до шансів.

Найпростіше рішення на рівні розмов бабусь біля під’їзду або Юлії Володимирівни і Олега Валерійовича на брифінгу – відібрати і поділити. Грошей купа, вистачить на підвищення зарплат і пенсій, стипендій і соціальних витрат. Лишень потрібно надати владу борцям за народне щастя і розкуркулити всіх злодіїв. Та взагалі всіх заможних, якщо подумати. А чого вони їздять на автівці за 20 тисяч доларів, тоді як люди працюють за 3 тисячі гривень, отримують пенсію в 1500 і навіть голос на виборах віддають задешево за 400? До стінки, це очевидне для багатьох рішення.

І нехай горілка коштує п’ять гривень у магазинах, а ковбаса дві гривні! Хтось із бізнесменів не згоден? Конфіскувати магазин, ковбасу роздати! Усе просто – заїлись на народній шиї!

Ну, а ті, хто зараз не згоден і не аплодує, ви ж знаєте, чим закінчується ця доріжка? Прийміть, як даність – ви в меншості. Багато хто вірить, що це спрацює. Може, не в такій гротескній формі, як я змалював, але загалом – вірять. Навіть у держрегулюванні цін на продукти. А якщо тарифи можна зробити низькими, бо зарплати маленькі й яка різниця, скільки коштує цей газ, ця вода, це світло і їхнє транспортування інфраструктурою, що розвалюється, – чому з ковбасою так не можна?

Звісно, можна. Я запитував. Вірять.

Варіантів виходу з цього шляху до великого колапсу в нас лише два. Перший – більшість погоджується з тим, що система себе вичерпала і погано буде в будь-якому разі. І ми робимо собі погано зараз самі – у надії, що потім буде краще, якщо ми все вчинимо правильно. А політиків-популістів женемо їхньою дешевою ковбасою, а повільних катуємо електрикою за зниженим тарифом.

Другий – продовжуємо жити в соціалізмі, гасимо тарифи, платимо стипендії і зберігаємо всі красиві людинолюбні речі за бюджетним коштом дощенту. До самого кінця, доки все не впаде і не поховає нас разом з ідіотами та їхньою вірою в халяву. І молимося, щоб у цей момент в Росії все було ще гірше і вона не могла скористатися ситуацією. І молимося знову, щоб під уламки не потрапило взагалі все, а на кладовищі ілюзій у короткий час хтось (вижили?) зведе щось не таке добре і соціально-орієнтоване, але життєздатне.

У принципі, це все. Інших варіантів немає.

Можна ще кордони закрити, щоб ніхто не виїжджав, але… я ж вам про демографію взагалі нічого не казав? Так ось – це буде теж лише відстрочка. Наразі Україна не має ресурсів для збереження соціалістичної системи УРСР. І не буде в найближчому майбутньому. Хто це заперечує – або дурний, або політик, який бажає заробити рейтинг, конвертувати його у гроші й покинути країну до колапсу.

P.S. Наостанок, від теорії до практики. Випадок зі життя, який мені після анонса на Фейсбуці просто в телефонній розмові розповів екс-депутат Юрій Гримчак, який свого часу працював у системі виконавчої влади Макіївки. Двохтисячний рік, плюс мінус два.

Отже, приблизно 300-тисячне місто біля самого Донецька, розділене на дві частини металургійним заводом. Екологія, самі розумієте яка. А електротранспорт, тобто трамваї, час закривати – такі збитки. Вирішили провести аналіз, порахувати пільговиків. Посадили в кожен трамвай контролера, щоби статистику робив. Результат – безкоштовним проїздом користуються понад 80% пасажирів.

Тут наша держава нечувану щедрість виявила.

Зібрали в міськраді всіх керівників рад ветеранів та об’єднань пенсіонерів. Показали цифри. Запропонували варіант – безкоштовний проїзд діятиме щосереди і щосуботи. Базарний день, онуків провідати, таке… А кому треба в інші дні – за гроші. Інакше колапс. Ті покивали, начебто погодилися, роз’їхалися по своїх селищах. І почався ґвалт вселенський – влада зазіхнула на пільги бідних пенсіонерів, діди воювали, не дамо старих образити.

Ініціаторам скорочення пільг наказали затулити рота і не відсвічувати, ветеранам, комуністам і пильній пресі подякували за тверду позицію. Мер запевнив виборців, що діди воювали не даремно і такий цинізм не пройде. Ось так усе і завершилося.

Чи комусь про трамваї цікаво? То не стало їх через два роки. Зовсім. Нічого цікавого загалом…

Кирило Сазонов