Президентські вибори в Ірані: наближається сутичка лібералів і консерваторів

При цьому потрібно врахувати іранську особливість. Тих, кого там називають лібералами, не слід сприймати в європейському сенсі. Це в Ірані вони начебто ліберали, а за західними мірками, подібні до прихильників Марін Ле Пен у Франції або послідовників прем’єра Віктора Орбана в Угорщині. Список можна продовжити.
Проте відповідь на питання, хто обійме другу після рахбара Хаменеї посаду в країні, значною мірою визначить її подальший розвиток. І це важливо не лише для Ірану, але і для його близьких і далеких сусідів.

Дива не сталося

Попередник нинішнього президента Махмуд Ахмадінежад за два терміни зумів зіпсувати відносини не лише з сусідніми монархіями Перської затоки і Заходом, але також і країнами Східної та Південно-Східної Азії. В друзях у нього водились ліві президенти латиноамериканських країн, починаючи з венесуельського лідера Уго Чавеса і президента Нікарагуа Даніеля Ортеги до північнокорейських Кімів.
Провадячи конфронтаційну політику з сусідами, Заходом й Ізраїлем, Ахмадінежад підвів країну не лише під санкції, але в деякі моменти привів її до безпосереднього військового зіткнення.

У результаті виробництво нафти в Ірані впало майже в півтора рази: добовий видобуток зменшився з 3,8 млн до 2,6–2,7 млн барелів. Відповідно, експорт нафти скоротився вдвічі – до 0,7–1,3 млн барелів на добу. Навіть за високих тоді цін на нафту суттєво скоротилися надходження до бюджету, оскільки він на 60% залежав від доходів від продажу вуглеводнів.
Для підтримки своєї популярності Ахмадінежад розгорнув популістські соціальні програми за бюджетні кошти. Не дивно, що почався економічний спад, технологічна деградація нафтохімічної промисловості через відсутність західного обладнання і технологій. Щоб впоратися з ситуацією, Ахмадінежад посилював державне втручання і контроль, що ще більше посилювало деградацію економіки.
Не забарилися й фінансові проблеми. Інфляція збільшилася до 20%, курс ріала постійно падав, іноземна валюта стала найбільшим дефіцитом, відповідно, процвітав її чорний ринок із істотною відмінністю від офіційного курсу іноземної валюти. Загострилися давно відомі іранські проблеми: безробіття, злидні й зростання тіньової економіки.

Країна почала періодично відчувати дефіцит продовольства, який покривався імпортом за готівку, оскільки сталося відключення від системи SWIFT, банківські розрахунки стали неможливими.
Зате тодішня іранська влада не шкодувала грошей на вкрай витратну ядерну програму.
Вже парламентські вибори 2012 р., на яких консерватори всіх мастей зазнали суттєвих електоральних втрат, показали прогрес втоми громадян від зовнішньої ізоляції, економічних і фінансових негараздів. Характерно, що в Тегерані та інших великих містах консерватори не провели взагалі жодного свого кандидата як до парламенту, так і до місцевих органів влади. Хоча в сільській місцевості та малих містечках вони зберегли свої позиції.
Логічним продовженням стала перемога ліберала Хасана Рухані на президентських виборах у 2013 році. Від нього чекали дива. Не стільки врегулювання із Заходом щодо ядерної програми, скільки кардинального покращення економічної ситуації і зростання рівня життя.

Свою першу обіцянку, дану у виборчій кампанії, Рухані виконав: домігся часткового зняття санкцій. Це дещо зменшило гостроту проблем. Почалося швидке відновлення досанкційного рівня видобутку нафти. До осені поточного року на добу країна добувала 3,6–3,8 млн барелів. Істотно збільшився експорт, хоча тут злий жарт зіграло падіння цін на нафту. Щоб відновити свої позиції на світових ринках, іранцям доводилося продавати нафту з великим дисконтом.
Пожвавилася економіка, зростання ВВП стало позитивним, він становив у 2014 році близько 3%. Сповільнилося зростанняя цін. Після того, як у жовтні 2012 року вони зросли на 45%, цей показник знизився до 13%. Іноземні компанії стали цікавитися Іраном, хоча вкладати гроші не поспішають.
Проблеми економіки залишаються складними. Сталого зростання ВВП не виходить. Минулого року він становив лише 0,5%. Безробіття зросло з 10,6% у 2014 році до майже 12%. Президент і його оточення зберігають оптимізм, але громадяни далекі від такого подання.
Усі ці маніпуляції економістів із показниками ВВП, обіцянками хорошого завтра зовсім чужі більшості населення Ірану. Жити легше не стає, навіть у деяких областях відбувається погіршення. Звідси зростання роздратування від нездійснених у чомусь романтичних очікувань якогось дива. Пояснення, що економіка дуже інерційна річ, що консерватори всіляко протидіють проведенню хоч якихось реформ, а у них є для цього сили і ресурси, мало кого задовольняють.

Розчарування в президенті Рухані, яке постійно зростає, виливається не лише в падіння його популярності, а й у зростання підтримки його опонентів із консервативного табору. При цьому всі проблеми часів правління Махмуда Ахмадінежада якось забувають.

Нелегкий вибір рахбара

Зараз, за соцопитуваннями, чинний президент Рухані за популярністю на третьому місці, 38%. На першому — командувач спецпідрозділом «Ель-Кудс» у складі Корпусу вартових ісламської революції Касем Сулеймані. Його підтримують 58% опитаних.

Причини популярності генерала зрозумілі. Він герой, успішно керував операціями в Іраку, Лівані, Палестині, Афганістані. Є відомості, що він у відповідальні моменти з’являвся і в Сирії. Західна преса писала про його таємний візит до Москви для узгодження спільних дій іранських і російських військових. У Росії ці повідомлення спростовували, але, як і слід було очікувати, критика була доволі гострою. У нього імідж захисника пригноблених народів. Про його військові подвиги є легенди, він має великий авторитет серед військових.
Проблема героя в тому, що на Заході він персона нон-грата. Схоже, що іранське керівництво попередили про можливі вкрай негативні наслідки обрання Сулеймані. Аж до повернення режиму санкцій. Це поставило би під питання всі досягнення останнього часу і дуже боляче вдарило би по економіці.
Саме ця обставина змусила рахбара Алі Хаменеї вивести популярного генерала з передвиборної гонки. Саме під його впливом Сулеймані заявив про відмову від участі в президентських виборах, бо «до кінця свого життя хотів би залишатися вірним солдатом своєї країни».
Щось подібне сталося й із Ахмадінежадом. Хоча поки його популярність на рівні 10%, але вона показувала стрімке зростання. Всі труднощі періоду його правління або забули, або сприймають не так гостро. Колишній президент був майстром говорити з простим народом. Субсидії бідним давали живими грошима кожного місяця. В Ірані за межею бідності живуть понад 60% населення, в соціальній підтримці часів Ахмадінежада вони бачили втілення справедливості.
Чи міг перемогти на чергових виборах колишній президент, залишається незрозумілим. Така ймовірність була, на неї доводилося зважати. Рахбар Хаменеї не дуже добре ставився до Ахмадінежада, неодноразово його відкрито критикував і, очевидно, в певний момент дійшов висновку, що ризикувати не можна.
Так сталося не вперше. У 2013 році рахбар зірвав проведення Ахмадінежадом операції «Наступник». Тоді за його вказівкою з президентської гонки виключили ставленика тодішнього президента Рахіма Машаї. І цього разу духовний лідер дещо пишномовно запропонував Ахмадінежаду не брати участь у кампанії «заради блага країни і власного ж блага». Від таких пропозицій вищої особи держави в Ірані відмовлятися не прийнято. Ахмадінежад послухався поради, від участі у виборах відмовився.
Тут є й психологічний момент. У 2011 році в Ірані вибухнув окультний скандал. За звинуваченням у чаклунстві заарештовано більше ніж 20 осіб із оточення Ахмадінежада, зокрема й Аббас Гафарі. Про нього говорили як про людину «з особливими знаннями в метафізиц, яка підтримує зв’язок з потойбічними світами». У відповідь Ахмадінежад здійснив спробу усунути рахбара від влади, але зазнав поразки.

Усунення двох політичних опонентів із консервативного табору не означає, що у Рухані все добре. Є у нього конкуренти і в ліберальному крилі. Зокрема міністр закордонних справ Мохаммад Джавад Заріф. За популярністю він посідає друге місце і на 3% випереджає Рухані.
Рахбар Хаменеї не поділяє ліберальних поглядів нинішнього президента і не підтримує кроків на зближення із Заходом. Найімовірніше, він зайняв вичікувальну позицію. Якщо у лібералів вийде чогось досягти в економіці та рейтинг Рухані почне рости, то рахбар просто відійде в бік і не заважатиме. В іншому різ він підтримуватиме консервативного кандидата, який обов’язково з’явиться.

Проблема Трампа

Поряд із внутрішньополітичними проблемами у президента Рухані, додалася ще одна, вже у зовнішній політиці. Новий президент США Дональд Трамп доволі критично налаштований щодо домовленості з Іраном із ядерної програми. Значна частина санкцій зберігається, що не сприяє притоку інвестицій, яких так потребує Іран.

Перегляд ядерних домовленостей ставить під питання загальну концепцію іранських лібералів на поліпшення відносин із Заходом. Удар з боку Трампа може виявитися катастрофічним для Рухані. Вся нинішня конфігурація відносин з монархіями Перської затоки і з Туреччиною зазнає кардинальних змін. І зовсім не на користь нинішнього іранського президента.

Із півночі теж не світить нічого хорошого. З Москвою Тегерану поки по дорозі до Сирії, але це так, як кажуть, до першого повороту. Інтереси перетинаються в Центральній Азії, зокрема в Таджикистані, та й в тій самій Сирії з Ліваном вони зовсім не тотожні.
Кремль узагалі хотів би бачити в іранській столиці президента більш антиамериканськи налаштованого, не ліберала, а саме консерватора. У Москві вважають, що з таким набагато легше мати справи і домовлятися як щодо Сирії, так і з інших проблем.

Юрій Райхель