Війни за нафту: лівійська модель для Сирії

Афганістан – Ірак – Сирія – Лівія утворюють дугу, в якій точиться боротьба з тероризмом. Лівія, як і Сирія, фактично розкололася на складові частини, і зібрати їх буде надто складно. Якщо в когось це і вийде, то буде як із тріснутим дзвоном. Передзвін у нього геть не той.

Країна на трьох

Нестала в Лівії влада створила сприятливі умови для інфільтрації в неї ісламістів і радикалів усіх мастей. Захопивши низку портів і в них нафтові термінали, джихадисти не лише відпочивали і заліковували рани після боїв у Сирії та Іраку, але забезпечували собі безбідне життя контрабандою нафти, переправленням біженців до Європи, першу за все, в Італію, а також оббираючи місцеве населення.

З лівійського узбережжя Середземного моря вони спрямовувалися на південь аж до сусідніх африканських країн – Чад, Нігеру, Судану, а також проникали до Нігерії.

Історично Лівія поділяється на три частини: східну Киренаїку, західну Тріполітанію і південну – Феццан. Насправді, такий розподіл навіть умовним назвати не можна. На відміну від своїх сусідів, у Лівії етнічна спільність так і не склалася. Фактично країна є сукупністю племен, які часто вельми відрізняються одне від одного.

До того ж нечуване багатство у вигляді нафти і газу. Останні не повністю розвідані, але те, що відомо, – дозволяє говорити про запаси в 45 млрд барелів. І це далеко не все. Надра країни багаті й іншими корисними копалинами, які ще по-справжньому не розвідані і видобувається з них дуже незначна частина.

На 90% територія Лівії пустеля, але в якій є нафта і газ. Саме це привертає терористів. Експорт вуглеводнів можливий або з узбережжя Середземного моря танкерами або трубопроводами, або через екваторіальні африканські країни, з яких найкращу інфраструктуру має Нігерія. Звідси і активність ісламістів у цій країні, що підживлюється з Лівії.

Після здобуття незалежності в 1951 році Лівія зміцнювалися лише жорсткою владою. Спочатку королівською, потім Каддафі. Після його повалення почалася дезінтеграція, що триває досі.

Наразі влада розпалася на три складові.

По-перше. Палата представників Лівії – міжнародно визнаний парламент, обраний у 2014 році. Його ще називають урядом у Тобруке, куди він перемістився після захоплення влади у столиці Тріполі.

Палату підтримала частина армії під командуванням генерала Халіфи Хафтара. У березні 2015 року Палата представників призначила його головнокомандувачем збройними силами.

По-друге. У Тріполі засідає Новий Загальний національний конгрес (до 2016 року) – орган, утворений частиною депутатів, які не визнали вибори до Палати депутатів. Його підтримують помірні ісламісти, зокрема, брати-мусульмани, а також салафіти, розбратані з ІД. Вони утворили певну коаліцію під назвою «Світанок Лівії».

У березні 2016 року за сприяння ООН у марокканському місті Схірат було укладено угоду. Різні сторони погодилися утворити орган влади єдиний для всієї країни – Президентська рада. Сформували уряд національної єдності, який очолює прем’єр-міністр Фаїз Сарадж, а також три віце-прем’єри від кожного історичного регіону.

По-третє. ІДІЛ, який проник до Лівії у квітні 2014 року, став третім політичним і військовим фактором. У січні 2015 року ІДІЛовці захопили портове місто Сирт і Смикну і почали контрабанду нафти.

Фронтові зведення

Уряд Сараджа у травні розвернув наступ проти ІДІЛівців, які перетворили Сирт на свою цитадель. Через місяць загони з Місурати, Тріполі, Гаряна, Зувари, Завії підійшли до Сирта. Перерахування цих міст не просто шана географії, а відбиття внутрішнього стану країни. Кожне з перерахованих міст у більшій чи меншій мірі є центром для відповідного племені. І всі вони розташовані в західній частині країни, у Триполітанії.

Урядові війська досить швидко захопили морський порт, аеропорт, базу ВПС на південь від міста. Однак при подальшому просуванні в густонаселені частини зазнали значних втрат і на певний час припинили наступ. До того ж, ІДІЛівці отримали підкріплення. Їхня чисельність у Сирті оцінювалася в 6-7 тис. людей.

Значні втрати урядової армії під час штурму міста – 500 людей убитих і 2-3 тис. поранених – змусили Сараджа звернутися за допомогою до США. У серпні американська авіація завдала низку ударів по ісламістах. До бойових дій долучилися американські і британські спецпризначенці, і у вересні опір ІДІЛівців було зламано.

Сирт має важливе стратегічне значення. Це великий порт з інфраструктурою для експорту нафти. Він розташований на перетині найважливіших доріг, що йдуть уздовж морського узбережжя. У пустелі дороги мають найважливіше значення. Окрім того, Сирт є символом. Поблизу нього народився Каддафі й там досі про нього пам’ятають.

Операційні можливості ІДІЛівців у Лівії із втратою Сирта, а також міста Дерна, відбитого в них навесні, стрімко звужуються. І це негайно позначилося на ситуації в Сирії. Бої за Алеппо ставали все запеклішими в міру невдач ісламістів у Сирті і Дерні. Зі зрозумілих причин. Якщо ІДІЛівців витіснять з Алеппо, то вся конструкція ІД втратить наріжний камінь.

Адже невдовзі розгорнеться наступ іракської армії і курдського пешмерга в напрямку Мосула. Втрата цих двох найважливіших міст означатиме фактичну ліквідацію ІД як територіального утворення і розсіювання терористів через зламану вертикаль управління.

Генерал Халіфа Хафтар отримав звання ще за часів Каддафі, брав участь у війні в Чаді, в якій лівійська армія зазнала поразки. Сам генерал і близько чотирьохсот його підлеглих були взяті в полон. Коли Каддафі відмовився визнати поразку і факт полону своїх військовослужбовців, обурений Хафтар закликав своїх прихильників приєднатися до «Національного фронту порятунку Лівії» – опозиційного угруповання, що базувалося в Чаді.

Після організованого Каддафі військового перевороту у столиці Чаду Нджамені Хафтар і 350 його однодумців емігрували до США. Французьке видання Le Monde diplomatique писало про зв’язки генерала з американським ЦРУ. Про це ж у серпні писала американська газета The Washington Post.

У будь-якому разі після повернення до Лівії в 2013 році генерал позиціював себе прихильником світського шляху розвитку, але виступає категорично проти іноземного втручання у внутрішні справи Лівії.

Незадовго до розгрому ІДІЛівців у Сирті війська Хафтара завдали серію швидких ударів і захопили термінали в так званому нафтовому півмісяці. Йдеться про порти Рас-Лануф, Ес-Сідер, Марса-ель-Брега і Зувейтін. Є відомості, що загони Хафтара наближаються до Сирта і незабаром можна очікувати зіткнень між ними і урядовою армією.

Якщо таке трапиться, то у виграші будуть ІДІЛівці, у яких знову з’явиться шанс у Лівії.

Нафта пішла

У 2011 році експорт нафти з Лівії сягав 1,6 млн барелів на добу, зараз він знизився до 200-300 тисяч. І ось вперше з листопада 2014 року, як повідомляє агентство Agence France-Presse, у порту Рас-Лануф мальтійський танкер Seadelta взяв на борт 776 тис барелів нафти і попрямував до Італії. У порту Марса-ель-Брега стало під завантаження ще одне судно.

У країні, де діють два уряди, є і дві нафтові корпорації. Зокрема, уряд у Тобруке за допомогою своєї Національної нафтової корпорації (NOC) планує до кінця року збільшити виробництво і експорт нафти до 950 барелів на добу. Завдання цілком вирішуване в умовах спокійної роботи. Коли ж поблизу вибухають снаряди, плани підвищення експорту нафти виглядають не зовсім реальними.

Проте новий вихід Лівії на ринок нафти, як не дивно, цілком укладається в політику, зокрема, Саудівської Аравії. Додатковий мільйон барелів на добу збільшить пропозицію при попиті, що повільно підвищується. Звідси не буде значного зростання ціни на нафту, а цілком можливо і її деяке зниження. Цей фактор повинен затримати зростання видобутку у США нафти зі сланців і бітумних пісків.

Хоча ці технології стрімко розвиваються і вартість видобутку різко впала за останні два роки, проте рівень нижче $50 за барель змогли зробити прийнятним лише деякі великі компанії. Іншими словами, чим більше на ринку нафти, тим вигідніше саудитам. І це при тім, що вони мають значні фінансові втрати.

Додамо, що витіснення джихадистів із Лівії має допомогти стабілізувати ситуацію в Нігерії і це дасть можливість наростити видобуток до 1,5 млн барелів на добу з подальшим збільшенням до 2,5 млн бочок. Іншими словами, на ринок вийде до кінця року приблизно 2,4 млн барелів, що має сприяти успіху політики Саудівської Аравії, принаймні, у найближчій перспективі.

Зовнішні гравці

Як завжди, за розбратаними силами в Лівії стоять закордонні спонсори.

Генерала Хафтара підтримують Єгипет, Саудівська Аравія і ОАЕ. Без допомоги Каїра не лише постачанням зброї, а й діями авіації навряд чи б йому вдалося настільки легкі захоплення портів нафтового півмісяця.

Позиція Каїра легко можна пояснити. Чимало лівійських біженців опинилися в Єгипті, що завдає країні значних труднощів.

Крім того, лівійські джихадисти тісно взаємодіють з єгипетськими однодумцями, зокрема, братами-мусульманами і тим самим сприяють дестабілізації єгипетської держави, у якої внутрішніх труднощів хоч греблю гати.

По-третє. На досить протяжному лівійсько-єгипетському кордоні ісламісти створили мережу таборів, в яких проходять підготовку терористи з єгиптян. Потім вони повертаються до країни, а після терактів знову йдуть через неконтрольований з лівійської сторони кордон.

З огляду на, що у Тріполі уряд Сараджа спирається на тих же братів-мусульман і подібних радикалів, Єгипет обрав собі в союзники генерала Хафтара. Свого часу цей офіцер проходив навчання в Єгипті та став переконаним противником братів-мусульман. Це робить його ідеологічним однодумцем єгипетського президента ас-Сісі.

Другий важливий факт. У лютому 2015 року джихадисти в Сирті обезголовили 21 єгипетських мігрантів, що належали до коптської християнської церкви. Ролик зі цим дійством показали в інтернеті й потрапив на екрани телебачення в деяких арабських країнах. Обурений ас-Сісі наказав єгипетським ВВС завдати серію ударів по базах терористів. Через два дні єгипетські спецпризначенці ліквідували майже півтори сотні бойовиків на території їхнього тренувального табору, що розташований недалеко від кордону.

Якщо генералу Хафтару вдасться взяти під жорсткий контроль східну частину країни Киренаїку, то цим забезпечить стабільність у західних регіонах Єгипту. Заради цього Каїр надає суттєву військову допомогу підрозділам генерала. Так Єгипет поставив йому п’ять модернізованих винищувача МІГ-21 і три гелікоптери МІ-8. Вони розташовані в міжнародному аеропорту Тобрук.

А за урядом Сараджа стоять Туреччина, Судан і Катар.

Анкара давно є протектором братів-мусульман і подібних до них організацій. Ще в 2013 році турецька газета Hurriyet (Свобода) повідомляла, що у грецькому порту на судні, що вийшов із турецького порту і прямував до Лівії, виявили зброю. У листопаді 2014 року в турецьких газетах значилася інформація про постачу з Туреччини до Лівії 20 тисяч автоматів АК-47. У турецьких лікарнях лікувалися 8 тис лівійців. Навряд чи всі вони мирні жителі.

У січні 2016 року Анкара припинила приймання лівійців через борги в $77 млн, які лівійська влада у Тріполі відмовляються платити.

Донедавна політика Катару, зокрема і на півночі Африки, полягала в демонтажі світських режимів в арабських країнах. При нагоді, взагалі в мусульманських державах.

Свого часу Каддафі на одній із зустрічей голів арабських держав публічно допустив кілька різких випадів на адресу еміра Катару. На Сході такі образи ніколи не прощаються.

Є відомості, що незабаром Доха виділила приблизно $2 млрд на повалення Каддафі. У лівійській революції активну участь взяли катарські спецпризначенці. Саме з Катару прямувало найбільше фінансове забезпечення джихадистів у всьому світі. Перш за все це стосується Іраку, Сирії та Лівії.

Після персональної зміни в керівництві Катару політика дещо змінилася, але поки фінансовий потік не надто зменшився.

Західні сусіди Лівії по Магрибу – Алжир і Туніс, Марокко і Мавританія поки дотримуються суворого нейтралітету. Проте, на алжирський уряд донедавна чинився тиск із західних столиць і Каїра, щоб алжирська армія вдерлася до Лівії і зачистила її від джихадистів.

Якийсь час такі плани в Алжирі розроблялися, бо джихадисти зробили низку терактів проти об’єктів нафтохімічної і газової промисловості і тим самим завдали серйозного матеріального і фінансового збитку країні. У позиції західних країн і Єгипту відбулися зміни, і ці плани були відхилені в бік.

Узагалі складається парадоксальна ситуація. Тоді як генерал Хафтар є прихильником світської держави, а уряд у Тріполі фактично складається з різного роду ісламістів – західні країни підтримують саме друге, а із владою в Тобруке вважають за краще не взаємодіяти. Як пише газета The Washington Post, «Аналітики і військові США вважають опозиційного генерала головною небезпекою для лівійського «Уряду національної єдності».

Після терактів у Парижі і Брюсселі Франція, Великобританія, Іспанія і Італія серйозно обговорювали збройну місію ЄС у Лівії. Вашингтон був готовий надати логістичну і військово-повітряну підтримку.

Найактивнішою була Італія. Не лише через те, що Лівія – колишня італійська колонія, а також тому, бо від лівійського узбережжя до італійського острова Лампедуза всього 100 км, і основний потік мігрантів прямує саме через Італію. І вже майже домовилися, але розгром ісламістів у Сирті і Бенгазі змінив розставлення сил. Плани збройної місії під італійським керівництвом відклали.

Цікаво також, що хоча Москва зайнята серйозно в Сирії, Лівію вона увагою не оминає. Не випадково планується візит Сараджа до Росії. Щось проситиме.

Дії генерала Хафтара збільшують його суб’єктність, бо тепер значна частина портів перебуває під його контролем і тим самим серйозно зменшується можливість уряду у Тріполі отримувати дохід від експорту нафти. Тим самим посилюється вплив Єгипту, і питання територіальної цілісності Лівії набуває абсолютно інший вимір.

І якщо Лівія розпадеться, принаймні, на дві-три частини це може бути прикладом і для Сирії. Принаймні, такий варіант зараз перевіряється у взаєминах Тріполі й Тобрука.

Юрій Райхель