Навіщо Путін відправив «Адмірала Кузнєцова» в далеке море

Проблемний ТАКР

Як писала миколаївська преса, авіаносний крейсер «Адмірал Кузнєцов» фактично поцупили із заводу в Миколаєві 1 грудня 1991 року в період референдуму про незалежність України. Моряки – люди вельми забобонні. Можливо, обставини фактичного викрадення корабля без дозволу чи попередження про це господарів негативно позначилося на його подальшу долю.

Чи то недоліки проекту, чи поспішне введення в дію, але історія корабля – доволі драматична. Найслабкішим місцем виявився силовий блок. Паротурбінна установка теоретично дозволяє тримати швидкість 14 вузлів або бойової в 18 вузлів – 25,2 і 32,4 км/год відповідно. У тому, що цього можна досягти з огляду на нинішній стан корабля, є чималі сумніви. За 25 років експлуатації приблизно 70% часу корабель ремонтувався. І наразі його ремонт не завершили. Довелося обмежитися косметичними заходами.

У грудні 1995 року ТАКР відправився в Середземне море. Під час походу виявилися проблеми в силовій установці. Унаслідок чого швидкість руху довелося знизити до 3-4 вузлів (5,4-7,2 км/год).

У грудні 1996 року на Мальті відмовили всі котли корабля і він залишився без ходу. Через буревій виникла реальна небезпека викиду ТАКР на прибережні скелі. Як згадував адмірал Валентин Селіванов, який керував походом на останньому етапі, завдяки морському щастю і героїзму екіпажу в останній момент вдалося запустити два котли і на швидкості 3 вузли запобігти катастрофі. Цікаво, що адмірал після повернення з походу написав рапорт на звільнення.

У серпні 1998 року 60 тонн мазуту вилилися на пост управління стрільбою. Він вийшов із ладу. Приблизно в той самий час виявилися затоплені два з чотирьох зенітних комплексів «Кортик».

У січні 2002 року, у жовтні 2003 сталися пожежі з людськими жертвами. У 2009 році під час стоянки в турецькому порту Акзас-Карагач відбулось загоряння в паливній системі. Тоді загинув матрос строкової служби.

Нескінченні ламання і загальна ненадійність силової установки змушують обмежувати потужність турбін, у результаті чого корабель не може тривалий час рухатися повним ходом. Як результат, неможливо забезпечити зліт бойових літаків із повним запасом палива і боєзапасу. Вони злітають із половиною кількості палива і боєприпасів.

Конструктивно ТАКР має не парову катапульту, а трамплін з кутом піднесення в 14 градусів. З цієї причини на ньому немає літаків дальнього радіолокаційного виявлення та управління, через що накривається площа стеження значно менше, ніж в американських авіаносців класу Nimitz.

Усі складнощі ТАКР змусили московського інженера Кротова написати міністру оборони Росії відкритого листа. У ньому він прямо написав, що «Досить тринькати народні гроші! ТАКР «Кузнєцов» – неефективний, небезпечний в експлуатації і надто дорогий в утриманні. Я закликаю міністра оборони законсервувати цей корабель».

Зрозуміло, що до цього заклику не дослухалися. Та й як можна відмовитися від єдиного хоч якогось ТАКР і тим самим – зовсім відмовитися від можливості щось протиставити американцям.

Як самі ж американські моряки оцінюють можливості ТАКР «Адмірал Кузнєцов» написало видання Foreign Policy. «Минулого разу, п’ять років тому, коли єдиний російський авіаносець входив до Середземного моря, Шостий флот ВМС США уважно спостерігав за його просуванням. Занепокоєння в американських військових викликав зовсім не контингент бойових літаків на борту. Вони хвилювалися, що корабель потоне і це вимагатиме організації потенційно ризикованої рятувальної операції».

Аналогічним чином нині міркують і в Лондоні. Коли російські кораблі увійшли в Ла-Манш за ними слідують британські кораблі. Раптом щось трапиться у протоці зі складними гідрографічними умовами. Судячи з роликів із труби ТАКР буквально валить густий дим темного кольору. Враження, що паливом служить не нафтопродукти, а вугілля. Сам по собі цей факт уже вселяє деякі побоювання.

Політика надування щік

Бойові можливості використання «Адмірала Кузнєцова» дуже сумнівні. Як уже зазначалося, літаки з ТАКР злетіти можуть, але в полегшеному вигляді, тому вони змушені будуть сідати на сухопутний аеродром, у разі Сирії – це Хмеймім, дозаправитися, отримати повний боєзапас і лише після цього вилетіти на бойове завдання. Виходить все дуже складно і тому – неефективно. У реальних бойових обставинах усі ці тривалі процедури смерті подібні.

«Адмірал Кузнєцов» може обстріляти бойовиків ракетами, але для цього не варто було робити такий дорогий військово-морської спектакль. Достатньо – обійтися вже кілька разів проведеною стріляниною крилатими ракетами з кораблів із центральної частини Каспійського моря. Хоча є відомості, що і ця стрілянина не лише влетіла в копієчку російському бюджету, а й обернулася іншою проблемою. Як виявилося, у запалі використали 44 ракети, а оборонний комплекс зміг виготовити для поповнення лишень 47. Про це повідомив начальник Головного управління озброєння збройних сил Росії генерал-лейтенант Анатолій Гуляєв. А якщо завтра війна і доведеться стріляти не по бойовиках, у яких немає ППО і протиракетної оборони, а по відповідним чином збройному супротивнику? Виявляється, що крилатих ракет вистачить приблизно на годину. Що опісля – неважко передбачити.

Те ж саме можна сказати і щодо можливого обстрілу цілей у Сирії ракетами з ТАКР «Адмірал Кузнєцов». І дарма квасні російські патріоти радіють такій можливості. Краще прикинули б скільки грошей коштує цей спектакль, але куди там.

Окремо варто згадати можливу комерційну мету. Росія продала Індії ТАКР, який отримав назву «Викрамадитья». На ньому мали використовуватися російські винищувачі МіГ-29К. У Делі виділили $2,2 мільярди на придбання 45 літаків. Однак у них було виявлено купу конструктивних і виробничих недоліків. Нічого дивного. Участь України у виробництві літаків тимчасово зупинилося, позначаються і західні санкції на можливостях оборонного комплексу. Довелося Індії самостійно закуповувати низку компонентів і замінювати їх на літаках, що вже поставлені.

Демонстрація бойового застосування МіГ-29К в Сирії має трохи заспокоїти Делі і показати можливість виконання постачання у повному обсязі. До того ж, тривають перемовини про будівництво в Росії для Індії інших військових кораблів. Тут Москва виступає конкурентом Парижа, який уклав дуже великі контракти на будівництво кораблів не лише для Індії, але і для Австралії.

Звичайно, комерційні інтереси відіграють певну роль, але для реабілітації винищувачів МіГ-29К не обов’язково було посилати корабельну угруповання у східну частину Середземного моря. У наявності -реалізація геополітичних устремлінь Кремля. До того ж нема завдання вступити в реальне протистояння з американським флотом. Не важко припустити, чим воно закінчиться, зокрема, для кульгавого ТАКР. Через описані та інші проблеми його авіакрило має всього 15 літаків, з яких 8 Су-33 і 7 МіГ-29К, а також 10 гелікоптерів різного призначення. І це в Москві намагаються представити відповіддю американським авіаносцям, зауважимо, повноцінним із їхніми 60 літаками мінімум.

Зауважимо, що корабельний винищувач Су-33 призначений для захисту кораблів від засобів повітряного нападу противника. У наземні цілі вони можуть застосовувати лише вільнопадаючі бомби і некеровані авіаційні ракети. Іншими словами – бомбити великі площі. Як показує практика, це не завдає особливих втрат малим і які швидко пересуваються групам бойовиків. Виходить, що застосування Су-33 по наземних цілях малоефективно. У тій чи іншій мірі для таких на «Адміралі Кузнецова» є 7 легких винищувачів МіГ-29К. І заради цього їх везли за тридев’ять земель.

Відносно мала кількість літаків на «Адміралі Кузнецова» пояснюється не лишень обмеженими його можливостями, а також відсутністю необхідної кількості підготовлених морських льотчиків, які вміють злітати і сідати на рухому морську платформу. Міністерство оборони Росії вважає, що в цьому поході вони пройдуть необхідне бойове навчання. Виникає цілком слушне запитання: на Північному флоті вони не могли всього цього навчитися? До того ж у складніших погодних умовах.

Швидше за все, в основі лежать політичні цілі, зокрема пов’язані з берлінською зустріччю.

Військове підкріплення дипломатії

Звичайно, вхід у Ла-Манш корабельної групи на чолі з ТАКР «Адмірал Кузнєцов» і зустріч у Берліні збіглися в часі випадково. Проте в Москві вважають, що таким чином вони посилили свої козирі в дипломатичній грі навколо Сирії. З цього погляду там розглядають відмову від введення ЄС санкцій проти Росії.

Узагалі залякування реальною, а частіше уявною військовою міццю, характерна риса російської політики. Це тягнеться ще з часів царизму і надзвичайно посилилося в період СРСР. До того ж, Москву не зупиняла навіть серйозна відсіч, як це сталося з Фінляндією в 1939-40 рр. Чомусь у Кремлі не хочуть вірити, що їх не завжди всі бояться. Хрущов серйозно обпікся, недооцінивши рішучість, як йому здавалося, слабкого американського президента Джона Кеннеді в період Берлінської кризи в 1961 році та Карибської в 1962. З Афганістану теж довелося йти після майже десяти років нікому не потрібної війни.

Путін серйозно розраховує на неготовність частини європейських країн до серйозного протистояння з Росією. Демонстративні дії у східній частині Середземного моря, скерування туди корабельної групи навіть із ризиком якихось інцидентів із нею у Кремлі вважають цілком виправданими саме з цього погляду.

«Адмірал Кузнєцов» все ж таки винищувачі на собі несе, Росія прапор демонструє і це підкріплює позицію тих країн на чолі з Італією і Австрією, які вважають за необхідне знаходити з Росією, так чи інакше, спільну мову. Цим країнам вдалося запобігти негайному ухваленню розширення санкцій і цей факт у Москві схильні розглядати як успіх дипломатії, підкріпленої демонстрацією сили. Зокрема, і військово-морської.

Однак, цей тактичний успіх не означає перетворення його на довгостроковий. Не в останню чергу в Європі чекають результатів виборів у США, і лише тоді визначатимуться зі стратегією відносин із Росією як щодо Сирії, так і щодо України.

До того ж, військово-морський фактор уже в січні втратить своє значення. «Адмірал Кузнєцов» повинен вирушити на черговий ремонт, якщо взагалі без пригод дотягне до нього. Як сказав міністр оборони Росії Сергій Шойгу, у цьому поході мають виявити і слабкі місця корабля і техніки, а також підготовки льотчиків і моряків. Цим же пояснюється і наявність на ТАКР штурмових гелікоптерів Ка-52К, які спочатку були побудовані для «Містралів» і мало підходять для повноцінного авіаносця.

Усе це буде враховано при ремонті та модернізації кульгавого корабля.

За планами в Росії, справжній авіаносець мають закласти не раніше 2025 року та будуватимуть його 10 років, якщо для цього вистачить фінансових й інших ресурсів. У кращому випадку до складу флоту він увійде приблизно в 2035. До цього часу США й інші західні країни встигнуть суттєво оновити свій флот. Самі по собі авіаносці діють лише у складі ескадри, що має кораблі різних класів.

Уже відбувається суттєве оновлення американських кораблів класів есмінців і корветів. Вони мають принципово іншу будову корпуса і відповідне озброєння. Можна лише приблизно уявити, якими будуть флоти передових морських держав у 2035 році.

СРСР так і не змогла дозволити собі мати повноцінні авіаносці. Тим паче, не зможе цього і сучасна Росія. Залишається лише демонстрація прапора, розрахована на людей зі слабкими нервами. Хоча таких залишається все менше.

Юрій Райхель